Тема: Невже нові наукові докази про походження життя руйнують теорію еволюції Дарвіна? Програма 2.

 

Диктор: Чарльз Дарвін у своєму «Походженні видів» зізнався, що не знав, як з’явилася перша клітина, але стверджував, що кілька простих хімічних елементів якимось чином об’єдналися й перша примітивна клітина з’явилася зі споконвічних вод ранньої Землі.

Але сьогодні молекулярні біологи ставлять під сумнів еволюційні уявлення Дарвіна, бо вчені відкрили, що людська клітина є не простою, а неймовірно складною. Одна маленька клітина – це справжній мініатюрний завод, який складається з тисяч вишукано продуманих частин складних молекулярних пристроїв, які, в свою чергу, складаються з понад сотні тисяч мільйонів атомів. У ядрі кожної клітини міститься молекула ДНК, в якій зберігається три мільярди символів точного цифрового коду.

Цей код каже клітині, як створювати складні молекули, які названі протеїнами й які працюють, щоб клітина була жива. Звідки з’явилася ця точна інформація в ДНК? Чи є вона продуктом некерованих природних сил? Чи це продукт Розумного Дизайнера?Білл Гейтс, голова Майкрософт, сказав: «Людська ДНК схожа на комп’ютерну програму, але вона набагато складніша за все, що ми будь-коли створили».

Сьогодні ви довідаєтеся, чому цифровий код, який зберігається в ДНК людської клітини, є серйозним доказом на користь Розумного Дизайнера. Моїм гостем є доктор Стівен Маєр, співзасновник руху «Розумний задум».Він одержав ступінь доктора філософії від Кембриджського університету. Ми запрошуємо вас приєднатися до нас.

 

++++

Анкерберг: Ласкаво просимо на нашу передачу. Ми розмовляємо про те, коли з’явилося життя? Де з’явилося життя? Як з’явилося життя? І відповідаючи на це запитання, ми маємо сказати про те, звідки з’явилася перша клітина. Моїм гостем є філософ, доктор Стівен Маєр, автор бестселера «Підпис у клітині: Днк та докази розумного задуму». Останнім часом відкриття, пов’язані з ДНК клітини, показали нам неймовірно складну картину. Вона виявилася такою складною, що ти заявив про те, що єдине, що могло її створити– це Розумний Дизайнер. Розкажи нам трохи про те, що ти знайшов у ДНК.

Стівен: Як ми казали в минулому випуску, ДНК містить у собі цифрову інформацію. Це певна форма цифрової нанотехнології.Інформація в ДНК керує створенням протеїнів та протеїнових пристроїв, які необхідні для того, щоб клітина жила. Я вважаю, що це змінило погляди на стародавнє питання про задум.Адже в дев’ятнадцятому столітті люди вважали, що теорія Дарвіна зруйнувала всі докази на користь задуму. А зараз ми маємо щось, що схоже на задум, але чого досі ніяк не можуть пояснити з натуралістичного погляду. Крім того, я вважаю, що є добрі причини гадати, що все це було задумано інтелектом. Але також варто відзначити, що цього часу заради нас самих усе це залишається неймовірною таємницею.

Я назвав це «загадка ДНК». Річард Докінз заперечує будь-які докази задуму, але при цьому визнає, що ДНК наповнена цифровим кодом.Він каже, що «машинний код генів дивовижно схожий на комп’ютерний код».А Біл Гейтс каже, що «ДНК схожа на програмне забезпечення, але набагато складніша за все те, що ми створили». Отже, всередині клітини ми бачимо інформацію. І це є досить серйозною загадкою, бо ми знаємо, що нам необхідна інформація для того, щоб створити всі важливі частини клітини. І якщо ви хочете пояснити походження першої клітини, то вам необхідно пояснити походження інформації.Німецький учений на ім’я Бернд Олаф Кюперс побачив цей зв’язок досить рано. Він сказав, що питання походження життя практично рівноцінне питанню про походження біологічної інформації. В цьому є сенс. Я питав у своїх студентів: «Якщо ви хочете, щоб у комп’ютера з’явилася нова функція, то що вам потрібно йому дати?». Вони відразу ж розуміли, що йому потрібно дати код, інформацію, програмне забезпечення. Те саме стосується й життя. Існує зв’язок між інформацією, новими формами та функціями. Якщо ви хочете одержати повноцінно живий організм, то вам потрібна ця інформація. Це та загадка ДНК, та велика таємниця, в якій необхідно розібратися.

Анкерберг: І тут чимало інформації. Це не просто кілька речей. Це безліч речей, безліч різних частин, які запрограмовані працювати разом. Це досить складно.

Стівен: Це безліч рядків коду. В людському геномі три мільярди символів.У нижчих тварин їх трохи менше. Але в кожному живому організмі ми бачимо неймовірну кількість інформації.

Анкерберг: Друзі, в нашому тілі мільярди клітин. Так? І в кожній з них є ДНК. І ДНК виконує конкретну функцію в клітині. Це дивовижно! Я хочу, щоб ти пояснив це людям так, щоб вони зрозуміли.

Стівен: ДНК є особливою з двох причин. Ми знаємо про її неймовірно гарну структуру, яка складається з двох спіралей.Зараз подвійна спіраль майже стала іконою. В нашій культурі ми бачимо її в новинах, коли розповідають про кримінальні розслідування. Але є один момент, який люди випускають з уваги, дивлячись на ДНК. І цей момент – велика кількість інформації в ній. І ця інформація, насправді, зберігається в цифровому вигляді.

Вона схожа на програмне забезпечення, в якому є конкретний порядок хімічних речовин, розташованих на хребті ДНК. Вони виконують роль літер алфавіту в звичайній мові або функцію нулів та одиниць у цифровому коді. Ось чому така важлива її здатність до переносу та зберігання інформації. Інформація в ДНК керує створенням протеїнів та протеїнових пристроїв. У минулій передачі я використовував аналогію з заводом Боїнг у моєму рідному Сіетлі, де інженери використовують цифрову інформацію для керування процесом створення механічних частин. Наприклад, крило літака: місце встановлення заклепок керується механізмами, які використовують у роботі цифрову інформацію, що передається їм по дротах. Те саме ми бачимо і в клітині. Цифровий код керує створенням механічних частин. І це порушує серйозне питання: «Звідки вся ця інформація з’явилася в клітині?» Ми знаємо, звідки вона з’явилася в випадку з Боїнгом – її дали інженери. Але звідки ця інформація взялася в клітині?

Анкерберг: Я хочу, щоб ти розповів трохи більше про те, що це за інформація. Це не просто складна, а й конкретна інформація.

Стівен: Так. Ти маєш рацію. Я хочу провести невеличкий урок. Існує два визначення інформації, з якими знайомі інженери, вчені та звичайні люди. В світі інженерів є так звана «шенонівська інформація». Це математична формула, яка описує, скільки інформації можна переправити по інформаційному каналу. Іноді це називають «здатністю до передачі інформації». Математичне визначення інформації охоплює лише частину того, що ми зазвичай розуміємо під інформацією. Воно свідчить лише про неймовірність низки символів. Що менш імовірна низка символів, то більше інформації передається.

Анкерберг: Так. Це схоже на алфавіт, але з незрозумілим набором літер. Ти маєш багато літер, але вони нічого не означають.

Стівен: Так. Подивімося на цей слайд. Тут ми маємо літери «ай, ю, ай, ен, ес, кей». Це цілковита нісенітниця. Ці символи можна переставити так, щоб вони несли інформацію, але ми не знаємо, функціональна вона чи ні. Ми не знаємо, чи несе ця інформація якийсь зміст. Але ми можемо прорахувати, яка ймовірність цього рядка. І це все, що робить математична теорія інформації. Вона прораховує здатність передачі інформації, але не каже про те, чи функціональна інформація та чи впорядкована вона так, щоб виконувати якусь функцію.

Анкерберг: Так. І ДНК містить другий тип.

Стівен: Вона містить другий тип інформації.І тут я використовую англійську аналогію з фразою «Час та приплив не чекають на людину». Очевидно, що це функціональний рядок, який передає інформацію, що містить у собі зміст.Так? Є термінологія, яка пов’язана з усім цим. Перший рядок є складним, але в ньому немає визначеної інформації.У світі математики складність та ймовірність – це однакові ідеї. Що менша ймовірність, то складнішим є щось. Але ДНК не просто складна. Це не просто малоймовірне скупчення символів.

Це складна та визначена інформація. Те саме можна сказати про англійську мову або про комп’ютерний код. Вони також складні та визначені. І коли ми кажемо про загадку ДНК, таємницю, яка оточує питання походження інформації, необхідної для створення першої клітини, то кажемо про інформацію не лише в математичному сенсі ймовірності, як це було в першому рядку нашого слайда, а про інформацію, яка визначена, в якій порядок символів відіграє важливу роль у значенні.Саме це ми й бачимо в ДНК. ФренсісКрік із самого початку заявив про це. Він знав про математичну теорію інформації, але він сказав…

Коли ми кажемо про інформацію в ДНК, то не маємо на увазі виключно математичну інформацію, просто «шенонівську інформацію», як її називають інженери. Ми кажемо про визначену інформацію або функціональну інформацію. Він сказав… «Інформація означає, що існує точне визначення порядку, чи то основ у нуклеїновій кислоті, чи залишків амінокислот у протеїні». Субблоки даних молекул мають бути розташовані в певному порядку, щоб виконувати ті завдання в клітині, заради яких створювалися.

Анкерберг: Гаразд, Стівене. Певен, що наші глядачі зараз замислюються над запитанням: «Ну й що, що вони розташовані в точному порядку?»«Ну й що, що там є порядок?» Адже якби його не було, то що б це означало? Клітина була б мертва, хіба не так?

Стівен: Так. Усе тому, що інформація в молекулі ДНК дає інструкції для створення нових протеїнів. А протеїни – це набір інструментів клітини. Вони виконують усю необхідну роботу для того, щоб клітина продовжувала жити. І якщо порядок основ та ДНК буде неправильним, то ви не зможете створити функціональний протеїн.Минулого разу я використовував наочний приклад і скористаюся ним знову, якщо ти не проти. Це звичайні кубики з засувками. Я використовую їх для того, щоб показати структуру протеїну. Протеїни – це довгі молекули, які мають форму ланцюжка. Вони складаються з менших хімічних субблоків, які мають назву амінокислоти. Кожен кубик презентує один з двадцяти видів амінокислот. ДНК передає сигнал, інформацію, в якій вказується, де має стояти конкретна амінокислота. Якщо амінокислоти з’єднуються в потрібному порядку, то ланцюжок складається в тривимірну структуру, яка зможе точно з’єднатися з іншими молекулами в клітині й виконати те завдання, заради якого цей ланцюжок і створювався. Якщо ми матимемо правильний порядок основ у ДНК, матимемо правильний порядок амінокислот, який дозволить їм скластися в необхідну форму, то вони зможуть виконувати конкретну функцію.

Анкерберг: Гаразд. Ти побачив усе це. І виникає запитання: «Звідки з’явилася вся ця інформація? Звідки вона взялася споконвічно?» Адже, як ми побачимо, тут неймовірна кількість складної інформації. В звичайному протеїні цих амінокислот може бути сто п’ятдесят штук.

Стівен: Це в короткому протеїні.

Анкерберг: А в більших протеїнах їх може бути тисяча або більше. І всі вони мають розташовуватися в правильному порядку. Які теорії пропонуються для того, щоб дати відповідь на запитання «Як усе це з’явилося?»

Стівен: Саме це питання й захопило мене. Мене зацікавила, як я її назвав, загадка ДНК.І ця загадка полягає не в тому, що робить ДНК. Ми це знаємо. Питання в тому, звідки споконвічно з’явилася інформація, яка зберігається в ДНК?Було представлено чимало матеріалістичних та натуралістичних теорій. І суть усіх цих теорій підбив один французький учений. Його ім’я Жак Моно.

Він видав книгу в тисяча дев’ятсот шістдесят восьмому. Він був одним з колег ФренсісаКріка, який відкрив ДНК. Моно написав книгу. І в ній він сказав: «Якщо ви хочете стати вченим і вам потрібно щось пояснити, то ви маєте базові підходи до пояснення, яких вам необхідно дотримуватися».По-перше, ви маєте покладатися на випадок, на якісь випадкові варіації. Друге – покладатися на необхідність, як він це називав.

Це наукове кодове слово, яке означає розрахунки на природні закони. Якщо я впущу м’яч на землю, то вчений скаже, що він упав «з необхідності», згідно з законом гравітації. Моно також сказав, що є й третій підхід, який поєднує варіативність та шанс або випадок з необхідністю.Цілком так само чинив Дарвін, поєднуючи природний добір та випадкові варіації. Це теж уважається припустимим науковим підходом. Якщо ви розглядаєте питання походження життя з натуралістичного або матеріалістичного погляду, то вам потрібно пояснювати його за допомогою шансу, необхідності або комбінації цих двох процесів. Коли я досліджував загадку ДНК, то додержувався цієї логіки. Я сказав: «Наскільки добрі ці два підходи в поясненні походження інформації? Чи успішно вони пояснюють цю велику загадку, чи загадка набагато складніша, ніж ми гадали?» І я дійшов останнього висновку.

Анкерберг: Так. Хто з вас, наших глядачів, чув про те, що життя з’явилося випадково або завдяки шансу та природному добору? Так? Якщо ви чули про це й досі впевнені в цьому, то знайте, що після перерви ми розберемося з цим питанням. Ми покажемо вам, якими є шанси на те, що воно з’явилося випадково.

+++++++++DELETE++++++Чи могла інформація в ДНК з’явитися випадково?

Анкерберг: Гаразд? Залишайтеся з нами. Ми скоро повернемося.

++++

Анкерберг: Отже, ми знову з вами. Ми розмовляємо з доктором Стівеном Маєром, філософом та автором бестселера. Ось він – «Підпис у клітині. ДНК та докази розумного задуму». І сьогодні ми відповідаємо на запитання: «Звідки споконвічно з’явилося життя? Звідки з’явилася перша клітина?» А зараз ми порозмовляємо про те, які натуралістичні теорії намагаються дати відповідь на це запитання. Звідки з’явилася конкретна інформація в ДНК? Як вона там опинилася?Одна з відповідей звучить так: випадково. Ти маєш цитату, яка показує, як люди ставляться до цього питання.

Стівен: Це цитата з відомого підручника з біохімії, написаного в сімдесяті.У ньому представлена думка більшості людей щодо цього питання. Це слова Альберта Ленінджера. Він каже…«Ми приходимо до критичного моменту еволюції, коли перше життя з’явилося завдяки випадковому об’єднанню якогось числа абіотично сформованих макромолекулярних компонентів».

Анкерберг: Що це означає?

Стівен: Простими словами це означає, що всі частини молекули ДНК, які ми бачили раніше, та частини протеїнів з’єдналися самі…випадково, в інформаційні ланцюжки, інформаційні порядки, які необхідні для того, щоб ці молекули виконували ті функції, які вони виконують у клітинах. Я б не сказав, що це був справжній науковий підхід, але багато вчених уважали саме так. Вони гадали, що випадок сам розв’яже проблему. Мою книгу критикували за те, що я занадто серйозно поставився до цього припущення. Сьогодні більшість учених уважають, що випадок ніяк не може пояснити походження інформації, необхідної для створення першого життя.

Анкерберг: Гаразд. Порозмовляймо про це. Чому це не могло статися випадково?

Стівен: Як кажуть: ніколи не кажи ніколи. Ми не можемо сказати напевно, що такого не могло трапитися. Але ми можемо сказати, що існує практично нульова ймовірність того, що життя з’явилося випадково. Це так малоймовірно, що цю гіпотезу не вважають навіть варіантом.

Анкерберг: Гадаю, коли наші друзі почують тебе, то зрозуміють…

Стівен: Так. Я хочу пояснити, чому. Ось приклад, який я показував своїм учням. Я маю пакет з літерами. Я попросив своїх студентів перевірити гіпотезу про те, що випадок – це ефективний спосіб створення нової інформації, генерації нової інформації. І ось що я робив. Я виходив до залу й просив їх випадковим чином взяти літери, а потім вийти й написати свою літеру на дошці. І вони робили це в тому порядку, в якому вибирали літери.

Анкерберг: Діставали їх.

Стівен: І в нас на дошці з’являлася якась нісенітниця на кшталт «зед, ес, ю, ей, і, ті», тощо. Очевидно, що це малоймовірний порядок символів, але не специфікований для виконання функції, що не має сенсу. Так? І саме в цьому й криється проблема випадку. Він дає невизначені порядки, а не навпаки.

Анкерберг: Так, ми протиставляємо нісенітницю фразі «Час та приплив не чекають на людину».

Стівен: Саме так! Випадок або шанс дасть вам нісенітницю. Але він не виробляє інформацію. Час від часу ми бачимо ситуацію, коли перші три студенти виходять і виходить «бін» – кошик або «ам».Це хоча б трохи нагадує слово. І тоді студенти починають єхидно підморгувати й казати: «Ми вас підловили. Зараз ми виробимо велику кількість випадкової інформації». Але я завжди виграю суперечку, дозволяючи експерименту тривати. В підсумку виходить цілковита нісенітниця, яка поглинає будь-які натяки на сенс, який був.

Анкерберг: І якщо ти маєш сто п’ятдесят літер, які йдуть поспіль, то це однаково була б нісенітниця.

Стівен: Так. Безумовно. І на те є причина. Я маю невеличку ілюстрацію й до цього пункту. Це називають проблемою комбінації.Багато хто цього не розуміє. Але перш, ніж ми перейдемо до слайда, я б хотів дещо показати. Це невеличка крутиголовка з динозавром. Вона складається з чотирьох коліщат. На кожному коліщаті ми маємо шість варіантів: кожен для одного з шести динозаврів. Ми маємо коліща для голови, для тулуба, для хвоста та для назви динозавра. Завдання цієї крутиголовки полягає в тому, щоб обертаючи її, зібрати голову, тулуб та хвіст тиранозавра разом з його назвою. Які шанси на вдале виконання цього завдання за допомогою випадкового обертання? Ось у чому полягає проблема комбінації. Існує безліч різних комбінацій і шанси вкрай малі. Існує ймовірність один до шести, що ви виберете правильну голову. Імовірність вибору правильного тулуба, хвоста та назви також становить один до шести. Хтось може сказати, що ймовірність становить шість на шість на шість і на шість. Але це не так. Ми маємо враховувати різні комбінації, які можуть існувати.

Якщо я маю голову, то ймовірність один до шести. Але на другому колесі, яке означає тулуб, у мене також існує ймовірність один до шести. Таким чином, імовірність множиться на шість. А коли ми доходимо до третього колеса, то додається ще шість варіантів, а на четвертому – ще шість. У підсумку ми одержуємо 1296 можливих комбінацій. А це означає, що шанси зібрати правильну комбінацію становлять один до тисячі двохсот дев’яноста шести. Якщо я дам тобі десять секунд і ти зможеш тричі повернути колесо, то ти матимеш більше або менше шансів на те, що ти натрапиш на правильну комбінацію? Очевидно, що шансів мало. Це не неможливо. Але набагато ймовірніше те, що ти не розв’яжеш випадково цю крутиголовку, ніж навпаки.

Анкерберг: І це саме те, про що ми казали. Покажи нам свою комбінацію.

Стівен: Так. Це та сама проблема, яку ми бачимо і в питанні походження життя.Але для початку я наведу ще один приклад. Ми маємо велосипедний замок. Тепер замість шести варіантів на кожному диску ми маємо їх десять і чотири диски. Тепер ми маємо справу з десятьма тисячами можливих комбінацій.А що, коли ви маєте велосипедний замок з десятьма дисками?Тепер ми кажемо про варіанти, за яких десять множиться на десять, десять разів або десять у десятому ступені. Це десять мільярдів комбінацій.Якщо ви злодій і намагаєтеся вкрасти велосипед, на якому стоїть такий замок, ви крутитимете диски цілу вічність і так ніколи й не знайдете правильну комбінацію. Вся справа в тому, що комбінацій забагато. Шанси будуть замалими. Імовірність вгадати це число замала. Якщо ж ми кажемо про протеїни, то ситуація набагато гірша. В кожному пункті може бути двадцять варіантів.

І таких пунктів не десять. Для маленького протеїна, який складається хоча б зі ста п’ятдесяти амінокислот, ви одержуєте величезне число комбінацій.Це короткий протеїн, який складається зі ста п’ятдесяти амінокислот. Нам потрібно двадцять помножити на двадцять, на двадцять, на двадцять, на двадцять, і так у сто п’ятдесятому ступені. Якщо перевести це число в базові показники, то ми кажемо про ймовірність один до десяти в сто дев’яносто п’ятому ступені на одержання правильного ланцюжка. В своїй книзі я докладніше розглядаю це питання…

Анкерберг: Наскільки велике це число?

Стівен: В усьому всесвіті існує всього лише 10 у вісімдесятому ступеніелементарних часток. Із часу появи всесвіту минуло всього лише десять у сімнадцятому ступені секунд (якщо вважати, що всесвіту тринадцять мільярдів років). Це неймовірно велике число. Щоб зрозуміти його, варто уявити собі, що ми шукаємо голку в копиці сіна. Ось тільки ця копиця сіна розміром з галактику або всесвіт. Голка десь там і ви маєте десять секунд, щоб її знайти. Це такий малий проміжок часу в контексті всіх цих імовірностей, що шанси залишаються такими самими, як у злодія з велосипедним замком або в мене з крутиголовкою про динозаврів. Шанси на розв’язання цих проблем випадковим чином вкрай малі.

Анкерберг: Так. Стіве, що б ти хотів, щоб наші глядачі винесли з цієї передачі? Яка суть?

Стівен: Суть у тому, що шанс або випадок не може бути вірогідним варіантом пояснення «загадки ДНК», інформації, необхідної для створення першого життя.У книзі я даю точні підрахунки, які враховують різні фактори – набагато більше за ті, які ми встигли обговорити тут. Але те число, яке я називаю, показує, що набагато ймовірніше те, що життя не з’явилося випадково, ніж навпаки. Іншими словами, є набагато вірогідніші варіанти, ніж варіант про сліпий шанс. Можливо, наступного разу ми розглянемо інші можливі варіанти. Але в світлі вивчення походження життя практично всі вчені відкинули ідею про те, що шанс або випадок став причиною появи першого життя.

Анкерберг: Гаразд. Друзі, ми лише почали. Наступного тижня ми звернемося до запитання «Коли ця інформація була відкрита й вона виявилася навіть складнішою за те, що ми показали тут, то люди, які не схотіли прийняти ідею про розумний задум, вирішили вигадати натуралістичну теорію, яка пояснювала б те, як ця інформація з’явилася на самому початку». Ми вже казали про випадок. Ти кажеш, що зараз практично всі вчені відкинули сліпий випадок. До чого вони звернулися? Які теорії вони вигадали? Ми порозмовляємо про це наступного тижня. Друзі, ви б не хотіли пропустити це.

 

+++

Якщо ви хочете знайти взаємини з Ісусом Христом, заходьте на наш сайт за адресою джей-ей-шоу крапка орг і натискайте на вкладку «Помолитися, щоб визнати Ісуса Христа, як Рятівника».