Чи є ви учнем Ісуса. Програма 1 з 4.

 

Анкерберг: Сьогодні в «Шоу Джона Анкерберга». Якого життя Ісус очікував від тих, хто вірив у Нього?

Плат: Можливо, вся справа в тому, щоб кожен з нас чинив так, як Ісус: взяв кількох людей і показав їм, як іти за Христом так, щоб вони самі могли взяти кількох людей і зробити те саме в своєму житті.

Галаті: І ось та причина, Джоне, чому я в такому захваті від наставництва. Вся справа в тому, що я сам є продуктом наставництва. Коли я щойно познайомився з Девідом, то зовсім нещодавно залишив героїнову та кокаїнову залежність, яка забирала по сто вісімдесят доларів на день. І це тривало півроку.

Біл: Ці двоє, Френк та Річард, прийшли до мене. Їм було вже за сімдесят. І вони сказали: «Ми хочемо змінити нашу церкву». А один з них, Дік, сказав: «Проблема в тому, що я не можу багато запам’ятати, бо я маю ранню стадію Альцгеймера». Але інший хлопець, Френк, взяв із собою блокнот і записував у нього все. І ці семеро або восьмеро людей, з якими я працював, тепер самі навчають сто людей.

*****

Анкерберг: Сьогодні я маю трьох гостей, які дадуть відповідь на запитання: Що означає «бути учнем Ісуса»?

Це доктор Девід Плат, який був пастором у церкві Брук Хілс і став відомий, як наймолодший пастор мега-церкви в Америці. Зараз він голова ради “Міжнародна місія союзу південних баптистів”. Він автор семи книг, серед яких «Радикал: вирви свою віру з обіймів американської мрії».

Наш другий гість – доктор Робі Галаті, який пережив кардинальний порятунок від життя в наркозалежності. Він пішов у семінарію й написав сім книг про наставництво, серед яких «Зростання» та «Посаджений». Зараз він є пастором другої за розмірами церкви в Тенесі – баптистської церкви Лонг Холоу.

Наш третій гість – Біл Хал, пастор, вчитель та автор двадцяти книг, серед яких «Пастор, який виховує учнів» та «Церква, яка виховує учнів». Я почну з того, що спитаю в Девіда Плата про те, як він пройшов шлях від професора семінарії Нового Орлеана до наймолодшого пастора мега-церкви в Америці. Послухайте.

Девіде, я хочу почати з тебе. Ти був професором семінарії. Ти мав церкву зі ста п’ятдесяти людей. І ось раптово одна мега-церква кличе тебе до себе в якості пастора. І ось ти тут. Ти прийняв її, прекрасно усвідомлюючи, на що йдеш. Ти пішов і сказав «так». І коли ти туди прийшов, Бог вже працював у твоєму житті. Розкажи мені, які думки ти мав, коли ти йшов до Брук Хілс.

Плат: Можеш не сумніватися, я стрибнув вище своєї голови. Так було тоді й так є зараз. Але знаєш, Бог дещо робив.

Я працював, як ти вже казав, професором у Новому Орлеані. Насправді, я навіть не був пастором тієї церкви. Я просто був серед її команди й працював на передовій у Новому Орлеані, займаючись наставництвом. Насправді, саме там я познайомився з Робі, й навіть прочитав книгу Біла Хала «Пастор, який виховує учнів».

А коли ти про неї сказав, то я згадав, як читав її, живучи в Новому Орлеані. Ця книга – одна з самих найпошарпаніших книг моєї бібліотеки. Господь підготовляв фундамент для того, щоб пояснити мені, як робити учнів на передовій, і спрямовував моє життя в цей бік. І ось раптом ця церква – набагато більша церква – починає казати про те, що їй потрібен пастор. Я гадав, що вони з’їхали з глузду. Я сам уважав себе божевільним через те, що погодився на цю роль. Але в підсумку виявилося, що це Господь вів мене до цієї церкви. І коли я туди прийшов, то в очах світу – навіть церковного світу – всі думали так, ніби моя мрія збулася. Великі юрби, й тепер я на чолі їх. Але всередині мене було почуття, що я щось пропускаю. Я розгортав Біблію й бачив свою модель у служінні. Коли навколо Ісуса збиралися великі юрби, Він казав щось радикальне й більша частина юрби йшла. А коли настав кінець Його часу на землі, то в першому розділі книги Дій написано, що залишилося тільки сто двадцятеро людей.

Враховуючи всі наші мірки успіху сьогодні, все це ми б назвали невдачею. Сто двадцятеро людей? І це той, кого навіть світські теологи називають одним з найбільших релігійних вчителів в історії світу? І наприкінці в Нього залишається тільки сто двадцятеро людей? Ісус не був пастором мега-церкви. Це в найкращому разі міні-церква. Але Він був генієм у своїй справі…

Анкерберг: І що ти почав казати своїй церкві? Що сталося?

Плат: Я почав казати, що, можливо, суть не в тому, щоб приводити якнайбільше людей в одне місце. Можливо, суть у тому, щоб кожен з нас робив те саме, що робив Ісус: брав кількох людей і показував їм, як іти за Христом так, щоб вони могли взяти ще кількох людей і зробити те саме в життях інших.

Ось як Він змінив світ: Ісус вилив Себе в дванадцятьох інших людей. Можливо, нам є чого повчитися в тому, як робити це сьогодні в сучасній церковній культурі. Це не залежить від юрб. Це залежить від звичайних людей з незвичайною силою Святого Духа в них, які виливають Євангеліє на інших.

Анкерберг: Я б хотів ще повернутися до цього. Але, Робі, одного разу ти злякав його, коли він був пастором маленької церкви. Ти вийшов на сцену, став поруч із ним і поставив йому запитання. Я хочу показати нашим глядачам твої права водія. Коли це було? Десять років тому?

Галаті: Одинадцять років тому.

Анкерберг: Одинадцять років тому. І якби ви побачили цього хлопця вагою під сто тридцять кілограмів, який вивчав бразильське джиуджицу та працював викидайлом у барі Нового Орлеана, то на місці пастора… Краще спитаймо в нього особисто. Що ти відчував, Девіде, коли Робі йшов на сцену?

Плат: Коли бачиш, як до тебе йде такий хлопець, то робитимеш усе, що він схоче.

(сміх)

Я знаю… Я був шокований. Я почав розмовляти з ним, а він почав розповідати мені свою історію.

 

Анкерберг: Матвія двадцять вісім, дев’ятнадцять, двадцять, двадцять один. Що це за вірші? А після цього я б хотів поставити тобі запитання.

Галаті: Так, Ісус сказав в вісімнадцятому вірші: “Дана Мені всяка влада на небі й на землі. Тож ідіть, і навчіть всі народи, христячи їх в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів”.

А після цього Ісус закінчує фінальним вигуком, фінальним підбадьоренням для нас: “І ото, Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку!”. І ось та причина, Джоне, чому я в такому захваті від наставництва. Вся справа в тому, що я сам є продуктом наставництва.

Коли я познайомився з Девідом, то зовсім нещодавно розібрався з героїновою та кокаїновою залежністю, яка забирала по сто вісімдесят доларів на день. Вона тривала півроку. Я мав трирічний роман з наркотиками та алкоголем через аварію, яка трапилася в тисяча дев’ятсот дев’яносто дев’ятому. Величезна вантажівка перетнула дві смуги і вкарбувала мою машину в огорожу. Я пішов до лікарів і вони відправили мене додому з Оксиконтином, валіумом, Сомою та Перкосетом. І ось я, двадцятидворічний хлопець, який відчуває постійний біль, вживав наркотики кожні чотири – шість годин. І всього за три місяці в мене розвилася залежність від лікарських наркотиків. Я почав купувати наркотики на вулиці. Я почав продавати наркотики. І спочатку все було добре, за світськими стандартами. Ми мали купу грошей і ми робили те, що хотіли. А потім, у двотисячному році я втратив свого першого друга через наркотики та алкоголь. А в наступні вісім років я втратив ще вісьмох друзів. Шестеро сіли у в’язницю. І тоді я згадав Євангеліє, яку чув у коледжі сім років тому, й віддав своє життя Христу. І коли я прийшов до Господа дванадцятого листопада дві тисячі другого року, то пережив кардинальне навернення, як Павло. Воно було таким кардинальним, що я пішов до батька, який тоді був католиком, і сказав йому: “Тату, Бог покликав мене до служіння. Бог покликав мене проповідувати”… Насправді, я не знав, що Бог робитиме в моєму житті. І наступні вісім місяців я просто блукав. Я не знав, як читати Біблію. Я не знав, як молитися. Я знав «Отче наш», знав «Діво Маріє», знав записані молитви, але не знав, як молитися. Я не знав, чи варто мені було заучувати Письмо напам’ять. І я блукав вісім місяців. Але одного недільного ранку в церкві… Я два місяці молився: «Боже, пошли когось у моє життя». І тоді до мене підійшов Девід і сказав: «Слухай, ти б хотів зустрічатися раз на тиждень, заучувати місця Письма? Ми вивчатимемо Біблію й молитимемося». Я сказав: «Радо». Тоді він сказав: «Чому б тобі не помолитися про це». А я відповів: «Я вже помолився. Коли почнемо?» Я певен, що Девід взяв мене, як проект. Він не зізнається в цьому. Але ви маєте розуміти, що я був дуже далекий від Господа. Ви б подумали, що такий хлопець ніколи не прийде до Господа, що йому не цікаво Євангеліє. Але Бог зробив дивовижну роботу в моєму житті. Я б сказав, що моє життя – це свідчення про Божу благодать.

Анкерберг: Так. Я в захваті від цього, Робі, бо багато людей, які дивляться нас зараз, можуть стикатися з тими самими проблемами й вони хочуть довідатися: «Як Ісус може змінити моє життя?» І ми казатимемо про те, як Він може змінити ваше життя. Люди, які живуть в інших країнах, можуть бути в розпачі. Навколо них немає християн. Але вони чують нас зараз. Що Ісус сказав тобі такого, що змінило твоє життя? Якою була Євангелія?

Галаті: Коли я вперше постав перед святим Богом, то усвідомив, що я грішник, і я відчайдушно хотів щось із цим зробити. Протягом багатьох років я займався різними світськими гріхами. Я загруз у гріхах. Але вони мало що означали для мене, доки не прийшло викриття від Святого Духа. Я зрозумів, що мені потрібне спасіння. Я чув про Христа. В дитинстві Христос був для мене чимось на кшталт зубної феї або Санта Клауса. Я чув, що Він є, але не знав, чи Він справжній. Але дванадцятого листопада Він став для мене реальним. Я зрозумів, як сильно потребував Його. І питання було не лише в тому, щоб підписати картку й вийти вперед. Для мене це була кардинальна трансформація. Я зрозумів, що Ісус воскрес із мертвих, помер на хресті, що Він зазнав кари за мої гріхи, і що я відчайдушно потребував Його. Я віддав Йому своє життя. І відтоді я живу в дивовижній Божій історії.

Анкерберг: Так. Біле, ти вплинув на цих двох хлопців завдяки одній з твоїх двадцяти книг або кільком з двадцяти книг. Так? Ти був професором, викладав у семінарії. Ти двадцять років був пастором. Після цього ти повів цілу деномінацію в тому напрямку, про який кажуть ці хлопці – ми маємо коритися велінню Ісуса: йти й виховувати учнів в усіх народах. Отже, ти прийшов в одну християнську деномінацію. Розкажи нам коротенько, з якими труднощами ти зіткнувся, коли почав розмовляти з пасторами, які тебе слухали.

Біл: Мені здається, що найбільшою проблемою було те, що вони підтримували цю ідею тільки на словах. Вони всі погоджувалися з тим, що виховувати учнів – це дуже важливо. Але на практиці, будучи пасторами, а тепер і регіональними лідерами деномінації, вони не мали реального досвіду. Почнемо з того, що вони казали: «Насправді, мене ніколи не навчали, як учня». А я відповідав: «Ні, вас навчали. Можливо, погано або в церковності, а не в тому, чого навчав Христос». Таким чином, я почав запрошувати їх у своє життя. Я працював з ними, розмовляв з ними. Я домагався їхньої довіри, щоб потім порозмовляти про те, який процес. Ось що означає «бути послідовником Ісуса». І ми маємо жити так, як жив Ісус. Саме це ми й хотіли передати іншим. Це було питання взаємин, руйнування перешкод. Я хотів, щоб вони почувалися комфортно та безпечно зі мною та з тим, чим вони мали займатися.

Анкерберг: Гаразд. Це чудові речі. Друзі, я хочу, щоб ви зосередилися на тому, що вони кажуть: це стосується всіх християн. Я практично чую, як дехто з вас каже: «Тільки не мене. Я не професор семінарії. Я не дуже добре знаю Біблію. Я не певен, що зможу виступати». Робі, я б хотів перейти до тебе. В своїй новій книзі, яку ми зараз показуємо на екрані, ти сказав, що Євангелія прийшла до тебе, бо рухалася до когось іншого.

Бог планував, щоб твоє спасіння стало не кінцем, а початком. Бог спас тебе для того, щоб ти став каналом, через який Його славна Євангелія, яка змінює життя, текла до інших. Усе це написано в твоїй книзі «Зростаючи». Що ти маєш на увазі?

Галаті: Джоне, коли я читаю Новий заповіт, то бачу, що коли Ісус спочатку покликав учнів, то посадив у них насіння розмноження.

Сьогодні в християнстві багато хто дивиться на церкву, як на кінець, немов Ісус покликав нас для того, щоб ми прийшли й сіли.

Насправді, Він покликав нас іти й служити. Ми бачимо це в Євангелії від Марка один, сімнадцять. Якщо ви пам’ятаєте, Ісус ішов біля Галілейського моря, побачив рибалок і сказав їм: «Ідіть услід за Мною, і зроблю, що станете ви ловцями людей».

І в цьому покликанні ми бачимо потрійну стратегію або потрійну суть того, що означає «бути учнем».

Перше – учень іде за Ісусом. Ідіть за Мною. Ми не йдемо за церквою, системою, релігією або деномінацією. Ми йдемо за Христом.

Друге, що ми бачимо – учень формується через Ісуса. Ідіть за Мною й Я зроблю вас. Це робить Ісус. Освячувальна робота Євангелії в житті людини – це коли Христос працює в вас, щоб ви могли служити іншим людям. І останній аспект, який, як мені здається, часто випускають з уваги – це те, що учень зосереджується на інших.

Суть християнського життя не в нас самих. Не в тому, щоб ми одержали квиток на небо, образно кажучи, щоб потрапити в духовну вічність, як гадають багато християн. Це не кінець і не мета християнського життя. Слава Богові, що це лише побічний продукт. Але Бог закликає нас, формує нас і після цього ми маємо зосередитися на інших людях. Для мене наставництво без примноження – це не справжнє наставництво.

Анкерберг: Так. Девіде, я читав твою книгу й ти сказав, що коли Ісус закликає нас до Себе й ми покладаємося на Нього, то одним з перших доказів є Його покликання до того, щоб ми були «ловцями людей». І я пам’ятаю, що веду цю передачу вже тридцять три роки не тому, що закінчив університети і одержав докторські ступені. Усе сталося ще тоді, коли я був у старшій школі. Хтось сказав: «Ісус хоче, щоб ти йшов і виховував учнів. Він хоче, щоб ти, Анкерберг, ділився вірою зі своїми друзями». Тоді я сказав: «Ісусе, я це зроблю». Так? Ось як почався мій шлях. І тієї миті це рішення – піти за Ісусом і поділитися вірою з іншими людьми – привело мене сюди. Як усе це відбувалося в тебе?

Плат: Моя історія схожа на твою. З самого початку в моєму житті були люди, які казали: «бути учнем означає виховувати учнів». Ми не можемо розділяти ці речі. Євангелія не замислювалася для того, щоб зупинитися на комусь із нас; вона замислювалася для того, щоб поширюватися через усіх нас.

І я бачив, як це відбувалося в житті Робі. Я пам’ятаю, як познайомився з ним і як він прийшов до Христа. Він ділився Євангелієм. Йому було, чого повчитися. Дуже чимало. Я правильно наголосив? Йому було, чого повчитися. Але він ділився Євангелієм з хлопцями, яких Бог помістив у його сферу впливу. І так було відразу. Я бував у різних частинах світу, навіть там, де переслідування є реальністю для тих, хто ділиться Євангелієм. Я мав друга, який жив в одній такій країні. І коли хтось приходив до Христа в тому місці, то перше, що вони робили – це був перший крок у програмі наставництва… Ця людина мала скласти перелік усіх своїх знайомих, вибрати з цього переліку десятьох людей, які найменше схильні до того, щоб убити його, якщо він спробує поділитися з ними Євангелієм. Вони казали: «Почни з цих людей». Вони не діяли за принципом: «Ми почекаємо, доки ти досягнеш певного рівня зрілості, перш ніж ти почнеш ділитися Євангелієм». Ні, вони діяли від надлишку. Якщо ти маєш взаємини з Христом, ти хочеш, щоб інші про це знали. І ми закликаємо до цього. Я пам’ятаю, як у церкві, пастором якої я був, я казав: «Ви маєте Євангеліє. Вам не потрібно чекати, доки ви досягнете певного рівня духовної зрілості. Ви маєте людей, яких Бог помістив у вашу сферу впливу просто зараз. Ці люди не знають Христа. Подумайте про те, як ви можете поділитися з ними Євангелієм».

Анкерберг: Біле, що б ти сказав людям, які кажуть: «Я не досить добре знаю Біблію для того, щоб ділитися вірою. Я боюся цього. Я не вмію правильно казати». Що б ти сказав цим людям?

Біл: Я маю друга на ім’я Деніс. І Деніс – суддя.

І коли він став християнином, то прийшов до суду й вирішив помолитися за столом. Він сказав: «Господи, я дуже люблю Тебе. І я знаю, що Ти любиш мене. Але було б класно, якби Ти не втручався в це». Він гадав, що в нього «все схоплено», що він знає, як бути суддею. Але пізніше він зрозумів, що йому потрібно щось більше. Він почув, що йому потрібно виховувати учнів. Він сам був учнем. Тоді він зі своєю дружиною почав читати книгу про наставництво. Вони читали її щовівторка ввечері й обговорювали її. Після цього вони вирішили запросити п’ятьох своїх друзів. І коли прийшли ці п’ять друзів, то вони провели їх через те саме. Він почав писати навчальний план. Цього самого часу він проходив через хіміотерапію. Він працював у суді. В наступні три роки понад сто сімдесят п’ять людей пройшли через той процес, який він розробляв. Я відвідав його в східному Техасі. І це була найенергійніша, найвелелюбніша, найактивніша група, яку я тільки бачив за останній час. І все тому, що одна людина сказала: «Гаразд, я виховуватиму учнів, бо не можу цього не робити. Я зобов’язаний це робити».

Анкерберг: Робі, твій друг, який навчав тебе, сказав, що Богові потрібні звичайні люди, щоб робити незвичайні речі, бо Він дав їм Святого Духа. Так? І є, як я їх називаю, «звичайні християни», які ніколи не були в семінарії, але які люблять Господа. Вони не усвідомлюють, скільки любові з них витікає. Якби вони поділилися нею з кимось, то здивувалися б з того, як Ісус може їх використовувати. Як би ти підбадьорив їх зараз і пояснив, що це стосується всіх християн, без винятку?

Робі: Я б хотів повернутися до того, що сказав Девід, бо це нагадало мені про нашу першу зустріч. Із самого початку Девід казав мені про корінь слова «учень».

Слово «учень» з’являється двісті тридцять вісім разів у Євангеліях, двісті шістдесят дев’ять разів у Новому заповіті. Слово «християнин» з’являється тричі. І в двох випадках, як каже словник Харпера, воно використовується в негативному сенсі, як зневажливе поняття, якщо можна так сказати.

Сам корінь слова «учень» свідчить про те, що це той, хто навчається. Я пам’ятаю, як на самому початку Девід казав мені: «Ти не навчаєшся заради себе. Ти навчаєшся заради інших». Я вважаю, що люди можуть почати ось із чого. По-перше, перш, ніж виховувати учнів, ви маєте самі стати учнем.

Ось чому я закликаю наших людей, навіть пасторів та лідерів служінь: ви не повинні слухати проповіді, дивитися передачі або читати книгу, не ведучи нотатків. Адже як інакше ви зможете передати далі те, чого навчилися? Ми забуваємо про речі всього за мить після того, як почули про них. Я завжди пам’ятав про це. Я пам’ятаю, як ми з Девідом сідали. Іноді я забував свій блокнот. Я брав серветки з китайського або італійського кафе й сидів із цілою пачкою.

Плат: Так, він усе записував. І в цьому була вся принадність. Я знав, що те, що я даю йому зі Слова, не зупиниться на ньому, що це пошириться далі. Була ціла група хлопців, яких я не знав, з якими я ніколи не зустрічався, бо ми не були друзями з цими хлопцями, але з якими дружив Робі. І коли я думаю про церкву в цілому, навіть ту церкву, пастором якої я був, то розумію, що вони ходять туди, де я ніколи не побуваю. І якщо вони йдуть туди з Євангелієм, вірячи в неї, ділячись Євангелієм, то ніхто не зможе зупинити поширення Євангелії, якщо вона поширюватиметься таким шляхом.

Анкерберг: Останнє запитання. Що б ви хотіли, щоб люди, які слухають цей випуск, взяли з нього? Як би ви могли їх підбадьорити?

Плат: Моє підбадьорення звучало б так. По-перше, якщо ви не знаєте Христа – повірте в Христа.

Тільки так ви зможете побачити свою потребу Христа, Його красу, Його життя, Його смерть, Його воскресіння. Все це робить Його абсолютно унікальним у контексті людської історії. І якщо ви повірите в Нього, ви зможете примиритися з Богом. А коли ви це зробите, то зрозумієте, що ця новина занадто добра для того, щоб тримати її в собі. Ви маєте все, що вам потрібно, в Євангелії та силі Духа Святого, щоб поділитися нею з іншими.

Анкерберг: Друзі, ви звернули увагу на ту фразу, яка вплинула на життя Робі Галаті? Це була така фраза: «Євангелія прийшла до тебе, бо вона рухалася до когось ще».

Бог ніколи не задумував ваше спасіння, як фінал, але як початок. Бог послав вас, щоб бути тією трубою, через яку Його славна Євангелія, яка змінює життя, текла до інших. Якщо ви християнин, то я б хотів поставити вам сьогодні таке запитання: «Чи не зупинилася Євангелія на вас?»

Чи ви постійно розповідаєте про Христа довкіллю? Можливо, Бог звертається до вас просто зараз, закликаючи віддатися Йому, щоб Він міг використовувати вас так, як побажає. Знаєте, Ісус звелів усім нам, християнам – незалежно від того, хто ми та яку робота ми маємо – розповідати про Нього іншим. Ми порозмовляємо про це докладніше наступного тижня.

 

*****

Якщо ви хочете знайти взаємини з Ісусом Христом, заходьте на наш сайт за адресою джей-ей-шоу крапка орг і натискайте на вкладку «Помолитися, щоб визнати Ісуса Христа, як Рятівника».