“Як Бог може допомогти вам впоратися з хронічним болем, інвалідністю або хворобою?” Програма 1

“Як Бог може допомогти вам впоратися з хронічним болем, інвалідністю або хворобою?”

 

Програма 1

 

 

Д-р Джон Анкерберг

Доктор Майкл Іслі

Джоні Еріксон Тада

Копірайт 2012 АТРИ

Джон Анкерберг Показати

JAShow.org

“Як Бог може допомогти вам впоратися з хронічнимболем, інвалідністю або хворобою?”

+++

 

 

Диктор: Сьогодні в «Шоу Джона Анкерберга» – «Як Бог може допомогти вам впоратися з хронічним болем, інвалідністю або хворобою?».

Доктор Майкл Іслі: Американці, які вірять в Ісуса Христа, розуміють це неправильно. Ми гадаємо, що якщо зробимо одне, то Бог зробить інше, дасть більше, краще, новіше, здоровіше, багатше, тощо. Але насправді на вас можуть чекати в житті труднощі та страждання.

Джоні Еріксон Тада: Я була налякана. Я чула, як люди шепотілися про травму хребта, квадриплегію, параліч, поламану шию. Я була налякана.

Диктор: Я маю в гостях Джоні Еріксон Тада, фундаторку міжнародного служіння для людей з інвалідністю «Джоні та друзі». Вона написала понад сімдесят книг, а також веде щоденну радіопередачу «Джоні та друзі». Крім того, з нами доктор Майкл Іслі, почесний президент Біблійного інституту Муді. Майкл – засновник та головний пастор церкви Фелоушіп Байбл у Брентвуді, Тенесі. Ми запрошуємо вас приєднатися до нас на цьому особливому випуску «Шоу Джона Анкерберга».

 

+++

Програма 1

+++

 

 

 

Джон Анкерберг: Ласкаво просимо на нашу передачу. Ми підготували для вас чудовий випуск. Ви чули про наших дивовижних гостей. З нами Джоні Еріксон Тада та доктор Майкл Іслі. Друзі, ми розмовлятимемо про страждання. Джоні, багато наших глядачів страждають. Дехто з них може мати рак. Інші можуть мати проблеми з серцем, треті – мігрені, четверті – ревматичний артрит. Хтось, як ти, може мати травму хребта. Вони можуть мати параплегію або квадриплегію. Комусь через діабет могли ампутувати руки або ноги. Хтось, як моя мама, має хворобу Лу Геріга або БАС, і вони не можуть ходити або розмовляти.

Вони кажуть щось, накшталт: «Джоні, я вже не можу цього терпіти. Чому Бог допускає такі страждання? Невже Його не хвилюють мої проблеми? Чому Він допускає таке?» Так. Ти ставила ті самі запитання, коли стався нещасний випадок. Я хочу, щоб ми повернулися на сорок п’ять років назад, в тисяча дев’ятсот шістдесят сьомий. Люди хочуть знати історію. Що трапилося? Чому ти опинилася прикута до інвалідного візка? Ти була молодою сімнадцятирічною дівчиною, відмінною вершницею. Ти полюбляла відпочинок на природі. І ось раптом тебе ставлять перед фактом, що ти вже ніколи не ходитимеш. Що трапилося?

 

Джоні Еріксон Тада: Я дуже рада, що ти згадав усі ці захворювання, бо люди не зобов’язані бути прикутими до інвалідного візка, щоб розуміти суть справи. В дитинстві я пройшла через жахливий страх.

Я мала атлетичну будову тіла й мені не терпілося піти до коледжу. Моя сестра, Кейті, запропонувала мені піти на пляж, щоб провести зі мною час перед тим, як я вирушу до коледжу.

І я пішла на пляж. Я зайшла в воду, спустилася з човна, який був за двадцять метрів від берега. Я бачила, як з нього пірнали діти. Я не думала ні про що таке. Я була спортсменкою. Я навіть не торкнулася дна. Я не знала, яка там глибина. Я сіла на човен і навіть не зробила глибокого вдиху перед стрибком у воду. Я відразу ж вдарилася головою об щось тверде. Моя шия зрушилася назад, я поламала хребець і ушкодила хребет. Спочатку я не розуміла, що відбувається. Я просто лежала обличчям у воді й не могла дихати.

Я не розуміла того, що моя сестра Кейті стояла до мене спиною. Вона дивилася на пляж. Вона вже збиралася виходити на берег, коли її вкусив краб.

Тієї миті вона повернулася до мене, щоб сказати: «Джоні, стережися крабів». Я лежала долілиць, намагалася не дихати. Вона побачила моє волосся. Вона зрозуміла, що щось не так, і швидко попливла до мене. І коли я почала тонути, вона взяла й витягла мене з води. Моя голова впала їй на груди. Тієї миті я побачила свою руку, яка безвольно лежала на її плечі. Я не відчувала її. Було таке відчуття, немов її відокремили, немов це рука іншої людини. Це не була я. Що це – страшний сон? Тієї миті я не розуміла, що насправді мене паралізувало.

Мене поклали в човен, а потім витягли на берег, викликали «швидку», відвезли до лікарні. З мене зняли купальник. Навколо мене відразу ж зібралися лікарі з медсестрами. Вони голили мені голову. Вони свердлили отвори в моєму черепі. Вони прилаштовували до нього болти. Вони поклали мене в спеціальне ліжко, щоб витягти шию за допомогою вантажів. А я думала лише про те, що хочу додому.

Мені просто хотілося повернутися додому. Я була налякана. Я чула, як люди шепотілися про травму хребта, квадриплегію, параліч, поламану шию.

Я злякалася, коли почула ці слова. І раптом моє життя змінилося. Ти не очікуєш такого й тому не можеш бути готовим. Але воно змінюється, коли приходять страждання. Тоді я навіть не знала, що означає це слово. Незабаром я довідалася, що воно означає, й тоді я зрозуміла, що з цього часу моє життя зміниться.

 

Анкерберг: Люди дивляться на тебе й кажуть: «Ти така гарна, така мила. Але, Джоні, подивися, що хвороба зробила зі мною. Я не така гарна, як ти. Люди навіть не хочуть дивитися на мене». Що ти скажеш таким людям?

 

Тада: Дехто може подивитися на мене й сказати: «Джоні, ти відмінно виглядаєш». Але я б поміняла світле волосся, помаду Ревлон, туш та все інше на нормальні руки.

Але я розумію, що нас дивляться люди з проблемами обличчя і вони теж страждають. Інвалідності бувають різні. Коли я одержала травму, то цілий місяць не дивилася в дзеркало. Я була здоровою дівчиною вагою шістдесят п’ять кілограмів, але швидко схудла до сорока. Від ліків мої зуби стали чорними. Я мала алергію на ліки. Я почала втрачати волосся.

Я пам’ятаю, як одного разу до мене прийшла подруга зі школи – вона грала в хокей і була міцною, м’язистою та кремезною дівчиною. Коли вона прийшла до лікарні, то поглянула на мене, схопилася за поруччя, почала хитати головою, а потім сказала: «Мені потрібно піти». Я чула, як її нудило в холі. Я попросила в сестер принести мені дзеркало, бо я не знала, як виглядала. Коли я поглянула в дзеркало, то не впізнала себе. Мої очі опустилися в очницях. Я була худою та блідою. Я лежала на спеціальному ліжку, схожа на висохлу мумію.

Я пам’ятаю, що саме тоді почала впадати в депресію. До тієї миті я не знала, що таке депресія. Бувало так, що у мене не було побачення в п’ятницю або я підвертала щиколку. Але це була справжня депресія, емоційна порожнеча. Вона захоплювала мене дедалі більше і більше. Це був розпач, який я ледь відчувала. Згодом я втратила чутливість.

 

Анкерберг: Тобі робили операцію на стегні, бо кістки пробивалися крізь шкіру. І тобі робили її без анестезії, бо ти нічого не відчувала. Розкажи, навіщо тобі робили таку операцію? Я знаю, що її робили двічі.

 

Тада: Я втратила стільки ваги, що мої кістки почали виступати зі стегон. Вони просто пробивалися крізь шкіру. Те саме було й з куприком. Мені довелося пройти через низку операцій, щоб розібратися з цим. Вони брали молотки і збивали частину тазостегнової кістки та куприка.

Мені довелося два тижні лежати в ліжку. До цього всього додався ще й гонконгський грип. Я не можу описати, що зі мною відбувалося. Я лежала, прив’язана пасками до ліжка й не могла нічим поворухнути. І так два тижні. Це був справжній жах.

 

Анкерберг: Я б хотів, щоб ти на хвилинку зупинилася. Нам потрібно ненадовго перерватися. Після двох років операцій ти зрозуміла, що ніколи не ходитимеш. Ти почала питати в Бога, чому з тобою таке трапилося, яка твоя мета в житті. Тобі було нелегко. Я хочу, щоб ти розповіла нам про те, через що пройшла, бо зараз багато наших глядачів проходять крізь подібні труднощі. Залишайтеся з нами, ми скоро повернемося.

 

Анкерберг: Отже, ми знову з вами. У нас в гостях доктор Майкла Іслі та Джоні Еріксон Тада. Джоні, давай продовжимо. Ти зрозуміла, що на тебе чекає й почала думати про Бога, про те, чому Він допустив таке. Поділися своїми думками, бо багато наших глядачів зараз кажуть: «Знаєш, зі мною трапилося ось що». Вони кажуть: «Я на таке не очікував. Я маю таке відчуття, немов Бог підвів мене. Я розчарувався в Бозі». В тебе були такі думки?

 

Тада: Я лежала на лікарняному ліжку по три години догори ногами. Мене закріплювали ременями й перевертали долілиць. У ці моменти я лежала й перегортала сторінки Біблії капою. Я пройшла книгу Йова і почала читати Новий заповіт. Знаєш, я читала місця, накшталт Якова один, два: «Майте, брати мої, повну радість, коли впадаєте в усілякі випробовування». Жах!

Я перегортала сторінки й натрапляла на Римлянам п’ять, три: «хвалимося в утисках». А потім Филип’янам. Оце так маєш – сприймайте їх, як дар, «бо вам дано страждати заради Христа». Було таке відчуття, немов ці вірші просто ігнорували мій біль. Вони просто відлітали від мого серця. Незабаром після операцій, коли все почало потрохи загоюватися, мене перевели з відділення інтенсивної терапії до загальної палати з п’ятьма іншими дівчатами. І ось одного разу вночі я почала сперечатися з Богом. Була друга година ночі. Всі дівчата спали. Я хотіла плакати, але не сміла, бо поруч не було нікого, хто б міг витерти мої сльози та носа. Немає нічого гіршого, ніж бути паралізованою й лежати в сльозах.

Я пам’ятаю, як одного разу повернула голову і в дверному прорізі палати побачила силует людини. Вона підійшла до мого ліжка, нахилилася до поруччя і я зрозуміла, що це моя шкільна подружка Джекі. Я годинами розмовляла з нею про хлопців, пила коктейлі й грала в хокей.

Вона нахилилася до мене, а я сказала: «Джекі, якщо тебе піймають, то виженуть з лікарні. Що ти робиш?» Вона сказала: «Тихше». Вона встала й опустила поруччя мого лікарняного ліжка. Знаєте, дівчата полюбляють залишатися одна в одної на ніч. Отож, вона залізла до мене в ліжко і лягла поруч, взявши мене за руку. Я не відчувала цього, але вона підійняла руку, щоб я бачила її. Я бачила силует наших підійнятих рук.

Після цього вона повернулася і в сантиметрі від мого вуха почала шепотіти: «Страдник – це ім’я Божого Сина, який прийшов». Я не можу повторити всього. Це було сорок чотири роки тому, але я й досі пам’ятаю про це. «Він прийшов забрати розбитих грішників, алілуя, дивовижний Спаситель». У цьому було щось особливе, що зробило Ісуса реальним для мене. Було таке відчуття, немов кулі Божого Слова, які відлітали від мого серця, почали влучати. Джекі стала для мене ототожненням любові Христа.

Це була така неймовірна подія, що всі мої запитання відійшли на задній план. Я вже не вважала їх чимось особливо важливим.

І коли вона пішла, то на мене зійшов неймовірний мир, який вищий від будь-якого розуміння. Він зберіг моє серце. І згадуючи ці події, я розумію, що Бог звернувся до мене. Ми всі питаємо: «Чому? Як Ти міг допустити це?» або кажемо: «Я не розумію». Ми не хочемо відповідей, адже навіть якби Бог відповів, то це не задовольнило б нас. Якби Бог відповів мені тоді, то це було б рівноцінно мільйонам тон істини, влитих у мій стограмовий мозок. Я просто не змогла б зрозуміти їх. Коли нам боляче, ми хочемо впевненості, батьківської впевненості, яка скаже нам: «Ну нічого, люба», ніжно поплескає по плечі – «тато з тобою, усе добре, люба». Все добре. Все добре.

 

Анкерберг: Як тобі вдалося розібратися з питанням сенсу життя та мети? Певен, ти думала: «І що мені тепер робити?»

 

Тада: Знаєте, після тієї ночі питання мети та сенсу вже не були такими нагальними. Я зрозуміла, як і всі, хто стикається зі стражданнями, що це нормально. Бог – це не якийсь містик, що медитує на далекій вершині гори та крутить пальцями. Ні, Він поруч. Він реальний. Він працює з особистостями. Він не стоїть поодаль від вашого болю. Він стоїть поруч із вами у ваших стражданнях. Ось чому сенс та мета завжди приходять пізніше.

 

Анкерберг: Мені подобаються слова, які ти написала в своїй книзі: «Вам не потрібно знати, навіщо Бог допустив це. Факт у тому, що Бог знає». І як казали твої друзі: «Що зміниться, якщо ти довідаєшся? Невже ти справді хочеш знати?» Колись ми довідаємося. Але Він знає вже зараз. І ці речі допомогли тобі. В нас залишилося кілька хвилин.

Ми ще повернемося до цієї теми, бо торкнулися лише вершини айсберга. Як може дівчина, яка паралізована, яка не може ходити, не може рухати руками, яка лежить у коконі, яка опинилася прикутою до інвалідного візка… як така дівчина може стати лідером Міжнародного служіння, яке працює у багатьох країнах, і вести  своє шоу на  тисячах радіостанцій? Ти створила «Колеса миру». Ти представлена в сорока восьми країнах. Як тобі вдалося перейти від одного до іншого?

 

Тада: Джоне, ви робите космічний стрибок. Я пройшла величезний шлях від болю, пережитого в дитинстві, до того, чим я займаюся зараз. Я знаю, що є мільярд людей з інвалідностями, вісімдесят відсотків з яких живуть у жахливій бідності й постійно стикаються з розпачем та безнадійністю. Завдяки своєму паралічу я дещо зрозуміла, я знайшла радість у пізнанні Христа. Кому багато дано, з того багато спитають.

Ось чому я кажу собі: «Джоні, використовуй всі можливості, які тільки є, щоб залишити своє паралізоване тіло й допомогти комусь іншому».

Половина радості в моєму житті приходить тоді, коли я знаходжу когось, хто перебуває в ще більшому лиху й переживає ще гострішу біль, аніж я. Боже, я хочу дати бальзам, нанести мазь, навернути до імені Ісуса й підбадьорити, підійняти, як колись Джекі підійняла мене в лікарні. Як би мені хотілося передати ці слова мільярду людей. У мене залишилося небагато часу. Господи Ісусе, дай мені здоров’я для того, щоб зробити це, щоб у моєму житті був сенс.

Саме це й спонукало мене до заснування мого міжнародного служіння. Я не бажала цього. Я не шукала цього. Я не стукала в чужі двері. Я не просила грошей.

Я не просила написати книгу або зняти фільм про моє життя. Все це сталося ніби саме по собі. Всі ці речі ніби впали мені на голову. Але я знала, що маю бути добрим слугою з тим, що Бог дав мені. І якщо це може допомогти комусь із інвалідністю в Перу, Китаї, на Кубі, в Таїланді, Румунії або Україні, я готова.

 

Анкерберг: Так. Ми ще порозмовляємо про це. Друзі, ми розмовляємо про страждання, через які ви проходите, та про те, як прийняти підбадьорення через співчуття Христа. Він може багато зробити в вашому житті. Ви можете дивитися на мене й не вірити. Я хочу, щоб ви повірили Джоні. Наступного тижня ми розмовлятимемо з Майклом. Він пережив те саме, що й ви. Ось чому я запросив його. Наступного тижня ми продовжимо розмову на цю тему. Майкл казатиме про те, що робити, коли всі опори зруйновані, коли чоловік не може вам допомогти, коли дружина не може вам допомогти, коли друзі не можуть вам допомогти, коли лікарі не можуть вам допомогти, коли адвокати не можуть вам допомогти, коли церква не може вам допомогти у ваших стражданнях. Майкл розповість нам свою історію. Сподіваюся, ви приєднаєтеся до нас знову.

 

 

Ведучий: Залишайтеся з нами, щоб подивитися уривки з наступної передачі

 

Дякую, що були сьогодні з нами. Якщо ви хочете більше довідатися про цикл «Як Бог може допомогти вам розібратися з хронічним болем, інвалідністю та хворобами» з Джоні Еріксон Тада та доктором Майклом Іслі, то заходьте на наш сайт за адресою джей-ей-шоу крапка орг, натискайте на «дивитися» й вибирайте «цього тижня по телевізору»

Там ви зможете подивитися будь-яку передачу. Якщо ви хочете придбати якийсь випуск із цього циклу або з іншого циклу, то заходьте в розділ «магазин». Там ви зможете натиснути на вкладку «Стартова сторінка магазину» й вибрати цикл у лівій частині меню «цикл». Виберіть той цикл, який вас цікавить. Після цього ви побачите перелік передач. Ви можете завантажити кожну з них за п’ять доларів.

 

Ми також маємо електронний додаток, який ви можете встановити собі на телефон, щоб дивитися «Шоу Джона Анкерберга». Не забувайте, що ви можете завантажити будь-який випуск на нашому сайті в розділі «магазин» усього за п’ять доларів за епізод.

 

Дякую і нехай Бог поблагословить вас. Сподіваюся побачити вас наступного тижня.

 

 

Якщо ви хочете знайти взаємини з Ісусом Христом, заходьте на наш сайт за адресою джей-ей-шоу крапка орг і натискайте на вкладку «Помолитися, щоб визнати Ісуса Христа, як Рятівника».