Що відбувається за хвилину після смерті? Цикл 2 Програма 3

Що відбувається

за хвилину після смерті?

 

Цикл 2

 

Програма 3

 

 

Д-р Джон Анкерберг

Копірайт 2015 АТРИ

Джон Анкерберг Показати

JAShow.org

Що відбувається за хвилину

після смерті? Цикл 2

+++

Сьогодні в «Шоу Джона Анкерберга» – Що відбувається за хвилину після смерті?

Статистика свідчить:

Щохвилини помирає сто шестеро людей.

Щодня помирає п’ятдесят п’ять тисяч людей.

Щомісяця помирає чотири з половиною мільйони людей.

Щороку помирає п’ятдесят шість мільйонів людей

Якщо ви прожили сімдесят років, то за цей час на землі померло чотири мільярди людей.

Мені та вам не уникнути смерті.

Нікому з нас її не уникнути.

Що Біблія каже нам про те, що відбувається за хвилину після смерті?

Сьогодні я маю в гостях теолога та автора бестселерів, доктора Ервіна Люцера, старшого служителя церкви Муді в Чікаго, Ілінойс. Він написав книгу «За хвилину після смерті». Ми запрошуємо вас приєднатися до нас на цьому спеціальному випуску «Шоу Джона Анкерберга».

 

 

 

+++

Програма 3

+++

 

 

 

Джон Анкерберг: Ласкаво просимо на нашу передачу. Мене звати Джон Анкерберг. Дякую, що приєдналися сьогодні до нас. Ми розмовляємо про те, що станеться з нами за хвилину після смерті. Чи будемо ми на небесах? Чи будемо ми в пеклі? В контексті всього цього ми розмовлятимемо про одне цікаве запитання: «Чи контролює Бог, як та коли ви помрете?» Я маю в гостях доктора Ервіна Люцера, старшого пастора церкви Муді в Чікаго, Ілінойс. Він написав бестселер за назвою «Що відбувається за хвилину після смерті?» Ервіне, я радий, що сьогодні ти з нами. Ти маєш історію, байку, яка стосується теми смерті. Я хочу, щоб ти розповів її нам.

 

Доктор Ервін Люцер: Так, Джоне. Я б хотів розповісти цю історію, бо вона нагадує мені про необоротність смерті. Це байка з близького сходу. Торговець із Багдада послав свого слугу на базар з дорученням. Але дорогою слуга зустрівся зі смертю. Смерть не очікувала побачити слугу. Тоді слуга повернувся до пана й сказав: «Я зустрів смерть і вона налякала мене. Дай мені свого найшвидшого коня, щоб я міг поскакати сьогодні до Самарії і втекти від неї». Пан зробив це й слуга поскакав на коні. Пізніше того вечора торговець сам пішов на базар. Там він зустрів смерть і спитав у неї: «Чому ти налякала мого слугу?» А смерть сказала: «Я сама злякалася його. Мені було незрозуміло, що він робив у Багдаді, якщо я маю сьогодні зустріч з ним у Самарії». Так чи інакше, смерть наздожене вас. Іноді вона приходить до молодих. Іноді вона приходить до літніх. Вона приходить по-різному. Якось я вирішив пройтися по поховальному бюро й попитати, як померли люди. Хтось помер від хвороби серця, хтось від раку, хтось від нещасного випадку. Ось які були причини їхньої смерті. Іноді причина смерті невідома. І сьогодні, Джоне, ми звертаємося до людей, які можуть перебувати в смертельній небезпеці. Ось чому наша тема така важлива.

 

Анкерберг: Так. Ти написав одну важливу фразу. Я хочу, щоб ти нагадав нам її. Ти сказав, що християни помирають у контексті Божої турботи та любові.

 

Люцер: Так, Джоне. Ми кажемо про християн, про тих, хто повірив в Ісуса Христа. Було багато різних випадків. Візьмімо, наприклад, смерть Лазаря. Цікаво, що, коли Ісус почув про те, що Лазар занедужав, то не поспішив відразу ж до Віфанії. Ти знаєш цю історію з Нового заповіту. Був Лазар, Марта та Марія – його сестри. Ісус любив цих людей. Він неодноразово приходив до них додому. Лазар занедужав, але Ісус не поспішав. Чому? Ісус хотів дати Лазареві час померти, щоб потім воскресити його з мертвих і довести, що Він є воскресіння й життя. Саме Ісус визначив час смерті Лазаря. Ми маємо зрозуміти це. Біблія каже в Римлянам вісім, тридцять дев’ять: «ні смерть, ні життя, ні Анголи, ні влади,… не зможе відлучити нас від любові Божої». Смерть не може відлучити нас від Божої любові. Біблія каже, що Ісус любив Марту, Марію та Лазаря. Але той факт, що Він любив їх, не означав, що Лазар не помре, бо всі ми маємо померти. Але ми помираємо в контексті Божої любові та турботи.

 

Анкерберг: Так. В історії про Марію та Марту є ще один цікавий момент. Коли Ісус прийшов уже після смерті Лазаря, то Марія з Мартою сказали Йому: «Ісусе, якби Ти тільки був тут і щось зробив». Багато хто з нас каже: «Боже, якби Ти тільки був зі мною і щось зробив». Якби… Люди часто стикаються з трагічними переживаннями й потім кажуть: «якби, якби, якби». Я хочу, щоб ми порозмовляли про це.

 

Люцер: Це важливе питання, яке варто обговорити. Пам’ятаю, як одного разу обідав із вдовою, яка сказала про свого чоловіка: «Якби я тільки раніше привезла його до лікарні». А я сиджу й думаю: «Знаю я одну жінку, яка переконала свого чоловіка поїхати на концерт. Дорогою туди вони потрапили в аварію й чоловік загинув. Чотирнадцять років вона ходила на могилу чоловіка, сумуючи про те, що запропонувала йому поїхати на концерт». Це неправильне почуття провини. Всі ми пропонували своїм чоловікам поїхати кудись, куди вони не хотіли їхати.

 

Я також знаю випадок, який стався з однією мамою. Її чотирирічна дочка якось сказала їй: «Мамо, можна я перейду на той бік вулиці?» Мама без задньої думки сказала їй: «Так». Дитина пішла, її збила машина й вона померла. А ця мати багато років жила з почуттям провини. Але, Джоне, це неправильне почуття провини. Ми маємо зрозуміти, що часто все відбувається не так, як ми хочемо, й люди гинуть. Але в цьому немає нашої провини, бо ми не хотіли цього. Я маю ще кілька історій, які я б хотів розповісти. В тисяча дев’ятсот дев’яносто четвертому році Джанет та Скот Уїліс, наші друзі, їхали дорогою, коли їхній мікроавтобус зачепив шматок металу, який відламався від вантажівки. Уяви собі: в їхньому мікроавтобусі було шестеро дітей. П’ятеро з них померли просто на місці. Шоста дитина померла наступного дня в лікарні. Гадаю, ми навіть не в змозі зрозуміти, через що довелося пройти Джанет та Скотові. Але вони були віруючими й згодом вони прийняли, що смерть їхніх дітей була в Божій волі. Адже Бог влаштував так, щоб вони всі сіли в мікроавтобус і виїхали не на п’ять хвилин раніше або пізніше. Вони могли не опинитися на тому місці, коли від вантажівки відвалилася частина. Вантажівка могла бути за кілометр попереду або позаду них. Зрештою, ми маємо вірити, що Бог стоїть біля керма й усе це – справи провидіння, як ми це називаємо.

 

Я б хотів звернутися до тих, хто страждає від неправильного почуття провини, й постійно каже: «Якби… Якби йому зробили операцію. Якби йому не зробили операції. Якби я відвезла його до лікарні раніше. Якби я зробила це й те. Якби, якби, якби». Намалюйте коло навколо всіх своїх «якби» й назвіть це коло Божою волею та метою. Тільки прийнявши її, ви знайдете мир.

 

Анкерберг: Так. Люди кажуть: «Хлопці, ви проповідники. Ви кажете це всім поспіль». Я хотів, щоб ти розповів про свого племінника та про те, що сталося з твоєю родиною, щоб ми могли завершити розмову про всі ці «якби».

 

Люцер: Багато років тому мій племінник їхав автом у другому ряді. Він вивчав напам’ять місця з Писання. Він та ще одна дівчинка-підліток їхали на конкурс знавців Писання. Попереду сиділа мати дівчинки. Вона не була за кермом. Вона була лідером їхньої команди. Їхнє авто потрапило на ділянку з кригою і в них врізалася вантажівка. Водій відбувся легким переляком, а мати та двоє підлітків, які сиділи позаду, загинули.

 

Подумайте про це. Чи міг Бог зробити так, щоб вони були в іншому місці, коли їхала ця вантажівка? Він міг зробити так, щоб вони не потрапили на кригу або щоб вантажівка їхала іншим часом. «Блаженні…» Звичайно, моєму братові та його дружині було дуже важко, але, в підсумку, вони дійшли висновку, що їхній син Далас помер у колі Божого провидіння та Божої волі.

 

Анкерберг: Так. В новинах ми чуємо про християн, які намагаються вибратися з Північної Африки й потрапити до Європи. Ми чуємо жахливі історії про те, як їх викидають за борт, коли довідуються, що вони християни. Ці люди гинуть сотнями. Де ж у цьому Боже провидіння? Одна жінка написала тепер уже багатьом відомий гімн «День у день і щомиті». Я хочу, щоб ти розповів нам історію того, як був написаний цей гімн.

 

Люцер: По-перше, Джоне, я б хотів сказати дещо про ту тему, якої ти торкнувся. Християни стають мучениками. Чи помирають вони з провидіння та з Божої любові? Так. Як ми побачимо за кілька хвилин, Ісус був розіп’ятий з Божого провидіння та з Його волі.

 

Жінку, про яку ти згадав, звати Ліна Сендел-Берг. Колись давно вона вирушила в плавання на кораблі. І корабель нахилився через сильний вітер. Її батько впав за борт. Вона дуже любила свого батька, але не могла нічого зробити, щоб врятувати його. Їй залишалося тільки спостерігати за тим, як він іде на дно. Потім вона написала пісню: «День у день і щомиті». Це чудова пісня. Я процитую кілька рядків з неї. Вона пише: «Захист Його дитини та скарбу стали тією ношею, яку Він взяв на Себе. Як дні Мої, так буде сила твоя – ось що Він мені пообіцяв». Тільки уяви собі це. Фактично, вона казала: «Бог захищає мого батька». Він випав за борт. Вітер міг подути іншої миті. Він навіть не зобов’язаний був дути, бо питання погоди перебувають під Божим контролем. Ця жінка прийняла смерть свого батька, як Боже провидіння та Божу волю. Ось чому я хочу сказати всім тим, хто дивиться нас сьогодні: якщо ви віруючий, ви під Божим захистом. Ви ходитимете з Ним і помрете в призначений Богом час, і так, як того хоче Він.

 

Анкерберг: Так. Ми розмовляємо з доктором Ервіном Люцером, старшим пастором церкви Муді в Чікаго, Ілінойс. Ми розмовляємо про те, що станеться з нами за хвилину після смерті. І під цією багатогранною назвою ми сьогодні розмовляємо про конкретну тему – про Божий контроль. Чи знає Бог про те, як та коли ви помрете? Чи перебуваєте ви під Його провидінням та турботою? І відповідь на це запитання – так. Найбільшим доказом того є Сам Ісус Христос. Ервіне, я хочу, щоб ти пояснив це.

 

Люцер: Джоне, враховуючи все вищесказане, я б хотів зазначити, що ми не відкидаємо того факту, що життя деяких людей перериваються передчасно через те, що вони припустилися якоїсь помилки, їли щось, або не їли чогось, або через якісь їхні звички. Доречі, наступного разу ми розмовлятимемо про самогубства.

 

Анкерберг: Про людей, які самі позбавляють себе життя.

 

Люцер: Про людей, які самі позбавляють себе життя. Це буде важлива передача. Правда, ця передача також важлива. Повернімося до Ісуса. Цей приклад дає мені розраду. Ісус був Богом і людиною. Він об’єднав в одній особистості дві характеристики. І, коли настав час помирати, то Він, як і ми з тобою, відчував страх та недобре передчуття від цього. Але Він також мав у Собі й радість. Вам може здатися, що ці речі суперечать одна одній, але це не так. Подивіться на Ісуса в Гефсиманському саду, коли Він страждав, усвідомлюючи те, що Йому доведеться померти. Звичайно, в Його випадку Він брав на Себе весь гріх світу, наш гріх. Але всім нам важко, коли настає час помирати. Я хочу, щоб ви звернули увагу на місце Писання, яке каже: «що замість радости, яка була перед Ним, перетерпів хреста».

 

Сьогодні я хочу звернутися до тих, хто проходить непрості обставини. Ми знаємо про те, як багато людей в усьому світі, і особливо на Близькому Сході, стають мучениками заради Христа. Сьогодні багато хто помирає за віру в Ісуса Христа. Як ти знаєш, Ісус Сам був мучеником. Але Він мав правильне ставлення. І тепер виникає запитання: «Чи помер Він у потрібний час та в потрібному місці?» І відповідь на це запитання – так. Коли ми читаємо Біблію, то в кількох місцях бачимо, як Він каже про те, що Його час ще не настав. Одного разу люди намагалися взяти Його, щоб розіп’яти, але тоді Його час ще не настав. Він не міг померти, доки не настала та година, яка була приготована Йому Батьком. Це свідчить нам про те, що Його смерть була в Божій волі. Крім того, Біблія каже, що саме Бог заздалегідь запланував Його смерть. У книзі Дій сказано, що вони задумали разом зробити те, що підготувала Божа рука. Таким чином, Ісус не просто помер у Божій волі, Він помер у точно призначений час.

 

Анкерберг: Яким точним був час загибелі Ісуса?

 

Люцер: Неймовірно точним. Він помер, коли в Єрусалимі приносили на жертву великодніх ягнят. Він став чудовою жертвою. Він став Божим Агнцем, який взяв на Себе гріхи всього світу. Він помер під Божим проводом. Це важливо. Як ти пам’ятаєш, я розповідав про жінку, в якої загинув чоловік і яка ніяк не могла знайти спокій. Вона не могла прийняти його. Вона бачила в усьому цьому лише роботу сатани. Звичайно, сатана відіграв у цьому свою роль, але я допоміг їй зрозуміти, що навіть сатана є Божим створінням і віруючий, потрапивши до рук диявола, не вислизає з Божих рук.

 

Анкерберг: Цілком так само було й з Ісусом.

 

Люцер: Цілком так само було й з Ісусом. Ми маємо зрозуміти, що такі речі відбуваються. І, коли я пояснив їй це, то вона вперше відчула всередині мир і прийняла смерть свого чоловіка. Вона зрозуміла, що він помер під Божим проводом.

Ще одна важлива річ. Ісус помер, коли Йому було тридцять три роки. Для багатьох з нас це молодий вік. Іноді люди помирають у старості, іноді – в молодості. Нейт Сеїнт був убитий в Еквадорі багато років тому. Але мені здається, що саме він сказав: «Бог заселяє небеса людьми. Чому Він має обмежувати Себе лише людьми похилого віку?» Ми знаємо, що на небесах буде багато мільйонів дітей, які прийдуть туди з різних країн, попри те, в якій релігії вони народилися. Я вірю, що, якщо вони діти, вони потраплять на небеса. Але ось у чому суть. Віруючі не повинні забувати про те, що вони в Божих руках, навіть коли потрапляють до рук злих людей. Руки злих людей можуть зробити лише дещо. І вони не можуть вирвати віруючого з Божих рук.

 

Анкерберг: Яке підбадьорення ти маєш для тих, у кого померла близька людина або дитина? Що ти скажеш про тих, хто пішов свідчити, залишивши дружину або дітей, і став мучеником? Ти можеш якось допомогти тим, хто сумує?

 

Люцер: У відповідь на це запитання я б хотів процитувати свого друга, який сказав: «Немає таких людей або демонів, які могли б забрати в мене життя, вбити мене, якби Бог вважав, що моя робота тут ще не завершена». Це легко сказати, але важко прийняти. Я б хотів звернутися до тих, хто таке пережив. Я хочу подивитися просто вам в очі й сказати, що Бог любить вас, попри обставини, про які ми, люди, часто нічого не знаємо. Я знаю випадки, коли людей знаходили мертвими й не могли встановити, від чого вони померли. Якщо ми зможемо прийняти це, як Боже провидіння, то ми вшануємо Бога своєю вірою. Це не означає, що ми не повинні сумувати. Ми сумуємо. Але ми, будучи віруючими, не сумуємо так, як ті, хто не має надії.

 

Анкерберг: Так. Певен, що люди дивляться нас сьогодні й кажуть: «Я ніколи не думав про цю надію, про цю віру. Я не маю таких взаємин з Богом або з Його Сином Ісусом Христом. Як мені знайти їх?»

 

Люцер: Знаєш, Джоне, все починається з особистих взаємин з Ісусом Христом. Це особисті взаємини. Я б хотів приділити хвилинку, щоб порозмовляти про те, як Ісус помер на хресті. Зараз ми розглянемо Його смерть. Він висів на хресті. Він взяв на Себе гріх усього світу. Біблія каже, що Його останні слова були: «Отче, у руки Твої віддаю Свого духа!». Він уже казав учням, що прийшов від Бога, й тепер Він повертався до Нього. Він був упевнений, що попри таке жорстоке ставлення, несправедливе ставлення, Він помре й опиниться з Батьком.

 

Але це не кінець історії, Джоне. Того самого дня, коли Ісус вирушив до Батька, з Ним вирушив ще дехто. Мені подобається історія про розбійників, які висіли поруч з Ісусом. Їх було двоє. Ісус висів між ними. З одного боку висів розбійник, який глузував з Ісуса й казав: «Зійди з хреста. Якщо Ти Божий Син, то зійди і врятуй нас». Він молився. Якби Ісус відповів на його молитву, то ні ти, ні я, ні всі решта ніколи б не були відкуплені.

 

Але поруч висів інший розбійник. Він подивився на Ісуса й сказав: «Згадай мене, коли прийдеш до Свого царства». І ось яке виникає запитання: «Звідки він знав, що Ісус мав Своє царство?» Можливо, він знав, бо Пілат повісив над Ісусом табличку з написом «Цар Юдейський» і розбійник подумав: «Якщо Він цар, то Він повинен мати царство». Він повірив Ісусові.

 

Уявіть собі, в якому стані був Ісус – гірше нікуди. Він не виглядав, як цар. На ньому був терновий вінок. Кров текла по Його обличчю. На Його тілі були рани. Він корчився на хресті від болю. В цьому не було нічого царського. Але ця людина зрозуміла, що в Ньому було щось особливе. Ось чому він просто сказав: «Спогадай мене, коли прийдеш у Царство Своє». Ісус дав йому впевненість, бо Він має ключі від раю. Ісус дав йому впевненість, коли сказав: «ти будеш зо Мною сьогодні в раю!».

 

Ось чому я хочу звернутися до всіх наших глядачів і сказати: «Якщо ви хочете бути в раю з Ісусом, померти під провидінням та любов’ю Ісуса, то покваптеся до Нього. Повірте в Нього». Ви можете помолитися зараз і сказати: «Господи Ісусе, я визнаю Тебе, як свого Рятівника. Я визнаю Тебе, як Господа. Я приймаю Твою смерть та Твоє воскресіння за мене, щоб я жив вічно з Тобою. Я молюся в ім’я Твоє. Амінь».

 

Анкерберг: Ервіне, це чудові слова. Друзі, сподіваюся, ви повторили цю молитву. Якщо ви хочете дізнатися більше, то заходьте на наш сайт. Якщо ви не повторили цю молитву, але досі думаєте про це, то можете повторити молитву, яка написана на нашому сайті. Просто скажіть: «Господи, прийди в моє життя».

 

Наступного тижня ми продовжимо розмовляти про те, що відбувається за хвилину після смерті: як із християнином, так і з невіруючим. Ми порозмовляємо про конкретне запитання, а саме: «Що відбувається з тими, хто чинить самогубство?» Що відбувається з християнами, які вчинили самогубство? Чи потраплять вони на небеса?» Це дуже цікава тема. Вона стосується багатьох з вас. Ви маєте друзів, можливо, навіть родичів і вам цікаво знати, що сталося з ними. Сподіваюся, ви приєднаєтеся до нас наступного тижня.

 

 

 

 

 

 

 

Якщо ви хочете знайти взаємини з Ісусом Христом, заходьте на наш сайт за адресою джей-ей-шоу крапка орг і натискайте на вкладку «Помолитися, щоб визнати Ісуса Христа, як Рятівника».