Християнська віра – чому вона істинна?

Субтитр

Автори: Доктор Джон Анкерберг, доктор Джон Уелдон. 2001

Повернутися до змісту

 

Повернутися до попередньоїчастини

Опис

Християнськавіра – це не плідлюдини, хочби як хтовважав. Це не вигадкаучнів, апостола Павла або Никейского собору четвертого століття. Цілком так само християнськавіра не є плодом культурноїеволюціїєврейського народу абосурогатнимпробудженнямстародавніхмістичнихрелігій. Хочбищо казали критики, християнство не є обманом, як багатохтостверджує.

Зміст

1. Християнська віра
2. Теологи переконані
3. Рекомендована література
4. Примітки

 

 

 

Християнська віра – це не плід людини, хоч би як хто вважав. Це не вигадка учнів, апостола Павла або Никейского собору четвертого століття. Цілком так само християнська віра не є плодом культурної еволюції єврейського народу або сурогатним пробудженням стародавніх містичних релігій. Хоч би що казали критики, християнство не є обманом, як багато хто стверджує. Споконвічні вчення Ісуса не були перекручені лише для того, щоб їх відродили культи, накшталт мормонів, свідків Єгови, церкви Христа всезнаючого, єдиної школи християнства, армстронгістів та інших.

 

Історичні факти та канони логіки показують, що тільки християнство є цілком істиною та справжньою релігією, яка ґрунтується на божественному об’явленні. Таким чином, будь-яка деномінація, яка дотримується божественного об’явлення, є істинно християнською, на відміну від оман та інших єресей, які лише прикриваються іменем Христа.

 

Біблійна віра – це не лише божественне об’явлення, а й раціональне мислення, а не суб’єктивізм. Християнство є єдиною релігією, яка одночасно є істиною і чиї домагання легко перевірити. Таким чином, людина, яка шукає істину, має почати свої пошуки з біблійного християнства. Якщо комусь хочеться довідатися істину, то йому варто звернути увагу на християнство, яке твердить, що Ісус Христос – це істина. Крім того, оскільки християнство ґрунтується на божественному об’явленні (зміст Біблії), то воно підкоряється біблійному авторитету. Інакше кажучи, церква не роздумує про легітимність та зміст Біблії. Це Біблія показує, чи релігійні організації, які називають себе християнськими, відповідають цій назві, чи ні.

 

Якщо ви шукаєте істину, але не поділяєте християнського світогляду, чи варто вам досліджувати християнську релігію? По-перше, це буде корисно для вас самих. Всі релігії не можуть бути істинними, бо всі вони конфліктують одна з одною. Всі вони можуть бути неправильними, але тільки одна з них може бути істиною. Якщо ви щиро шукаєте істину, то займаєтеся однією з найважливіших справ у житті. Платон сказав: «Істина – початок всього доброго, як на небі, так і на землі. І той, хто хоче бути щасливим та благословенним, має в першу чергу стати приналежним до істини». Ісус Христос стверджує, що Він – істина та що люди можуть перевірити це. Будь-яка релігія, яка дає реальні докази того, що тільки вона є істиною, гідна дослідження. Тільки біблійне християнство дає такі факти.

Християнство пропонує існування, в якому людина має цілковите задоволення, попри біль та розчарування, з якими вона може стикатися в житті. Ісус казав, що дасть нам те, чого ми потребуємо: справжній сенс та мету. А коли ми помремо, на нас очікує вічне життя, славне небесне існування, якого ми не можемо усвідомити зараз. Відомий викладач Оксфорда та Кембриджа, Клайв Льюїс, прекрасно розумів спрагу людства, коли писав: «Бувають часи, коли нам здається, що ми не хочемо потрапити на небеса. Але ще частіше мене відвідують думки про те, чи бажали ми чогось більше, ніж цього».¹ Ісус сказав: «Я прийшов, щоб ви мали життя, і подостатком щоб мали» (Івана 10:10). Він сказав: «Я воскресіння й життя. Хто вірує в Мене, хоч і вмре, буде жити» (Івана 11:25). Він також сказав: «Я правда» (Івана 14:6). «кожен, хто з правди, той чує Мій голос» (Івана 18:37).

 

Християнство унікальне в тих доказах, на яких воно ґрунтується, та в доктринах, які воно викладає. Ісус Христос – унікальний. І те саме стосується релігії, заснованої на Ньому. Ми бачимо безліч доказів з усіх сфер людського досвіду, які об’єктивно вказують на істинність християнства. Попри заяви інших релігій, їм бракує віри: як зовнішньої, так і внутрішньої. І, хоч декому така заява здасться не «політкоректною», запитання залишається незмінним: «Чи є це істиною?» Знов-таки, християнство – це об’єктивна та раціональна віра. Всі інші віри, звичайно, ірраціональні, суб’єктивні та не мають досить доказів божественного об’явлення. Попри хибне уявлення про те, що християнин зобов’язаний зробити «крок віри», цей опис не може бути застосований до християнства в цілому.

Теологи переконані

 

Християнство не просто заслуговує на довіру, а й у філософському, історичному, науковому та етичному або культурному плані перевершує всі інші світогляди або релігії. Якби християнство було обманом, як заявляють багато культів та скептиків, то як могли б видатні вчені та великі інтелектуали відкрито заявляти про свою віру? Хоч свідчення самі по собі важать мало, за підтримки наукових доказів від них не можна так просто відмахнутися. Мортімер Адлер – один з найвідоміших філософів світу. Він голова ради редакторів Енциклопедії Британіка. Він також автор циклу «Великі книги західного світу» та «Синтопікона». Він директор престижного інституту філософських досліджень у Чікаго та автор книг «Істина в релігії», «Десять філософських помилок», «Як думати про Бога», «Як читати Книгу» та інших видань. І ця людина каже: «Я вірю, що християнство – це єдина логічна та постійна віра в світі».² Як міг видатний філософ, накшталт Адлера, зробити таку заяву? Все тому, що він знає, що інші релігії не здатні на це.

 

Філософ, історик, теолог та адвокат Джон Уорвік Монтгомері, який має дев’ять наукових ступенів у різних сферах, каже: «Докази істинності християнства в багато разів переважають заяви інших релігій та світоглядів». ³ Він написав понад п’ятдесят книг та сотні статей, у яких розповідає про інші релігії та світські філософії. Як могла людина такого інтелектуального потенціалу сказати, що християнство «в багато разів переважає» інші релігії, якби це було неправдою?

 

 

Людина, яку вважають найбільшим протестанткам філософом у світі, Алвін Плантінга, каже: «Майже все своє життя я був переконаний в істинності християнства”.⁴ На підставі чого цей великий філософ казав би про істинність християнства, якби вважав його неправдою?

 

Доктор Дрю Тротер – виконавчий директор центру християнських досліджень у Шарлотсвілі, Вірджінія. Він має докторський ступінь Кембриджського Університету. Він каже, що «логіка та докази вказують на реальність цілковитої істини, яка відкривається в Христі».⁵

Якщо ми шукаємо істину, то маємо звернути увагу на слова відомого економіста та соціолога Джорджа Гілдера, автора «Багатства та бідності», який сказав: «Християнство –це істина і цю істину видно, хоч би куди ви подивилися».

 

Доктор Алістер Макгрет, директор Уїткліф Холу Окфордского університету. Він навчався в Оксфорді та Кембриджі і зараз викладає там теологію. Його вважають одним з найвпливовіших християнських авторів у світі. Серед його книг «Будівництво мостів», «Інтелектуали не мають потреби в Бозі» та «Інші міфи». Він каже, що справжню природу доказів християнства можна порівняти з результатами серйозних наукових досліджень:

 

«Коли я одержував докторський ступінь з молекулярної біології в Оксфорді, то часто стикався з теоріями, які мали пояснити мої спостереження. В підсумку мені довелося розібратися, яка з них найкраще відповідає даним емпіричних досліджень та передбачуваності результатів. Я був зобов’язаний досліджувати це питання… і тому я сміливо кажу про «перевагу» християнства в експлікативному сенсі».⁷

Відомий християнський теолог, доктор Карл Генрі, написав роботу в шести томах та трьох тисячах сторінок за назвою «Бог, об’явлення та влада». Після тривалого аналізу Генрі каже: «Істина – це головний актив християнства….»⁸ В «Енциклопедії Бейкера про християнську апологетику» (Бейкер Бук Хаус, 1999, стор. 785) відомий християнський теолог, доктор Норманн Гайслер, автор книг «Коли питають культисти», «Коли питають критики» та «Коли питають скептики» пише: «Єдина система істини міститься в християнській системі». І такі речі ллються звідусіль. Доктор Гайслер каже: «При наявності рясних апологетичних доказів невір’я стає подібним до збочення».⁹

 

Не варто забувати й про Ісуса Христа, який є унікальним у порівнянні з іншими релігійними лідерами. Як писав журнал «Таймс», Його життя мало «найбільший вплив на життя всіх живих»¹⁰ Крім того, Біблія є найвпливовішою з книг. Якщо Ісус Христос та письмо продовжують впливати на світ, то хіба вони не гідні розгляду? Якщо об’єктивні докази вказують на те, що лише християнство є єдиною істиною релігією, то тільки людські упередження можуть стати перешкодою до визнання Ісуса Христа.

 

Ще одна причина, чому люди інших релігійних переконань мають звернути увагу на християн, криється в тому, що ми живемо в неймовірно небезпечний час. В нашій плюралістичній поганській культурі людина стає жертвою різних хибних переконань – від культів, нью ейджа та окультизму то соліпсизму та нігілізму. Філософії відчаю та окультний досвід може навернути навіть тих, хто гадає, що непідвладний цьому. «Є безліч досліджень, які показують, що люди, особливо інтелектуали, легко впадають в різні ілюзії, галюцинації та самообман. І, що більше вони займаються цим, то більше вірять в реальність ілюзії».¹¹ Інакше кажучи, навіть у цьому житті добробут невіруючого перебуває в небезпеці.

 

Якщо досліджувати нападки великих розумів на християнство протягом останніх 2000 років, то, як ви гадаєте, що ми побачимо? Жодна з них не може розглядатися всерйоз. Нікому не вдалося спростувати істину християнства. Навіть на найскладніші проблеми, накшталт проблеми зла, християнство дає найяснішу відповідь та найлогічніший розв’язок.

Якщо видатні розуми світу не змогли спростувати християнство, то ми знаходимо ясну причину того, чому інші видатні розуми прийняли його. Як каже Джеймс Сайр у книзі «Навіщо взагалі комусь у щось вірити?» суперечка віри, релігійної або іншої, має бути розв’язана на підставі кращих доказів. Тільки той, хто зможе спростувати заперечення, може вважатися власником істини.^{12 І} християнська віра відповідає цим критеріям.

Якщо Бог всесвіту відкрив Себе та є єдиним істинним Богом, якщо Христос є єдиним шляхом до порятунку, то ми маємо бачити докази цього. І не просто докази або кілька доказів, які дають людині право обирати з-поміж дюжин варіантів, а беззаперечні докази. Доктор Джон Уорвік Монтгомері каже:

 

«Що, коли заява про істину містить у собі не питання теології та релігійної філософії, а різні езотеричні, фідеїстичні та інші методи, доступні лише для тих, хто вже став «справжнім віруючим»? Але як у такому разі визначити цей факт?… Східні релігії та іслам просять непосвяченого шукача відкрити свою істину на особистому досвіді. Для них досвід віри не потребує підтвердження. Християнство, з іншого боку, твердить, що істинність його заяв ґрунтується на певних історичних фактах, відкритих будь-якому бажаючому… Перевага правознавчого підходу криється в складності його спростування. Законні стандарти доказів є важливим засобом розв’язку диспутів у суспільстві… Таким чином, не можна відкинути законну логіку просто тому, що її застосування до християнства призводить до тверджень християнської віри».¹³

 

 

Припустімо, що Бог істини присвячений істині і бажає, щоб люди знайшли Його. І справді: «І ввесь людський рід Він з одного створив, щоб замешкати всю поверхню землі, і призначив окреслені доби й границі замешкання їх, щоб Бога шукали вони, чи Його не відчують і не знайдуть, хоч Він недалеко від кожного з нас» (Дії 17:26-27). Яке місце є найлогічнішим початком для пошуків божественного об’явлення? Чи не є ним та релігія, яка відрізняється від усіх інших релігій світу? З логічного погляду найкращий шлях зрозуміти, чи є релігія істиною – це почати з найвпливовішої та найбільш підтвердженої релігії в світі. «Не зважаючи ж Бог на часи невідомости, ось тепер усім людям наказує, щоб скрізь каялися, бо Він визначив день, коли хоче судити поправді ввесь світ через Мужа, що Його наперед Він поставив, і Він подав докази всім, із мертвих Його воскресивши». (Дії 17:30-31) Цілком логічно спробувати визначити, чи є ця релігія істиною, чи ні, а не досліджувати всі релігії поспіль, або вибираючи їх за особистою перевагою, або приймаючи релігію на підставі суб’єктивного досвіду.

 

 

Проблема в тому, що всі інші релігії не мають об’єктивних історичних доказів і ґрунтуються лише на досвіді. Через свій спадкоємний суб’єктивізм вони не можуть нічого довести. Релігійний досвід сам по собі не може довести істинність релігії. Відповідно, спроби досліджувати всі релігії (у вільному, алфавітному або іншому порядку) приноситимуть лише сум’яття і в підсумку стануть нездійсненним завданням.

 

Якщо є лише один Бог та якщо лише одна релігія є істиною, то ми не повинні очікувати реальних доказів в інших релігіях. І справді, жодна інша релігія, велика або маленька, не має беззаперечних доказів. Якщо інші релігії не мають таких доказів та якщо їх має лише християнство, то навіщо витрачати час на дослідження інших релігій, які можуть принести лише негативні наслідки тим, хто довіриться їм, як у цьому, так і в майбутньому житті?

 

Простіше та логічніше почати пошуки істини з того, що має на це більше за всіх шансів. Ми досліджували це в нашій книзі «Готовий з відповіддю» (Харвест Хаус, 1997). В «Цінності доказового підходу» Вільям Керні (доктор наук Корнуела) обговорює ті факти, які вказують на існування Бога, богонатхненності Біблії та християнства.

 

 

 

Історія пишеться наперед. Всі ми можемо писати історію в ретроспективі, але всемогутній, всесильний

Творець не зв’язаний нашими визначеннями простору та часу. Це дозволяє Йому писати історію перед тим, як вона здійсниться. Припустімо, що ми знайшли джерело, яке містить у собі сторінки історії, написаної наперед з такою точністю та подробицями, що таке вже не можна назвати найсміливішими здогадами.

 

Передбачення. Припустімо, що в тому самому джерелі ми знайшли заяви, написані багато років тому, які дають нам наукові дані та концепції, які перевершують все те, що людство зрозуміло та створило завдяки пізнанню цих концепцій…

 

Історичні докази. Припустімо, що те саме джерело дає нам історичні дані, які знову й знову підтверджуються дослідженнями істориків…

 

Археологічні докази. Припустімо, що в тому самому джерелі ми знаходимо заяви про людей та місця, які важко підтвердити. Але, що більше археологи проводять розкопок, то більше ми бачимо фактів, які підтверджують ці заяви.

 

Філософський та логічний зв’язок. Припустімо, що в цьому самому джерелі, яке писалося шматочками протягом багатьох тисяч років, ми бачимо одну тему, яка ніколи не змінюється.

 

І уявімо, що всі ці докази зібрані разом, без внутрішнього протиріччя та в одній антології. В сумі до них не можна ставитися несерйозно.¹⁴

Загалом, всі ці докази вказують на те, що християнство є істинним, навіть якщо хтось із цим і не згоден. Докази істинності християнства залишаються сильними, чи то внутрішні (документи), філософські, моральні, історичні, археологічні, чи інші, особливо, коли їх порівнюють з доказами інших релігій. Наприклад, «Компетентність документів Нового Заповіту можна встановити в будь-якому суді». «Сучасні археологічні дослідження підтвердили правильність географії, хронології та історії Нового Заповіту»¹⁵

 

(Це особливо актуально щодо упереджених ліберальних біблійних досліджень, які часто цитують культи, що відкидають біблійну віру. Ми бачимо парадокс, коли люди, які перебувають ближче за все до істини, відвертаються від неї. Як казав професор Блейклок: «Недавні археологічні відкриття зруйнували багато оман і зруйнують ще більше в майбутньому. Я маю намір казати про омани, бо такі теорії та спекуляції швидко знаходять місце в теології, на відміну від інших гілок літературної та історичної критики»¹⁶⁾

 

На завершення хотілося б сказати, що ніхто не може посперечатися з тим, що походження християнства залишається малодослідженим питанням. Як твердить п’яте видання «Людських релігій» Джона Носа: «В першому столітті християни написали більше книг, ніж в усі інші періоди історії. Головними джерелами цих книг є історія, Євангелія та послання. І всі ці книги були ретельно досліджені допитливим розумом вчених»¹⁷ По суті, лише християнство може сказати: «Лише наша релігія є істиною». І якщо критики кажуть інше, вони помиляються

 

Рекомендована література

Джон Анкерберг, Джон Уелдон «Готовий з відповіддю»

«Пізнаючи істину про Порятунок»

 

К. Льюїс «Просто християнство»

Френсіс Шефлер «Він тут і Він не мовчить»

Норман Гайслер «Енциклопедія Бейкера про християнську апологетику»

 

Примітки

¹ Др. Льюїс, Проблема болю (Нью-Йорк, Макмілан), стор. 145.

² Цитата з інтерв’ю Christianity Today за 19 листопада 1990, стор. 54.

³ Джон Монтгомери (ред.), Докази віри: даючи відповідь на запитання про Бога (Даллас: Word, 1991), стор. 9.

⁴ Алвін Плантінга, “Часткове християнське життя,” за редакцією Келі Джеймс-Кларк, Філософи, які вірять(Downers Grove, IL: Intervarsity, 1993), стор. 69, з наголосами.

⁵ Інтерв’ю з Chattanooga Free Press за 25 липня 1995, стор. A-11.

⁶ Л. Нефф, “Сучасне християнство звертається до Джорджа Гілдера” Christianity Today, 6 березня 1987, стор. 55, цитата Девіда Нобеля, Розуміючи часи: релігійні світогляди в наші дні та пошуки істини(Eugene, OR: Harvest House, 1994), стор. 15.

⁷ Алістер МакГрет, “Відповідь Джонові Хіку” за редакцією Дениса Окхолма та Тимоти Філіпса. Більше одного шляху? Чотири погляди на порятунок у плюралістичному світі (Grand Rapids, MI: Zondervan, 1995), стор. 68.

⁸ Аджіт Фернандо, Перевага Христа (Wheaton, IL: Crossway, 1995), стор. 109.

⁹ Норман Гайслер, “Іванова апологетика” за редакцією Роя Зака, Важливі питання апологетики: досліджуючи логіку та об’явлення в біблійній перспективі (Grand Rapids, MI: Kregel, 1995), стор. 57.

¹⁰ Річард Остлінг, “Ким був Ісус?” Time, за 15 серпня 1988, стор. 57.

¹¹ Морін Охара, “Наука, псевдо-наука та міфи» за редакцією Роберта Безіла, Не лише нью ейдж: критичні есе (New York: Prometheus, 1988), стор. 148.

¹² Джеймс Сайр, Навіщо взагалі комусь у щось вірити? (Downers Grove, IL: Intervarsity Press, 1994), стор. 10.

¹³ Джон Уорвік Монтгомері, “журі повертається: юридичний захист християнства” за редакцією Джона Уорвіка Монтгомері, Докази віри: даючи відповідь на запитання про Бога (Dallas: Probe Books, 1991), стор. 319-20.

¹⁴ Уїлльям Керні, “Цінність доказового підходу” за редакцією Монтгомері, Докази віри, стор. 21.

¹⁵Монтгомері, “Жюрі повертається: юридичний захист християнства” за редакцією Монтгомері, Докази віри, стор. 322, 326.

¹⁶ E. M. Блеклок, Christianity Today за 28 вересня 1975, стор. 13.

¹⁷ Джон Носс, Людські релігії, 5-е видання (New York: Macmillan, 1974), стор. 417.