Чи є ви учнем Ісуса. Програма 2 з 4.

 

Диктор: Сьогодні в «Шоу Джона Анкерберга». Якого життя Ісус очікує від тих, хто вірить у Нього?

Плат: Є велика кількість людей – тут і по всьому світу – які вважають себе християнами, але з Біблійного погляду не є послідовниками Христа.

Галаті: Ми не намагаємося заслужити прихильність Господа тим, що ми робимо. Ми робимо це, бо любимо Господа й завдяки тому, що Він вже зробив у нашому житті.

Хал: Віра без справ, віра без доказів – це не віра. Це не рятівна віра. Віра проявляється в діях. Це процес. І цей процес триває все життя.

*****

Анкерберг: Сьогодні я маю трьох гостей, які дадуть відповідь на запитання: «Що означає «бути учнем Ісуса»?

Це доктор Девід Плат, який був пастором у церкві Брук Хілс і став відомим, як наймолодший пастор мега-церкви в Америці. Зараз він голова ради “Міжнародна місія союзу південних баптистів”. Він автор семи книг, серед яких «Радикал: вирви свою віру з обіймів американської мрії».

Наш другий гість – доктор Робі Галаті, який пережив кардинальний порятунок від життя в наркозалежності. Він пішов у семінарію й написав сім книг про наставництво, серед яких «Зростання» та «Посаджений». Зараз він є пастором другої за розмірами церкви в Тенесі – баптистської церкви Лонг Холоу.

Наш третій гість – Біл Хал, пастор, вчитель та автор двадцяти книг, серед яких «Пастор, який виховує учнів» та «Церква, яка виховує учнів». Я почну з того, що спитаю в Девіда Плата про те, як він пройшов шлях від професора семінарії Нового Орлеана до наймолодшого пастора мега-церкви в Америці. Послухайте.

Девіде, я хочу звернутися до тебе й почати з трохи іншого боку. Як каже дослідницька група Барна, чотири з п’яти американців уважають себе християнами.

Це саме опитування показало, що половина цих людей вірить у те, що всі священні книги є різними проявами однієї й тієї самої духовної істини. Знов-таки, ти казав, що ми відчайдушно потребуємо того, щоб розібратися, яка частина нашого розуміння Євангелії є “американською”, а яка Біблійною.

Як може бути так, що четверо з п’яти християн стверджують, що всі священні книги навчають про одне й те саме?

Плат: В цьому й криється суть проблеми. Ми казали про веління Ісуса в Матвія двадцять вісім, дев’ятнадцять: піти й навчити всі народи.

Але ми з самого початку неправильно зрозуміли, що ж означає “бути учнем”.

Є велика кількість людей – тут і по всьому світу – які вважають себе християнами в культурному сенсі, але не є послідовниками Христа в Біблійному сенсі. Коли ми дивимося на цю статистику, то бачимо чотирьох з п’яти американців. Але багато з цих чотирьох, як ти вже казав, дивляться на Писання, як на будь-яку іншу релігійну книгу. Вони вважають, що Ісус – лише один зі шляхів до Бога та що таких шляхів багато. Реальність така: ці люди можуть називати себе християнами, але вони не є послідовниками Христа. Люди можуть думати: “Хіба можна називати себе християнином і при цьому не бути послідовником Христа?” Ісус ясно каже в сьомому розділі Євангелії від Матвія: «Багато-хто скажуть Мені того дня (Він має на увазі день суду): Господи, Господи, хіба ми не Ім’ям Твоїм пророкували? … І їм оголошу Я тоді: Я ніколи не знав вас… Відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня!»

Ісус використовує слово “багато”. Він каже, що так скаже багато людей. Це один з тих віршів, який не дає мені, як пасторові, спати ночами. Я думаю про те, що багато молодих людей, які приходять до церкви в неділю, будуть шоковані, коли одного разу постануть перед Ісусом і почують від Нього: “Я ніколи не знав вас. Відійдіть від Мене”. А це означає, що нам терміново потрібно повернутися до розуміння того, що означає «йти за Ісусом” у Біблійному сенсі. Це потрібно нам для того, щоб зрозуміти, як виховувати учнів Ісуса в Біблійному сенсі.

Анкерберг: Так. Ось ще одне важливе запитання. Я хочу, щоб цього разу ти згадав про свою професорську мантію. Суть у тому, що ми не навчаємо спасіння через наставництво; ми не навчаємо спасіння через справи; ми не навчаємо спасіння через те, що можуть зробити наші слухачі. Спасіння Ісуса Христа – це коли ми усвідомлюємо, що ми грішники, й покладаємося на Нього, як на Спасителя, який був посланий з небес для того, щоб померти на хресті. Всі наші гріхи взяли й поклали на Христа. Він сплатив фінальну ціну за все те, в чому ми були винні. І бо Він сплатив фінальну ціну й готовий поділитися Своєю праведністю з нами, коли ми покладаємося на Нього, Він забирає наші гріхи й вони стають оплаченими. Ми стоїмо перед Богом досконалими в праведності Христа. Бог дивиться на нас і бачить Христа. Так?

Плат: Так.

Анкерберг: І якщо ми справді віримо в Господа Ісуса Христа, то Він стає нашим Господом. І ми підходимо до наступного запитання: «Як нам іти за Ним? Із чого нам почати? Як нам не розтратити марно дар спасіння й разом з тим бути радикальними заради Ісуса й жити заради Нього?»

Плат: Це чудове запитання. Мені здається, що все зводиться до того споконвічного моменту, коли, як ти сказав, тільки з благодаті та вірою в Христа ми одержуємо спасіння від Бога та пробачення всіх наших гріхів. Це ґрунтується не на тому, що ми зробили або що зробимо в майбутньому, а лише на тому, що Він зробив для нас. Але цієї миті ми не лише одержуємо пробачення гріхів, а й наповнюємося Духом. Це та обітниця, яку Бог дав ще в Старому заповіті. Ми бачимо його в книзі Єзекіїля тридцять шість. Він сказав: «Я дам вам нове серце». Двадцять сьомий вірш каже: «Я дам вам новий шлях і ви ходитимете Моїми шляхами».

Саме це Ісус повторив пізніше в Марка один, сімнадцять та Матвія чотири, дев’ятнадцять: «Ідіть услід за Мною, і зроблю, що станете ви ловцями людей».

Ісус приходить жити в нас Своїм Духом. Він починає перетворювати наші життя зсередини. Цей процес трансформації й є християнським життям.

Анкерберг: Так. Робі, Клайв Льюїс, старий оксфордський професор, одного разу їхав в автобусі.

Він увірував в Ісуса, але не думав, що щось зміниться в його житті. Але раптом, просто під час поїздки в автобусі, він почав відчувати Христа. Він мав таке почуття, немов він був поруч із Богом. Ісус насправді приходить у наше життя й починає давати нам бажання. Я пам’ятаю, як Ісус дав мені бажання, які, як я розумів, були не від мене. Бо вони дорого обійшлися б мені. Навіщо робити щось, що дорого тобі коштуватиме? Все тому, що ти закоханий в Ісуса й хочеш догодити Йому. Так? Не для того, щоб спастися, а тому, що Він нас спас. Я певен, що в інших людей також могли з’являтися такі бажання – йти за Ісусом щиро, активно. Я хочу, щоб ти розповів їм про те, що це означає.

Галаті: Мені здається, ти влучив точно в десятку. Вся справа в тому, щоб зробити Ісуса або визнати Ісуса Господом. Ми не робимо Його Господом, а визнаємо Його Господом, бо Він вже є Господом.

І питання в тому, як ми це робимо. Ми маємо робити це не з почуття обов’язку, а зі спонукання. Ми не намагаємося заслужити прихильність Господа тим, що ми робимо. Ми робимо це, бо любимо Господа й завдяки тому, що Він вже зробив у нашому житті. Коли ви визнаєте Ісуса Господом свого життя, то деякі речі в вашому житті мають змінитися. І починаєш розуміти, що тепер вже не ти сидиш за кермом, а Він. І якщо подивитися на наставництво в контексті, то це можна порівняти з купівлею машини для деяких людей. Ви приходите до дилера й кажете: «Я хочу оцю машину. Мені не потрібні електричні склопідйомники та прозорий дах, але я хочу Ве-8». Цілком так само люди роблять, коли стають християнами: «Я хочу небеса, хочу вічне життя, але не хочу учнівства». Люди починають вибирати. Але коли ти стаєш учнем, то наслідком цього має стати виховання інших учнів.

Анкерберг: Так. Біле, все це учнівство не відбувається як оком змигнути. Ти поступово починаєш розуміти, що Ісус хоче, щоб ти йшов за Ним. І після цього тобі потрібно одержати хоч якесь уявлення про те, що ж це означає. І це той випадок, коли нам потрібно, щоб одні християни навчали інших – розповідали їм про те, що це означає. І навіть у процесі ходіння за Ісусом нам потрібно, щоб Ісус давав нам сили змінюватися, коли ми усвідомлюємо, що чинимо неправильно, або коли нам потрібно зробити щось, чого ми не хочемо. Нам потрібна Його сила для цього. Знов-таки, саме Його благодать дозволяє нам так жити. Але що ти казав пасторам, щоб вони передали своїм людям, які кажуть: «Я б хотів піти за Ісусом, але мені здається, що це занадто страшно та масштабно. З чого мені почати?»

Хал: Все повертається до питання про те, що таке Євангелія та як часто ми витлумачуємо віру, як «домовленість».

Ми просто погоджуємося з догмами або якимись постулатами. Але головна характеристика віри – це здатність діяти.

Віра без справ, віра без доказів – це не віра. Це нерятівна віра. Віра проявляється в діях.

Це процес. І цей процес триває все життя. Наставництво – це не програма.

Воно не обмежене лише ранніми роками християнського життя. Це досвід, який триває все життя. Я навчаюся жити так, немов моє життя проживає Ісус. Якби Ісус був сантехніком, то яким би сантехніком Він був? Якби Він був учителем, то яким би вчителем Він був? Якби Він був чоловіком, то яким би чоловіком Він був? Таким чином, моє життя стає низкою перетворень, у яких я живу тим, що вкладено в Євангелію та що Бог вклав у мене. Це те нове серце, про яке каже Давид. Ось цей процес. Але в Америці є одна серйозна проблема. Коли ми думаємо про Євангелію, то уявляємо собі Євангелію, в якій сказано тільки про пробачення. Ніхто не думає, що це процес, довжиною в життя. І коли я визнаю Христа, я починаю йти. Це не означає, що я вірю в мінімальні прохідні вимоги, щоб потрапити на небеса. Зазвичай саме це й проповідують. Це проповідують знову й знову, вбивають у серця та розум людей, знову й знову, покоління за поколінням. Таким чином, ми одержуємо людей, які не збираються нічого робити. Вони відповідають: «Усе це не обов’язково, адже я потраплю на небеса попри все: чи коритимуся я, чи ні, чи принесу я плід, чи ні, чи будуть якісь докази, чи ні». Я вважаю, що це запитання, яке колись поставив Далас Уїллард: «Найважливіше запитання, яке ми можемо поставити сьогодні в церкві, це хто спасенний, а хто – ні».

Анкерберг: Так. Ми розмовляємо з трьома чудовими пасторами, які служать величезним церквам. Вони закликають звичайних людей, на кшталт вас (якщо ви християнин), які дивляться цю передачу в Сполучених Штатах або за кордоном, кажучи про те, що Бог Святий Дух може використовувати вас для того, щоб ділитися вірою та навчати інших людей, з якими ви знайомі. І це працює! Девіде, чому це працює?

Плат: Ось за що я люблю пасторство. Мені випадає можливість бачити те, як це відбувається в життях звичайних людей.

Я згадую одного брата. Коли він прийшов до нашої церкви, то не був братом у Христі. Він виріс у церкві, провів у церкві більшу частину свого життя. Він усе своє життя проводив у релігійній рутині, брав участь у комітетах та лідерських командах у церкві. Але одного разу він зрозумів, що ніколи не покладав свою віру в спасіння тільки на Христа. Він покладався на свої справи, які робив для Бога. І коли він поклався на Христа, то Божий Дух наповнив його і все змінилося. Він відразу ж почав дивитися назовні й казати: «Так, я маю поділитися цим з іншими людьми». Тоді він відвів свою дружину вбік і сказав: «Ми маємо присвятити своє життя вихованню учнів». Вони почали вкладати в певні молоді пари, почали ділитися Євангелією з молодими парами, почали показувати цим молодим парам, що вони можуть ділитися Євангелією з іншими. І не дуже давно його дружина підійшла до мене й сказала: «Пасторе, займатися вихованням учнів – це краще, ніж займатися вихованням онуків. Ми в захваті від цього». Вони люблять своїх онуків. Але вони одержали нове життя й зрозуміли, що можуть займатися цим. І я думаю про те, що бачу просто перед собою, та про те, що відбувається в інших частинах світу. Я пам’ятаю, як зібрався з групою фермерів в одній азіатській країні, де послідовникам Христа заборонено збиратися разом. Ми зібралися разом в одному таємному підземному місці й почали розмовляти про те, що означає «виховувати учнів». Як нам ділитися Євангелією з іншими людьми? Адже саме для цього Божий Дух прийшов у нас. І ці фермери пішли й почали ділитися з іншими людьми. Коли я вперше зустрівся з ними, то ми просто порозмовляли про це. А коли я повернувся через півроку, їхня група збільшилася в чотири рази. Все тому, що ці фермери зрозуміли: «В нас сила Божого Духа. Ми маємо Євангелію. Ми можемо нею ділитися. І нам не потрібно мати якийсь учений ступінь або проходити якесь навчання, щоб виховувати учнів. Нам досить Божого Духа та Божої Євангелії». І коли я таке бачу, то це спонукує мене молитися про те, щоб дедалі більше й більше християн починали розуміти, що ми звичайні люди з незвичайною силою, яка з нами щодня.

Анкерберг: Робі, ти закликав людей, які ввірували в Ісуса Христа, виховувати учнів. Що означає «виховувати учня»? Я хочу, щоб ти навів нам приклад того, як люди бралися до цієї справи і в них усе виходило.

Галаті: Так. тут усе просто. Я боюся того, що люди побачать нас тут і відкинуть цю ідею, сказавши: «Вони пастори. Вони лідери. Бог закликав їх до виконання цього завдання». Але коли Ісус звертався до учнів, вони були простими, звичайними людьми. Насправді, це були люди, на яких більшість дивилися зверхньо. Якби Ісус хотів зібрати команду з академіків та інтелектуалів, то пішов би до Єрусалиму. Але Він пішов до Галілеї й знайшов рибалок, зилотів та збирачів податей. Я дивлюся на своє життя й згадую свою першу групу наставництва в моїй колишній церкві. Це була різношерста компанія. Я мав двадцятичотирирічного хлопця, який щойно вийшов з в’язниці. Інший хлопець щойно пройшов курс реабілітації. Також я мав п’ятдесятирічного диякона, який нещодавно переїхав до міста з іншої церкви. Це була дуже різношерста група. Я провів з ними десь півтора роки. І ми просто жили за заповідями Христа. Ми зрозуміли… І ось той момент, який багато хто пропускає в контексті Великого доручення. Коли Ісус каже: «Тож ідіть, і навчіть всі народи» – ми це розуміємо. «христячи їх в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів».

Багато хто пропускають цей момент. Ми гадаємо, що Ісус закликає нас навчати. Але Він закликає нас не лише навчати, а й питати людей.

Для мене суть учнівства в підзвітності. Учні завжди були підзвітними. Коли вони повернулися з проповіді, навчання та вигнання демонів, Ісус спитав: «Як усе пройшло?»

У Гефсиманському саду вони спали. Тричі Ісус приходив до них і казав: «Моліться, моліться». Ми живемо в підзвітних взаєминах. Я пам’ятаю, як мене покликали до Чатануги й я виїхав. Я пам’ятаю, як вони зателефонували мені й спитали: «А тепер що?» А я сказав: «Що означає: тепер що?» Тепер служіння на вас. Ви, хлопці…» «Але, Робі, ми працюємо на заводах, ми займаємося продажами. Ми не можемо цього робити». І я мав таке почуття, що, напевно, те саме відчував Ісус (хоч я й не Ісус), коли залишав учнів. І вони, скоріше за все, казали те саме.

Напевно, саме через це вони й повернулися до риболовлі. Івана двадцять один розповідає нам про те, що вони вирішили повернутися до того, що знали. Але після того, як я пішов, у цих трьох людей з’явилося своє покоління. Вони взяли його й зробили це. Вони зрозуміли, що можуть це робити. І тепер покоління за поколінням у тій громаді продовжують виховувати учнів, які самі виховують учнів.

Анкерберг: Біле, ти бачив людей, які насмілювалися покластися на Ісуса, на Його слова та на те, що якщо ми підемо, то Він використовуватиме нас, Він піде з нами і щось станеться. Розкажи про це.

Хал: Одного разу до мене прийшли двоє чоловіків: Френк та Річард. Вони прийшли до мене. Їм було вже за сімдесят.

І вони сказали: «Ми хочемо змінити нашу церкву. Ми прочитали твою книгу».

Вони показали її й вона вся була в позначках. «Ми готові йти». А один з них, Дік, сказав: «Проблема в тому, що я не можу багато запам’ятати, бо я маю ранню стадію Альцгеймера». Але інший чоловік, Френк, взяв із собою блокнот і записував у нього все поспіль. Вони були членами досить великої церкви в південній Каліфорнії. Вони сказали: «Ми хочемо змін. Ми хочемо це зробити». А я дивлюся на них і думаю: «Не знаю, чи зможуть вони це зробити». І ось ми пішли обідати. І тоді Бог почав промовляти до мене. Таке буває не дуже часто, особливо під час їди. Але ось що Він сказав: «Ти зроби це». А я сказав: «Що?» Ти зроби це. І тоді я сказав цим людям: «Я зроблю це». А потім додав: «Але я зроблю це лише в тому разі, якщо ви вивчите місця Письма». Вони подивилися на мене з виглядом «ти, напевно, жартуєш?» Але я сказав: «Ні, таке правило». Я почав зустрічатися з ними. І на другому тижні ми почали заучувати Писання: до Римлян дванадцять, один та два. Ми сіли за стіл і я процитував це місце першим. Потім кілька людей спробували зробити те саме. А той чоловік, який мав ранню стадію Альцгеймера, встав і спробував повторити. Я не підказував. Він запинався. Він плутав усі слова. Всі почали переживати. Після цього я сказав: «Нічого, наступного разу в тебе вийде краще». Після нього настала черга інших. Деякі з них були директорами, успішними людьми в цьому житті. Наступного тижня вони повернулися й запам’ятали все. І коли Дік – чоловік, який мав проблеми з пам’яттю – зміг практично слово в слово повторити вірш, то всі встали й почали аплодувати йому. По їхніх обличчях текли сльози. Але ж вони всього лише заучували місця Письма. Після цього я почав казати про те, щоб вони почали підбадьорювати своїх дружин. Я сказав їм: «Просто підбадьорте когось наступного тижня». Двоє людей повернулися й сказали, що не змогли цього зробити. Я намагався, але не міг. «Ми помолимося про вас». Через тиждень вони повернулися й зробили це. Знов-таки, всі знову дуже зраділи. Я сказав цим людям: «Друзі, сі ми вже старі й подерті. І ось у чому секрет. Джон Уеслі сказав: «Дайте мені п’ятдесят людей, які бояться тільки Бога, ненавидять тільки гріх, відмовляються знати когось, крім Ісуса Христа розп’ятого, й я перекину цей світ догори ногами».

І ці сім або вісім людей, з якими я працював, тепер самі навчають сто людей. Вони продовжують займатися тим, чим я займався з ними протягом року. Вони вірні. І я дивуюся з того, що Бог зробив через цих людей.

Анкерберг: Так. Друзі, ми продовжимо розмовляти про це наступного тижня. І я хочу продовжити підбадьорювати вас у цій справі, щоб ви замислилися над цим, побачили, що каже вам Бог. Можливо, ви ніколи не думали про це, ніколи не думали, що здатні на це. Ісус каже, що ви здатні. Він піде з вами. Він спорядить вас. Він допоможе вам. Ми порозмовляємо про те, як усе це працює. Що вам потрібно робити в групі наставництва? Як вона працює? Що ви маєте вивчати? Скільки вам потрібно зустрічатися? Де вам зустрічатися? Як вибирати учнів для своєї групи? Це ті важливі деталі, які ви хочете знати. Я попрошу наших друзів відповісти на ці запитання. Сподіваюся, ви приєднаєтеся до нас.

 

*****

Якщо ви хочете знайти взаємини з Ісусом Христом, заходьте на наш сайт за адресою джей-ей-шоу крапка орг і натискайте на вкладку «Помолитися, щоб визнати Ісуса Христа, як Рятівника».