Як ви можете бути впевнені в тому, що проведете вічність із Богом?Програма 3

Д-р ДжонАнкерберг:

Доктор Ервін Латцер:

 

 

 

 

Копірайт 2015 АТРИ

ДжонАнкербергПоказати

JAShow.org

 

 

 

YBS1-3

 

Яквиможетебутивпевнені в тому, щопроведетевічністьізБогом?Програма 3

 

 

 

+++

 

 

Диктор: Сьогодні в «Шоу Джона Анкерберга» ми поставимо найважливіше релігійне запитання: «Як ви можете бути впевнені в тому, що проведете вічність із Богом?»

 

За хвилину після смерті ви або побачите красу та славу небес, або зіткнетеся з чимось таким жахливим, що навіть не в змозі уявити це зараз. Якщо замислитися, то найважливіше запитання: «Де я проводитиму вічність?»

 

Диктор: І відповідь на це запитання дасть гість Джона – доктор Ервін Латцер, старший пастор церкви муді Меморіал із Чікаго, Ілінойс.

Він дасть відповіді на такі запитання:

Що Біблія каже про тих, хто спочатку сповідує християнську віру, а потім припиняє бути християнином?

Якщо християнин помирає з гріхами, яких він не висповідав, то чи ставить це хрест на всьому тому, що для нього зробив Бог?

Як можна бути впевненим у тому, що ми будемо врятовані сьогодні, завтра й назавжди?

Ми запрошуємо вас на цей особливий випуск «Шоу Джона Анкерберга».

 

+++

 

 

Анкерберг: Ласкаво просимо на нашу передачу. Ми розмовляємо про те, як можна бути впевненим у тому, що проведеш вічність із Богом. Хіба це не дивовижна тема? Хіба ви не хочете знати відповідь на це запитання? Це багатогранне запитання й сьогодні ми торкнемося ще одного його аспекту. Коли питаєш у когось: «А ти потрапиш на небеса?», то, здебільшого, люди відповідають «Так» або «Сподіваюся». Але коли питаєш у когось: «Якою доброю має бути людина, щоб потрапити на небеса?», то одержуєш цікаві відповіді. Ервіне, один із членів твоєї команди провів опитування на одній з зустрічей Асоціації християнських букіністів і одержав цікаві дані. Розкажи нам про них.

 

Люцер: Він ходив від кабінки до кабінки, в яких сиділи теологи, що видають книги для нас із вами, й запитував у них: «Якими добрими ви маєте бути, щоб потрапити на небеса?»

І він одержував неймовірні відповіді. Багато хто казав: «Сподіваюся, не занадто вже добрим, адже інакше я не потраплю». Інші казали: «Християни недосконалі, але Бог пробачає їм». З десяти або дванадцяти опитаних лише один дав Біблійну відповідь, що ми маємо бути так само досконалими, як і Бог. Джоне, нас можуть дивитися протестанти та католики. Але протестанти та католики багато в чому схожі. Вони сходяться в тому, що людина має бути досконалою, щоб потрапити на небеса. Як праведний Бог може прийняти грішників, якщо вони не будуть так само досконалими, як і Він? Це логічно. І не просто логічно, а й відповідає Біблії.

 

Анкерберг: Проблема виникає тоді, коли ми ставимо собі запитання: «А чи досконалий я?»

 

Люцер: Певен, деякі глядачі вже думають про те, щоб перемкнути канал. Вони кажуть: «Це дурниці! Хто може бути досконалим?» Знаєте, якщо хтось із наших глядачів уважає себе досконалим, то йому буде досить порозмовляти зі своєю дружиною.

Вона покаже, в яких проблемах ви насправді перебуваєте. Всі ми стикаємося з тим самим, бо ми далекі від досконалості.

 

Я б хотів розповісти історію про людину, яка намагалася розв’язати цю проблему. Її було звати Мартін Лютер. Є люди, які ладні нас вимкнути й зараз кажуть: «Мартін Лютер був проти католиків». Але, попри вашу оцінку Лютера, я б хотів, щоб ви вислухали мене. Ця людина пішла в монастир в Ерфурті, щоб врятувати свою душу. Він хотів зробити щось. Слава Богові, що середньовічні теологи навчали, що потрібно бути так само досконалим, як Бог, щоб потрапити на небеса. Отже, ця людина вирішила стати досконалим, щоб Бог прийняв її. Він пройшов через усі благочиння церкви. Він спав на твердій підлозі без ковдр, щоб умертвити плоть. Він просив милостиню. Він прийняв обітницю бідності. Він робив усе, що міг. Іноді він постив так довго, що люди починали боятися за його життя.

 

Але, попри все це, церковні таїнства були розрадою для нього, особливо сповідь.

 

Проблема була в тому, що він міг сповідуватися по шість годин поспіль, доки Штаупіц, його сповідник, не казав: «Лютер! Наступного разу, коли прийдеш до мене, приходь через якийсь великий гріх, а не через ці дріб’язки». Але Лютер був кращим теологом, ніж його сучасники, бо розумів те, про що забуло наше покоління: не має значення, який гріх. Навіть маленька крапля гріха може назавжди відокремити вас від Бога.

Він хотів висповідати всі свої гріхи, але він мав проблему. Для того, щоб висповідати гріх, його потрібно було згадати. Якщо він не міг згадати гріх, то не міг висповідати його й не міг одержати пробачення. Крім того, могли бути речі, які Бог міг порахувати гріхом, тоді, як Лютер не вважав їх такими. Це однаково, що витирати підлогу шваброю, коли з ванни через край виливається вода. Щодня він знову й знову стикався з цією проблемою. Навіть якщо сповідувати всі свої гріхи, завтра вони знову з’являться й їх доведеться сповідувати без кінця. Він зіткнувся з тим, що німецькою має назву «анфехтунген» – екзистенціальним розпачем у душі та безпорадністю.

Можна розповісти цю історію до кінця?

 

Анкерберг: Звичайно

 

Люцер: На щастя, це був ще не кінець. Після цього Лютер став учителем в невеличкому містечку за назвою Вітенберг. Штаупіц приїздив до Лютера, бо той викладав етику та філософію. Якось Штаупіц сказав: «Чому б тобі не почати викладати теологію? Це може допомогти твоїй душі». Він бачив, через що проходив Лютер. Він навіть побував у Римі, але не знайшов миру й там. Лютер сказав: «Якщо я почну навчати Біблії, то це може стати моїм кінцем». Він не розумів, що, в певному сенсі, так воно й було. Він почав з навчання псалмів. І ось, він читає Псалом двадцять один: «Боже мій, Боже мій, нащо мене Ти покинув?». Лютер зрозумів, що Ісус відчував те саме, що й він – відокремлення від Бога. Й тоді він зрозумів: «Він зробив це за мене».

Але істина не осяяла його душі, доки він не почав вивчати послання Римлянам, відомий вірш першого розділу, шістнадцятий: «Бо я не соромлюсь Євангелії».

А в сімнадцятому вірші Павло каже: «Правда бо Божа (або праведність) Божа з’являється в ній з віри в віру, як написано: А праведний житиме вірою». Зверніть увагу на слова «праведність Божа». Лютер прочитав ці слова й затріпотів. Його проблема ховалася в Божій праведності. Якби Бог не був праведним, то нам було б легше примиритися з Ним, так? Лютер міркував над цим текстом, доки не побачив зв’язку й не зрозумів щось. Праведність – це Божа характеристика. Але це також дар віруючим. Бог укриває нас праведністю, яка дається нам через віру в Христа.

 

Немає нічого дивного в тому, що, коли Лютер побачив це, то народився заново й увійшов до брами раю. Тепер він нарешті задовольнив усі Божі вимоги. Все тому, що Ісус задовольнив усі Божі вимоги за нього. Він зрозумів, що досконалості, якої він намагався досягти через таїнства, через добрі справи, годі досягти іншим шляхом, бо ніхто не одержить Божу праведність, якщо тільки Бог не дасть її в подарунок. Це була революційна, але, разом з тим, Біблійна ідея.

 

Лютер бачив, що навіть уся людська праведність, узята разом, ніколи не задовольнить Божу праведність. Ви можете взяти хоч мільярд бананів, але в вас не вийде зробити з них апельсин. Цілком так само й наша праведність не в змозі досягти рівня Божої праведності. Якщо ми приймаємо Божу праведність, то тільки в якості подарунка.

А тепер, Джоне, найцікавіше. Сподіваюся, наші глядачі зрозуміють суть, бо в цьому суть усієї Євангелії. Біблія каже в Другому Коринтянам п’ять, двадцять один: «Бо Того, Хто не відав гріха (Христа), Він (Бог) учинив за нас гріхом, щоб стали ми Божою правдою (або Божою праведністю) в Нім! ». Наш гріх був відданий Христу. Сам Він безгрішний, але за законом став винним у перелюбі, вимаганні, дитячому насильстві, алкоголізмі, самоправедності та інших гріхах, які ненавидить Бог. Наш гріх був приписаний Йому. Його праведність та чистота були приписані нам. Він одержав те, на що не заслуговував – наш гріх. І ми одержали те, на що не заслуговували – Його праведність.

 

Це й є Євангелія – виправдання самою лише вірою.

Бог заявляє нам – і це заява небес – Він заявляє, що ми будемо праведними, як праведний Христос, бо Він дав Божу праведність грішникам. З юридичної точки зору Бога ми досконалі, як сам Бог. І без цього, Джоне, ніхто не може врятуватися. Я кажу про Божу праведність. Це й є Добра звістка Євангелії.

 

Анкерберг: Розкажи, як людині одержати ту праведність, яку одержав Лютер, коли зрозумів Писання.

 

Люцер: По-перше, ми маємо зрозуміти, що наші справи не можуть нічого додати до порятунку. Я вже казав, що єдина праведність, яку прийме Бог – це Його власна праведність, якої не має більше ніхто. Всі наші добрі справи зіпсовані, бо «праведність наша немов поплямована місячним одіж». Так сказано в Ісаї (шістдесят чотири, шість) і в Новому заповіті – «бо всі згрішили, і позбавлені Божої слави» (Римлянам три, двадцять три). Так, дехто нагрішив більше і в цьому немає сумніву. Але всі ми згрішили. І тепер Ісус став для нас тим, чого ми так довго шукали.

 

Бог вимагає від нас досконалості та святості протягом усього дня, якщо ми хочемо бути Його дітьми та спілкуватися з Ним. І цілодобово безперервно Ісус дає те, чого вимагає Бог. Хіба це не дивовижно?

 

Анкерберг: Просто фантастика!

 

Люцер: Ми кажемо про речі, заради яких можна померти. І таких речей небагато. Але я ладен померти за те, про що я кажу зараз. Усе тому, що це змінило моє життя. І це не просте переживання під час навернення. Це щось, що підживлює мене щодня, що «дає мені впевненість щодня», як написав автор одного гімну. «Моє ім’я записане на Його руках». Я вже на небесах за законом, бо сказано, що ми воскресли з Ісусом Христом, сіли з Ним. І тепер Ісус презентує мене перед Батьком. Ти знаєш, що це означає? Це означає, що після смерті мені не доведеться стояти на кордоні, адже я вже громадянин неба. Одна з перших доктрин, від яких Лютер відмовився після того, як зрозумів це місце, це доктрина про чистилище. Ця доктрина існувала, бо ніхто не помирав досить праведним для того, щоб потрапити на небеса.

 

Лютер зрозумів, що, якщо Божа праведність застосовується до нього в цьому житті, то він може перейти просто від неї на небеса, постати в Божій присутності, як Христос, бо він врятований завдяки Йому, а не завдяки своїй праведності. Ось яка радісна звістка Євангелії Ісуса Христа.

 

Анкерберг: Ця дивовижна новина має фантастичні наслідки. Ми ненадовго перервемося, а потім порозмовляємо про них. Це означає, що я можу бути впевненим у своєму порятунку, знати, що моя вічність гарантована. І після перерви я б хотів, щоб ти дав відповідь на головне запитання: «Чому?»

 

Якщо ви хочете подивитися цей випуск в інтернеті або прочитати його, ви зможете це зробити на сайті Джей-ей-Шоу крапка орг.

 

Анкерберг: Отже, ми знову з вами. Ми маємо в гостях доктора Ервіна Люцера, пастора церкви Муді Меморіал у Чікаго. Ми розмовляємо про виправдання самою вірою.

Ми розповідали про те, що Лютер знайшов у Писанні й що залишається актуальним для нас із вами й сьогодні. Ервіне, в мене виникли запитання, які я б хотів поставити тобі. Ось перше з них. Дехто каже: «Якщо ви стверджуєте, що Христова праведність, Його заслуги переносяться на мене тієї миті, коли я визнаю Його, то чи означає це, що я можу визнати Христа, а потім жити, як схочу?»

 

Люцер: Мені подобається, коли люди ставлять це запитання. Й я розповім, чому. По-перше, таке запитання ставить лише той, хто ніколи не приймав Євангелії. Все тому, що вони не розуміють його наслідків. Коли апостол Павло пояснював Євангелію в посланні Римлянам, то розумів, що, якщо його прочитає невіруючий, він обов’язково прийде до такого висновку. Ось чому апостол Павло сказав: «Позостанемся в гріху, щоб благодать примножилась?» (Римлянам шість, один) Апостол Павло розумів, що фізична людина, коли почує такі слова, подумає: «Оце варіант! Я вірю в Ісуса й житиму, як хочу. Я зможу всидіти відразу на двох стільцях». Але люди не розуміють, що відбувається насправді.

 

Ми не лише стаємо праведними на небесах завдяки Богові, що й є виправданням. Разом з цим – і наша наступна програма буде присвячена цьому питанню – ми народжуємося заново від Духа. Це означає, що Бог дає нам нові бажання, нові спонукання, спрагу служити Йому, бути іншими людьми. «Тому то, коли хто в Христі, той створіння нове, стародавнє минуло, ото сталось нове!». (Друге Коринтянам п’ять, сімнадцять). Ось у чому справа. І якщо ми, будучи Божими дітьми, вважаємо, що можемо жити, як і решта світу, в гріху, то ми забуваємо, що Бог працює з нами, карає нас, змінює наші серця. Він не забуде нас, бо Він хоче, щоб гріхи залишилися позаду й ми жили новим життям.

 

Анкерберг: Подивімося на інший бік медалі. Припустимо, хтось каже: «Я маю дати обіцянку Богові. Я служитиму Йому так, як можу». І люди кажуть це щиро. Але вони не розуміють Євангелії. Інші використовують це в якості запрошення: «Я хочу, щоб ви вийшли вперед, пообіцяли, що вічно служитимете Христу». І тоді їм кажуть: «Правда, я б хотів цього, але я не можу нічого гарантувати». Як людині набути впевненості в порятунку?

Люцер: Це прекрасне запитання. Я пам’ятаю, як один євангеліст сказав мені колись: «Чому б тобі не вийти вперед і не пообіцяти, що ти йтимеш за Христом». Пообіцяти, що я йтиму за Христом?! Джоне, ми з тобою знаємо Христа вже багато років, але нам однаково важко йти за Ним. Ти можеш уявити собі, щоб хтось сказав: «Я йтиму за Ісусом»? Це не Євангелія. Коли ви приходите до Христа, то не даєте обіцянку, що йтимете за Ним. Ви не приходите, щоб щось пообіцяти. Ви приходите, щоб одержати щось. Як співається в гімні: «Я нічого не приношу, я просто приходжу до хреста».

 

Справжній порятунок – це коли я залишаю всі спроби пообіцяти Богові, що зроблю те й те. Це означає, що я приходжу до Бога з усіма своїми потребами, гріхами, незміненою людиною. Але я приходжу для того, щоб повірити в Того, хто може врятувати мене, дати мені праведність, щоб я міг постати перед Святим Богом. Це простота віри, трансфер довіри. Справа не в Христі й таїнствах, не в Христі й моїх добрих справах, не в Христі й ще чомусь.

Що ясніше ми бачимо Ісуса Христа, істину Євангелії, те, що Він зробив на хресті, то більше віри з’являється в нашому серці й ми набуваємо впевненості в тому, що Ісус Христос сплатив за все.

Я часто кажу ці слова й ладен казати їх знову й знову, бо ми розмовлятимемо про впевненість та сумнів. Отож, якщо ви вірите в те, що коли Ісус помер на хресті, Він зробив усе для того, щоб ви могли бути в Божій присутності, якщо ви визнаєте це, то ви знатимете, що врятовані. Чому? Бо справа не в ваших заслугах, а в заслугах самого Ісуса. Джоне, якщо я вважаю, що порятунок на дев’яносто п’ять відсотків залежить від Бога й на п’ять відсотків – від мене, то як мені набути впевненості? Я не можу покластися на свої п’ять відсотків. Коли ж я розумію, що Ісус зробив усе, коли сказав «сталося», коли я бачу всю принадність та повноту того, що Він зробив для тих, хто повірив Йому й поклався на Нього, я приходжу до Божої присутності так, немов я – це Він. У цьому й є принадність Євангелії.

 

Анкерберг: Я б хотів перевірити з тобою благодать. Певен, що нас слухають люди, які перед тим, як врятуватися, намагалися знайти порятунок у добрих справах.

Але ця людина може сказати зараз: «Так, я розумію, що це дар, і я приймаю його. Але як щодо завтрашнього дня? Якщо я згрішу завтра, мені доведеться щось робити? Як щодо добрих справ? Розкажіть мені, чому я маю бути впевнений у сталості свого порятунку».

 

Люцер: Гаразд. Припустімо, що ти сьогодні визнав Христа, а завтра згрішив. Можливо, ти навіть згрішив того же дня, коли визнав Христа, бо всі ми грішимо. Ми грішимо в думках, у словах та справах. Ти сповідуєш свій гріх, щоб не розривати зв’язок з Богом. Доречі, Джоне, хочу зауважити, що Лютер врятувався не в монастирі в Ерфурті, коли сповідував свої гріхи по шість годин поспіль. Є люди, які регулярно сповідують гріхи, але при цьому не врятовані. Не можна врятуватися через сповідання гріхів. Ми рятуємося, визнаючи Ісуса в ролі того, хто поніс наші гріхи, того, хто примирив нас із Богом. Ось що таке порятунок. Але після порятунку ми можемо зізнатися в своїх гріхах. Сьогодні вранці я зізнався в своїх гріхах. Зізнатися – означає погодитися з Богом у тому, що ми згрішили.

 

Ми погоджуємося з Ним у тому, що Він має право забрати гріх з нашого життя. Це схоже на те, як ми в дитинстві розповідали про свої провини батькам, щоб примиритися з ними. Те саме християни роблять з Богом. Але не для того, щоб знову знайти порятунок. Я залишався дитиною для своїх батьків, хоч і не слухався їх. Мені доводилося визнавати свої гріхи, щоб примиритися з ними.

 

Упевненість приходить, коли ми розуміємо, що Ісус Христос одним вчинком (ми можемо розгорнути Євреям десять, якщо хочеш), що Ісус Христос одним вчинком назавжди зробив досконалими тих, хто освятився, повірив Йому (Євреям десять, чотирнадцять). Лютер мав зробити лише одну річ, щоб його гріх зник, щоб він примирився з Богом. А після цього (певен, що так і було), він регулярно зізнавався в гріху, щоб підтримувати з Ним зв’язок. Але йому не потрібно було заново шукати порятунку. З такою теологією ніхто й ніколи не може бути впевненим у порятунку.

Як я вже казав, Бог виправляє нас, якщо ми не слухаємося Його. Але ми однаково маємо впевненість у порятунку.

Ми ще порозмовляємо про це докладніше, бо є інші деталі, на обговорення яких ми зараз просто не маємо часу. Ми маємо впевненість у серці, яка свідчить, що ми Божі діти назавжди.

Анкерберг: Звернімося ще раз до благодаті. Вона особливо актуальна для тих, хто каже: «Але, Ервіне, ти не знаєш мене. Я жахливий грішник. Я скоїв усі гріхи, які ти тільки знаєш. Твої слова занадто добрі, щоб бути правдою». Невже це так? Дай нам приклад.

 

Люцер: Як чудово знати, що Біблія, а точніше, Старий заповіт, каже: «Прийдіть, і будемо правуватися, говорить Господь: коли ваші гріхи будуть як кармазин, стануть білі, мов сніг; якщо будуть червоні, немов багряниця, то стануть мов вовна вони!» (Ісаї один, вісімнадцять). Згідно з цим прикладом праведність Ісуса Христа схожа на сніг. Сніг укриває темний слід, попри все. І не має значення, якщо ви робили злочини, ґвалтували, крали, вбивали – ви можете одержати той самий дар праведності, якщо повірите в Ісуса, як у Рятівника, як це зробив Джон, який народився в добрій християнській родині. На щастя, ми не коїли жахливих злочинів та гріхів.

Але всі ми потребуємо Божої праведності, яка дається навіть найгіршому з грішників. Знаєте, є слова однієї пісні, які несуть істину: «Найгірший з грішників одержує пробачення, коли ввірує в Бога». Все це можливе завдяки Ісусові. В цьому й є диво Євангелії.

 

Анкерберг: Можливо, хтось хоче довіритися Ісусові сьогодні й не хоче чекати нашого наступного випуску. Ти міг би помолитися, щоб люди припинили покладатися на себе й поклалися на Христа?

Люцер: Так. Батьку, сьогодні ми хочемо подякувати Тобі за принадність Євангелії. Ми вдячні за те, що вона дає надію як найкращим з людей, так і найгіршим з них. Ми вдячні, що Ти маєш лише один план і для перших, і для других, бо всі згрішили й позбавлені Божої слави (Римлянам три. Двадцять три). Я хочу сьогодні молитися про тих, хто слухає нас та хто зрозумів, що може знайти порятунок завдяки Ісусові.

 

Друзі, ви можете повторювати молитву за мною. «Боже, я знаю, що я грішник. Я знаю, що маю визнати Христа. Я визнаю Ісуса, як того, хто поніс гріхи за мене.

Я визнаю Його праведність замість моєї. Дякую Тобі за цей дивовижний подарунок, в ім’я Ісуса. Амінь».

 

Анкерберг: Ми продовжимо нашу розмову наступного тижня. Ервіне, ми порозмовляємо про диво, якого потребують усі. Розкажи нам коротенько про нього.

 

Люцер: Вся справа в народженні згори. Чим воно відрізняється від виправдання через віру? Сьогодні багато хто каже: «Знаєш, він народжений згори». Що Біблія насправді каже про «народженого згори» християнина?

 

Анкерберг: Друзі, це буде цікаво. Сподіваюся, ви приєднаєтеся до нас знову.

 

 

+++

Якщовихочетезнайтивзаємини з ІсусомХристом, заходьтенанашсайтзаадресоюджей-ей-шоукрапкаорг і натискайтенавкладку «Помолитися, щобвизнатиІсусаХриста, якРятівника».