Тема: Я здаюся! – Чому ви не можете жити християнським життям. Програма 2

 

Диктор: Сьогодні в «Шоу Джона Анкерберга». Ви колись казали: «Я здаюся!» «Я не можу жити християнським життям».

Уейн: Джоне, буду відвертий з тобою. Одного ранку я прокинувся й подумав, що не почуваюся християнином. Мені зовсім не хотілося бути християнином. Ось із якими думками я прокинувся. Ви чули історію про стару людину, яка сказала: «Господи, я не бажав, не мав пожадливих думок, я не брехав, не зраджував, але я збираюся встати з ліжка…» (сміх) Я не в змозі зробити те, що Господь каже мені робити. Я не можу жити християнським життям. А отже, хтось живе в мені, щоб зміцнювати мене, щоб давати мені сили та здібності робити те, чого Він чекає від мене. Так, я маю зовсім нову природу, я прийняв природу Христа, але в мене досі залишається моє тіло, яке доводиться брати до уваги. Це та неймовірна битва, яка починається тієї миті, коли ми приймаємо Христа в своє життя.

Анкерберг: Сьогодні моїм гостем є спікер, автор та пастор – доктор Уейн Барбер.Він є пастором баптистської церкви «Вудленд Парк» у місті Чатануга, Тенесі.

Уейн: Він живе всередині нас, щоб реалізувати все те, чого Він вимагає від нас. Це й є добра новина. В цьому й є вся принадність Євангелії. Вона не зупинилася там, де почалося Спасіння. Христос приходить жити в нас. Він – наше вічне життя. Він – наше життя. Саме це люди й мають зрозуміти. Як ви спасаєтеся, так і ходите – просто довіряючи Йому.

Диктор: Ми запрошуємо вас приєднатися до нас на цьому особливому випуску «Шоу Джона Анкерберга».

Анкерберг: Ласкаво просимо на нашу передачу. Я дуже радий, що ви приєдналися до нас. Мене звати Джон Анкерберг і сьогодні ми маємо чудового гостя. Його звати доктор Уейн Барбер. Він найкращий, як я вважаю, з питання допомоги християнам, які виросли в церкві. Вони слухали проповіді про те, як потрібно жити християнським життям. Вони намагалися, намагалися й зазнали невдачі. Вони розчаровані, роздратовані. Можливо, я кажу про вас. Дехто навіть сказав: «Це мені не допоможе. Це не для мене. Я йду”. Так? Я дуже радий, що ви приєдналися до нас, бо саме про це ми й розмовлятимемо. Уейне, почнімо ось із чого. Ти казав, що сам багато років жив у роздратуванні, намагаючись жити християнським життям. Ти казав, що це схоже на складання пазлу, в якому бракувало частин. Почнімо наш сьогоднішній випуск.

Уейн: Знаєш, коли збираєш пазл, ти не побачиш цілої картини, доки не поставиш всі частини разом. Це й є історія мого християнського життя. Коли я ріс, то ми робили це на вихідних. Ми мали пазли з тисячі частин, в яких чогось бракувало. І це дуже дратувало. Ти дістаєшся до останньої частини, а цього елементу немає. І ось якої частини бракувало мені: я вважав, що тепер, коли я спасенний, то все опиняється в моїх руках. І я наламав багато дров з таким уявленням. Я намагався задовольнити потреби всіх. Я намагався робити всі добрі справи. І тоді я зрозумів, що не можу зробити нічого. Ось якої частини мені бракувало. Відповідальність християнина – це навчатися відповідати на Його здібності, бо тепер Він живе в нас.

Анкерберг: Так. Я хочу, щоб ти звернувся до людей, яких дратують такі речі. Ти маєш смішну історію про твою дочку. Ти возив до школи свого сина та свою дочку. Розкажи нам, що сталося одного разу вранці.

Уейн: Одного разу вранці Стефі, як зазвичай, спізнювалася. Їй постійно потрібно було робити зачіску (з якихось причин). Вона зачісувалася, й зачісувалася, й зачісувалася. Я відчиняв двері й казав: «Стефані, за десять хвилин нам потрібно їхати». «Я чую тебе, тату». Стівен був розсудливішою дитиною. Зі Стефані ж доводилося робити все віч-на-віч. Я сказав: «Гаразд». Ми з сином часто сиділи в авті, коли чекали на мою дочку, й тому встигли добре вивчити один одного. Одного ранку вона вийшла з задніх дверей, пройшла через задній двір і посковзнулася на кризі. Вона ходила до християнської школи, отже, носила сукню та панчохи. Вона порвала панчіх і розбила коліно. Але було запізно, щоб повертатися назад і переодягатися. Вона сіла в авто й грюкнула дверима. Я сказав своєму синові перед тим, як вона сіла в авто: «Стівене, сьогодні буде добрий день». Вона сіла в авто. Їй завжди є що сказати. І вона каже: «Тату, я хочу дещо тобі сказати». Я сказав: «Гаразд, Стефані, що саме?» «Християнським життям жити неможливо. Мене не хвилює, що ти проповідуєш, тату, але християнським життям жити неможливо».

Я сказав їй: «Дякую за підбадьорення. Я спробую підбадьорити когось». Але дорогою до школи я зрозумів, що вона має цілковиту рацію. І перш, ніж вона вийшла з автомобіля, я сказав їй: «Стефані, дякую, що нагадала мені про те, що я не можу жити християнським життям, що Христос приходить жити всередині мене, щоб робити через мене те, чого я ніколи не міг зробити».

Анкерберг: Є багато інших віруючих, які, як і Стефані, кажуть: «Уейне, я чув все послання про те, що маю робити. Я намагався й не зміг цього зробити. Я зазнав страшної поразки. Чого мені бракує?»

Уейн: Нам бракує Христа в нас. Я хочу познайомити тебе з Баббою.

Анкерберг: Гаразд.

Уейн: Я називаю його Баббою.

Анкерберг: Ти обожнюєш його.

Уейн: Я зроблю його відомим. До хреста Бабба був дуже слабкий. Він не міг нічого зробити, щоб заслужити спасіння. Людина спасається вірою з благодаті, а не своїми справами. Бабба не може нічого зробити, щоб відповідати Божому стандарту. Знаєш, що відбувається, щойно він спасається? Христос приходить жити всередині нього. Тепер Бабба може робити різні речі. І не завдяки самому Баббі, а завдяки життю, яке всередині нього. Однак, якщо Бабба вирішить пройти повз нього й почне робити все сам, то стане таким самим Баббою. З будь-якого боку хреста тіло завжди не в змозі відповідати закону. А закон – це Божі вимоги Його характеру для нашого життя, яких ніхто з нас не може виконати. Ось чому Христос приходить жити в нас.

Анкерберг: Дай мені кілька віршів, які описують те, про що ти кажеш.

Уейн: Я вважаю, що до Римлян шість каже про це найкраще.

Анкерберг: Прочитай нам це місце.

Уейн: Воно починається зі слів: «Що ж скажемо? Позостанемся в гріху». Цікаво, що автор ставить визначений артикль перед гріхом. Я хочу це пояснити. Якби переді мною було кілька філіжанок і я б сказав: «Вибери філіжанку», але не поставив би визначеного артикля, то ти зміг би вибрати будь-яку філіжанку. Але якби я поставив визначений артикль, то це означало б, що я хочу, щоб ти вибрав певну філіжанку. Ось що ми маємо знати про визначений артикль. Він ставить визначений артикль перед словом «гріх»….аж до чотирнадцятого вірша. Потім він змінює його, опускає, й знову повертається до нього. То про що ж він каже? Він каже: «Чи залишатися нам в гріху?»…

Тут не мається на увазі конкретний гріх. Він каже про стан гріха. …який Іван в першому Івана називає беззаконням. Кожен гріх є беззаконням. Тому, коли я збираюся діяти на власний розсуд, коли я не хочу нікого слухати, коли я вирішую жити цим християнським життям самотужки, то припускаюся величезної помилки.Він каже: «Невже ми й надалі йтимемо своїми шляхами, щоб множилася благодать?» А потім він каже: «Зовсім ні!» Я в захваті від цієї фрази. Вона кілька разів використовується в посланні до Римлян. Це схоже на те, коли мій син каже: «Тату, можна взяти твої ключки для гольфу?»В жодному разі! Ти брав попередній набір і не повернув його…

Уейн: «Ми, що вмерли для гріха, як ще будемо жити в нім?» Він каже, що ми померли для такого способу життя, намагаючись тягнути все своїми силами, роблячи те, що хочемо самі. «Чи ви не знаєте, що ми всі, хто хрестився у Христа Ісуса, у смерть Його хрестилися?» А потім, в четвертому вірші він продовжує… Отож. Мені подобається слово «отож» у Письмі, бо воно стоїть не просто так. Він каже: «Отож, ми поховані з Ним хрещенням у смерть, щоб, як воскрес Христос із мертвих славою Отця, так щоб і ми стали ходити в обновленні життя». Це життя, це оновлене життя… Є два слова, які перекладаються, як «новий». Є слово неос.

Уейн: Уейн купив собі нове авто. Перед цим він мав авта й це авто є новим. «Каінос» – це слово, яке означає в якості та повноті ніколи не бачений раніше. Уейн купив собі космічний корабель. Це щось інше, оновлене життя. Ось чому в посланні до Римлян дванадцять він каже: «ваші тіла на жертву живу, як розумну службу вашу».Ми бачимо зовсім новий спосіб життя. Ключ у тому, що Христос є нашим життям, яке приходить жити в нас. Я вважаю, що послання до Галатів також каже про це. Якщо ти б хотів подивитися це місце…

Анкерберг: Я маю два запитання про те, що ти щойно казав. По-перше, люди хочуть знати: «Що означає «я помер» у Христі? Коли це сталося? Як це сталося? І що таке хрещення?» Ти кажеш про занурення в воду? Чи що ти маєш на увазі?

Уейн: По-перше, смерть відбувається тієї миті, коли ми визнаємо Христа. Ми змінюємося. Ми помираємо для старого способу життя і вступаємо в новий спосіб життя.

Анкерберг: Навіть якщо ми цього не знали?

Уейн: Навіть якщо ми цього не знали. Ключ у тому, що ми маємо оновити свій розум для того, щоб зрозуміти це на підставі Божого Слова. Але коли ми навчаємося розуміти цю істину, то нам стає ясно, чому Христос прийшов жити в нас.

Анкерберг: Тобто, коли ми визнали Христа, Бог каже нам: «З тобою щось сталося».

Уейн: Так. Ти нове створіння.

Анкерберг: Так. І мені сподобалася твоя аналогія. Це не чергове авто на подвір’ї, а космічний корабель. Ми бачимо зовсім нову річ. Але люди кажуть: «Уейне, якщо Бог зробив мене в Христі зовсім новою людиною, то чому я цього не відчуваю?»

Уейн: Я вважаю, що проблема в тому, що ми не розуміємо оманливої природи нашого тіла. Ми тягнемо в наше християнське життя світський менталітет. У коледжі я грав у бейсбол. Я пам’ятаю написи на стінах в роздягальні. Коли стає важко – потрібно йти далі. Барбере, пробіжи ще один стовп. Я не можу. Тоді пробіжи ще десять. Зберися, ти зможеш це зробити. Ми приводимо з собою це ставлення, ніби ми якимось чином можемо зробити щось, чого Бог очікує від нашого християнського життя. І в цьому наша помилка. Якщо вся справа в моїх справах, то я реагую на підставі своїх здібностей, а не Його.

Анкерберг: Гаразд. А як щодо хрещення? Ми кажемо про сам акт чи кажемо про нього, як про приклад того, що сталося?

Уейн: Це приклад того, що сталося, бо… Якби я мав миску з червоним барвником, прозору миску, й я взяв би білу тканину, й занурив її в червоний барвник, то я б хрестив її. Багато моїх друзів кажуть: «Ні, ні, ні, це ототожнення». Так, але світські греки використовували це слово, коли фарбували речі. Скоріше за все, воно означало щось схоже. Але коли ви опускаєте тканину в миску, коли ви занурюєте її в червоний барвник, з нею щось відбувається. Вона вже не буде білою. Вона не лише буде в барвнику, а й барвник буде в ній. Це образ того, що відбувається з нами під час Спасіння. Ми поховані на подобу Христа й ми воскресаємо, щоб ходити в оновленому житті. І коли Він помер на хресті, ми померли з Ним. Все це відбувається тієї миті, коли ми схиляємося й приймаємо Його в свої серця. Ми стаємо новою особистістю.

Анкерберг: Гаразд. Ми ненадовго перервемося. Ти кажеш про дивовижні речі. Це те, що каже Боже Слово. Але, разом з тим, людям важко зрозуміти й повірити в нього, усвідомити його. А коли ми повернемося, я поставлю тобі запитання: «Якщо все це правда, то чому мені так важко? Що це за річ, яку Біблія називає моїм тілом?» Я хочу, щоб ти дав їй визначення й показав вірші, бо люди можуть подумати, що ми все це вигадуємо. Але я хочу, щоб ти показав їм на підставі Божого Слова, що так каже Бог. Це ключ до всього. Друзі, залишайтеся з нами. Вам сподобається продовження. Ми скоро повернемося до вас.

Отже, ми знову з вами. І ми розмовляємо про наступну проблему, друзі. Якщо ви християнин, якщо ви визнали Господа Ісуса Христа, як свого Спасителя, й Він прийшов у ваше життя, але ви переживаєте роздратування, намагаючись жити християнським життям … Ми розмовляємо про те, що, як каже Бог, сталося з вами. Звідки взялося роздратування, чому вам важко та яку перемогу Бог обіцяє вам? Як вам дістатися до неї? Так? Це практичні речі. Я хочу нагадати вам про те, про що казав Уейн. Уейне, поясни нам ще раз, чому нам так важко жити християнським життям?

Уейн: Гаразд. Продовжімо читати з п’ятого вірша. Ми були в шостому розділі послання до Римлян і дочитали до четвертого вірша.. П’ятий вірш каже: «Бо коли ми з’єдналися подобою смерті Його, то з’єднаємось і подобою воскресення». Я в захваті від цього. Слово «з’єднаємося, – це складене слово.В грецькій мові використовуються прийменники, які допомагають визначити слово. В них більше одного слова, що означає прийменник «з». Ми маємо лише одне слово, що означає «з», а вони мають їх два. Це слово «син» або «сун», як каже дехто, та слово «мета».

Мета – це «з» асоціації. А «син» – це «з» близькості, яку не можна розділити. Дуже важливо, щоб ми розуміли відмінності. Це схоже ось на що. Я полюбляю печиво. Я просто полюбляю печиво й нічого не можу з цим вдіяти. Ми жили дев’ять років на заході, в Альбукерку, й вони мали тортильї. Вони смачні, справді смачні. Але немає нічого кращого за велике південне печиво. Припустимо, що зараз ми робитимемо печиво. Ми маємо миску. Ми кладемо в цю миску всі інгредієнти. Яке слово потрібно використовувати, якщо ми хочемо позначити слово «з» грецькою? Це має бути слово «мета».

Бо ми змішуємо їх один з одним, І якщо ти знаєш, що робиш, то можеш розділити інгредієнти. Дехто каже, що потрібно додавати жир, але я вважаю, що це слово краще описує те, з чим ви залишаєтеся після печива. Ви змішуєте всі інгредієнти й формуєте велике печиво. Ти розумієш, що я маю на увазі, коли кажу про велике печиво – справді велике печиво. Це не маленькі печивка, а велике печиво. Ви ставите його в піч і запікаєте, після чого дістаєте. Об’єднуються всі ці інгредієнти в одне ціле? О, так! Але якби ви були греком, то вам довелося б змінити прийменник.

Тепер вони не просто разом один з одним, вони є частиною один одного, вони спеклися між собою. Ось що Павло каже для мене категоріями «Бубі» – ми є печивом для Ісуса. Ісус став частиною нашого життя. Але ось де виникають труднощі – в шостому вірші ..«Знаючи те (тобто знаючи на досвіді, ми розуміємо), що наш давній чоловік розп’ятий з Ним, щоб знищилось тіло гріховне (Хіба не цікаво, що він називає наше тіло «тілом гріховним»?). Знищилось. Це цікавий переклад. Дехто каже «скасувалося». Так і ні.

Там використовується слово «ката-Арге». Ката – вниз, Арге – не діяти. В дитинстві ми мали одну з двох найпотворніших автівок у світі. Ні, не Едсел – той не дуже поганий. А ми ж мали Студебекер. Пам’ятаєте Студебекери? Вони виглядали, як кулі. Під певним кутом не було зрозуміло, де перед, а де зад. мій батько не мав можливості вибирати, бо ми не мали багато грошей. Йому довелося купувати те, що було в наявності, й ми купили жовте авто.

Будучи юнаком, я думав: «Тату, не купуй жовтий Студебекер». Ми не мали під’їзної алеї або гаража, тому він паркував авто на подвір’ї. Ні, ні, ні, тату, паркуй його за два квартали від нас. Ми йтимемо до нього пішки. Ми не хотіли, щоб ти його купував , хоч ти його й купив. Але одного разу я сів у нього й сказав: «Знаєш, я навчуся їздити на цій речі». Того часу не було автоматичної коробки. Потрібно було або навчатися їздити на механіці, або їздити на велосипеді. І ось я сів в авто й завів його. І раптом зі мною сталося те, що відбувалося з багатьма іншими до мене – я забув поставити його на нейтраль. Я залишив авто на передачі й не натиснув зчеплення. Ти намагаєшся його завести , воно смикається і б’є тебе по шиї. Я подумав: «О, ні!» В підсумку я навчився натискати зчеплення й працювати педаллю газу. Мені вдалося проїхати на ньому шість метрів. Я не їхав далі, бо наше подвір’я було обгороджене муром, і якби я проїхав крізь нього, то мені б настав кінець. Я їздив шість метрів вперед і шість метрів назад. Вперед – назад. До того моменту, як у сімнадцять років я одержав свої водійські права, я проїхав тридцять тисяч кілометрів: по шість метрів вперед і шість метрів назад. Але ось що я зрозумів. Коли я ставив машину на нейтраль або натискав зчеплення й тиснув на педаль газу, то двигун починав ревіти від потужності. Однак, це ніяк не впливало на авто, бо зчеплення було не натиснуте, від’єднане. І коли Христос прийшов у наше життя, то від’єднав, позбавив сили гріх. Це сталося тоді, коли Він прийшов у наше життя.

Анкерберг: Ти маєш історію про те, як ти полюбляв рибалити та полювати. Ти плив на своєму каное бурхливою річкою. Розкажи нам, що сталося.

Уейн: Річка взяла гору наді мною й я не міг вибратися з неї. Течія була такою сильною…

Анкерберг: Ти перекинув каное.

Уейн: Я перекинув каное. Я пережив це лише завдяки Божій благодаті. Я зрозумів, що течія несе мене. Я не міг нічого зробити з цією течією, вона була такою сильною. По-перше, я не повинен був спускатися на ту річку, бо був час паводків. Це була не найкраща ідея. Але в підсумку я знайшов гілку, за яку зміг вхопитися і вибратися на берег. Те саме відбувається, коли ми починаємо гадати, що зможемо зробити все самі. Нас тягне течія тіла й тіло тягне нас під воду, нескінченно дратуючи нас. Наприклад, люди кажуть мені: «Я не вірю, що це можна зробити». Правда? Бог велить нам любити своїх дружин, як Христос полюбив Церкву. Хочете спробувати своїми силами? Я не піднімаю руку. Він живе в нас, щоб реалізувати все, чого він вимагає від нас. У цьому й є радісна новина. В цьому й є вся принадність Євангелії. Вона не зупинилася на Спасінні. Вона почалася там. Христос приходить жити в нас. Він – наше вічне життя. Він – наше життя. І саме це люди й мають зрозуміти. Як ви спасаєтеся, так і ходите – просто довіряючи Йому. Але не довіряйте тілу, бо воно затягне вас і принесе лише руйнування.

Анкерберг: Що каже наступна частина вірша?

Уейн: Він каже: «щоб знищилось тіло гріховне, щоб не бути нам більше рабами гріха»…Саме в цьому і вся проблема. Це рабство не за вибором, а за замовчуванням. Якщо ми не кажемо «так» Христу, то автоматично стаємо рабами гріха. В гру вступає его. Для мене головною в понятті гріха є категорія «я». Те саме стосується й пихи. Я. Коли я виходжу на перший план, то починаю робити помилки.

Анкерберг: Уейне, розкажи трохи більше ось про що. Коли ми спаслися, Христос поставив нас на нейтраль, адже перед цим ми стояли на передачі, йдучи за своїми бажаннями, пристрастями та пожадливостями. Ми не могли це контролювати. Але Він поставив нас на нейтраль і тепер дав нам вибір. Він дістав нас з річки. Річка продовжує текти. І якщо ми знову вступимо в неї, то – бульк – і нас знову немає. Я хочу, щоб ти докладніше розповів про це.

Уейн: Гаразд. Я вважаю, що Павло допомагає нам зрозуміти це, коли каже в посланні до галатів п’ять, шістнадцять – Я кажу …І він каже вельми ясно – ходіть за духом. Це вибір. Це вибір, який нам потрібно зробити. «За» означає «відповідно». Дух працює за Словом. І коли ми готові підкоритися Христу, підкоритися Його Слову, ходити за Духу, то, як він каже, ми не чинитимемо пожадливости тіла.

О-о! Виходить, ми досі маємо бажання тіла?! Він звертається до віруючих, а не до більшості. Потім він каже: «бо тіло бажає противного духові, а дух противного тілу, і супротивні вони один одному, щоб ви чинили не те, чого хочете». Всі ці слова стоять у теперішньому часі – ви й надалі не робите того, чого хочете. Іншими словами, це глухий кут. Коли я в своєму житті вибираю Уейна замість Христа… Все, чого Він вимагає від мене, Він реалізує, живучи в мені. Проблема в тому, що багато хто з нас не розуміє, якими оманливими є бажання тіла.

Анкерберг: Ми порозмовляємо про це докладніше наступного тижня. Я хочу, щоб ми почали з основ. Є християни, які кажуть: «Я так багато грішив. Мені здається, що це неможливо». Але вони вірять в Христа. Вони живуть з почуттям провини та роздратування через те, що не можуть жити так, як каже Христос. Я вважаю, що ми можемо підбадьорити їх, сказавши: «Почніть ось із чого. Попросіть у Бога дати вам більше бажання. Попросіть у Бога відкрити Слово, пов’язане з цією конкретною темою, а потім почніть молитися про те, щоб Він почав змінювати вас». Ти казав про те, що ми не можемо змінити себе. Це те, що має зробити Христос. Тепер Він в нас, але ми маємо попросити в Нього.

Уейн: Так.

Анкерберг: Що б ти ще сказав таким людям?

Уейн: Я б… Ти все сказав правильно. Якщо я не хочу розуміти, що не можу зробити цього, то варто бути готовим до того, що я наламаю ще більше дров. Ми гадаємо, що можемо зробити багато чого. Бог швидко показав мені помилковість такої думки. Якось я їхав додому після служіння в нашій церкві. Я чудово провів час у Слові. І раптом переді мною з’являється людина, яку мені просто хочеться переїхати. Де вона навчилася так водити? Хто дав їй права? Я їду за нею й починаю закипати. І раптом я думаю: «Стривайте, звідки це з’явилося?» Тіло таке оманливе. Воно дозволяє нам гадати, ніби вся справа в нас, коли насправді вся справа в Христі.

Анкерберг: Гаразд. Друзі, ви нізащо б не хотіли пропустити тему, яку ми обговорюватимемо наступного тижня. Наша тема звучить так: «Наше тіло залежне від гріха». Наше тіло залежне від гріха, але Христос дав нам шлях до перемоги. Він – наша перемога. Ми не знаємо, як застосовувати на практиці те, про що каже Біблія. Уейн казатиме, що Біблія каже про це питання. Я хочу спитати в вас: «Чи задоволені ви своїм християнським життям, чи ви знаєте, що є деякі речі, яких там не повинно бути?» Ви намагалися, намагалися й намагалися, але так і не перемогли їх, так і не почали жити так, як хотів би Христос. І в підсумку ви здалися. Не пропустіть наш випуск Наступного тижня, бо ми розповімо вам про те, що Христос каже в Божому Слові. Приєднуйтеся до нас.

 

+++

 

Якщо ви хочете знайти взаємини з Ісусом Христом, заходьте на наш сайт за адресою джей-ей-шоу крапка орг і натискайте на вкладку «Помолитися, щоб визнати Ісуса Христа, як Рятівника»