Надія для тих, хто сумнівається в порятунку. Програма 1

Д-р Джон Анкерберг:

Доктор Ервін Латцер:

 

 

 

 

Копірайт 2015 АТРИ

Джон Анкерберг Показати

JAShow.org

 

 

 

YBS2-1

 

Надія для тих, хто сумнівається в порятунку. Програма 1

 

 

+++

 

Диктор: Сьогодні в «Шоу Джона Анкерберга» ми поставимо найважливіше релігійне запитання: «Як ви можете бути впевнені в тому, що проведете вічність із Богом?»

 

За хвилину після смерті ви або побачите красу та славу небес, або зіткнетеся з чимось таким жахливим, що навіть не в змозі уявити це зараз. Якщо замислитися, то найважливіше запитання: «Де я проводитиму вічність?»

 

Диктор: І відповідь на це запитання дасть гість Джона – доктор Ервін Латцер, старший пастор церкви муді Меморіал із Чікаго, Ілінойс.

Він дасть відповіді на такі запитання:

Що Біблія каже про тих, хто спочатку сповідує християнську віру, а потім припиняє бути християнином?

Якщо християнин помирає з гріхами, яких він не висповідав, то чи ставить це хрест на всьому тому, що для нього зробив Бог?

Як можна бути впевненим у тому, що ми будемо врятовані сьогодні, завтра й назавжди?

Ми запрошуємо вас на цей особливий випуск «Шоу Джона Анкерберга».

 

+++

 

Анкерберг: Ласкаво просимо. Ми обговорюємо важливе питання – питання впевненості. Чи можете ви бути впевненими в тому, що проведете вічність із Богом? Усі хочуть мати впевненість у цьому, чи не так? Але це питання залишається актуальним і зараз. У що потрібно вірити? Який шлях до вподоби Господові? Ось чому ця тема така важлива. Ервіне, сьогодні ми розмовлятимемо про Теда Тернера, який володів Сі-Ен-Ен. Він зробив кілька цікавих заяв про християнство. Чому б тобі не розповісти нам про це?

 

Люцер: Як пишуть газети, він сказав: «Я рятувався сім або вісім разів, але, коли залишив віру, відчув себе краще».

Анкерберг: Боже правий!

Люцер: Ми бачимо приклад людини, яка вважала, що була врятована, яка виросла в християнському будинку, але насправді була далекою від Бога.

Отже, сьогодні ми розмовляємо про впевненість, яка пов’язана з ідеєю «вічної безпеки». Що нам робити з людьми, які кажуть: «Я врятувався», а потім повертаються до гріха? Або з тими, хто вважає, що втрачає порятунок щоразу, коли грішить? Як нам упоратися з усіма цими проблемами? Сьогодні ми хочемо дати вам деякі відповіді.

 

Анкерберг: Люди можуть подумати, що ми збожеволіли, вирішивши торкнутися цього питання, з яким церква боролася з першого дня своєї появи. Але ми маємо розібратися в ньому, бо в людей залишився сумнів і він пов’язаний з нашою темою. Якщо ви можете зробити гріх після покаяння і втратити порятунок, то ви в одному човні з Тедом Тернером. Розкажи нам історію Гарі Айронсайда.

 

Люцер: Гарі Айронсайд розповідав, як одного разу до нього підійшла людина й сказала: «Я рятувався дев’яносто дев’ять разів!» Я в захваті від таких заяв.

Якось до нас у гості прийшла одна жінка, яку в церкві навчали, що після того, як робиш якийсь серйозний гріх, втрачаєш порятунок. Вона розповіла нам про місцевого п’яницю, який рятувався щонеділі, а в понеділок знову повертався до випивки. Він приходив і рятувався знову й знову. Пасторові це набридло й він сказав: «Коли ви врятуєтеся наступного разу, нам доведеться пристрілити вас, щоб ви точно потрапили на небеса». Вони розуміли, що він знову втратить порятунок, й хотіли «скористатися моментом».

 

Анкерберг: Певен, що нас слухають люди, які гадають так само. І що ти скажеш їм на це?

 

Люцер: По-перше, Джоне, ми маємо звернутися до Писання й показати, що справжні віруючі врятовані. Також ми маємо розібратися з питанням Теда Тернера, бо він казав і інші речі, які змушують нас спитати в себе: «А чи зрозумів він Євангелію насправді?» Я не суддя, але він ніколи не цінував те, що Ісус зробив на хресті.

 

Він – приклад тих людей, які виконують усі процедури, але не одержують результату. Ми казали про таких людей у минулому випуску.

 

Анкерберг: Занурмося в Писання

Люцер: Так. Порозмовляймо про тих, хто по-справжньому ввірував у Христа. Прочитай восьмий розділ послання Римлянам. Це п’ять непорушних зв’язків Божої мети. Ми ніколи не будуватимемо будинок без креслення. Ось чому й Бог не приводить людей на землю без плану для віруючих та невіруючих – але, здебільшого, для віруючих.

Ось що сказано в Римлянам вісім, двадцять дев’ять, тридцять: «Бо кого Він передбачив, тих і призначив, щоб були подібні до образу Сина Його, щоб Він був перворідним поміж багатьма братами. А кого Він призначив, тих і покликав, а кого покликав, тих і виправдав». А тепер зверни увагу, Джоне: «а кого виправдав, тих і прославив». Оце так! Ці слова не можуть не тішити.

 

Ось п’ять речей, які Бог робить для тих, хто вірить. По-перше, Він передбачає їх. Це означає не лише, що Він знає їх завчасно. Це означає, що Він має взаємини з ними. Наприклад, у Старому заповіті Бог сказав про Ізраїль: «Тільки вас Я пізнав зо всіх родів землі» (Амос три, два). Це не означає, що Бог не знав про інші народи. Це означає, що Бог мав взаємини тільки з Ізраїлем.

 

І того, кого Бог передбачив, обрав, Він і призначив. Це непросте слово. Дехто гадає, що ми самі його вигадали. Ні. Це слово неодноразово з’являється в Біблії. Воно означає, що Бог спланував заздалегідь Свої бажання для них. Він визначає, як топограф кордони міста, «щоб були подібні до образу Сина Його» (Римлянам вісім, двадцять дев’ять). Бог хоче, щоб ми були схожими на Христа. Зверніть увагу: «А кого Він призначив, тих і покликав» (Римлянам вісім, тридцять) Я був покликаний в чотирнадцять років, коли визнав Христа, як Рятівника. А скільки було тобі, Джоне?

 

Анкерберг: Сім

Люцер: Сім. Гаразд. Бог покликав нас і ми ввірували в Христа.

А тепер подивіться, що відбувається з тими, про кого сказано: «кого покликав, тих і виправдав». Ми приділили цьому питанню цілу передачу. «а кого виправдав», – і це найдивовижніше для нас, – «тих і прославив» (Римлянам вісім, тридцять). Бог каже: «Як на Мене, так ви вже на небесах». «А тих, кого Я передбачив», тих, хто став Моїми дітьми, ця група буде прославлена. Ці люди не пропадуть, не проваляться під землю. Це означає, що якщо ми по-справжньому ввірували в Христа, якщо ми маємо справжню віру, якщо ми щиро поклалися на Христа, ми будемо врятовані. Ми потрапимо просто на небеса.

 

Є дві речі, які Бог уже зробив у вічності: Він передбачив нас і призначив нас. Наступний крок, покликання – це те, що ми з вами переживаємо, коли рятуємося. Інші два аспекти – виправдання та прославлення – приводять нас на небеса.

 

Анкерберг: Я маю спитати в тебе, бо багато хто каже:

«Гаразд. Звідки мені знати, що я один з вибраних?»

 

Люцер: Ми знаємо це завдяки Христовим обітницям. Попри те, що Біблія каже про приречення та обрання (а каже вона багато), я завжди кажу, щоб люди не зациклювалися на цьому. Ви можете знати, вибрані ви Богом чи ні. Якщо ви прийдете до Нього, то ви довідаєтеся, що є одним з Його дітей.

Ісус Христос каже: «того, хто до Мене приходить, Я не вижену геть» (Івана шість, тридцять сім) «Я дам йому вічне життя». Це одна з обітниць Христа. Ми маємо звертатися до них. Можливо, в наступних випусках ми порозмовляємо про сумніви, які виникають у людей. Але всі вони зводяться ось до чого: чи вірю я в себе, чи тільки в Христа? Як я вже казав у попередніх випусках, якщо ми віримо, що Ісус помер на хресті й зробив усе, щоб ми ввійшли до Божої присутності, й покладаємося на Нього, то ми будемо врятовані й будемо впевнені в цьому.

 

Анкерберг: Я так розумію, що ці п’ять пунктів, п’ять речей, про які ти кажеш, зводяться ось до чого: якщо ви повірили в Христа, то маєте визнати вічний Божий задум, який запланував усе заздалегідь. Бог знає про те, чи визнаєте ви Христа. Безумовно, це ваш вибір. І якщо ви визнаєте Христа, то Біблія каже, що ви набудете впевненості, бо Бог каже, що ви йдете на небеса, щоб бути прославленими. Це вирішене питання.

 

Люцер: Крім того, як ми вже казали минулого разу, коли ми визнаємо Христа, ми народжуємося згори, приймаємо Святого Духа, який ставить на нас Свою печатку. Печатка Духа. Уявіть собі, що цар надсилає листа. Він складав його, потім крапав гарячим воском і ставив на нього свою печатку за допомогою персня. І якби хтось розгорнув цього листа, то про це б відразу стало відомо, бо віск розкришився б. Те саме відбувається й з людьми. Коли ми визнаємо Ісуса Христа як Рятівника, то ми «запечатані на день викупу». (Ефесянам чотири, тридцять)

Джоне, ти знав, що я вже на небесах? В Ефесянам два сказано: «і разом із Ним воскресив, і разом із Ним посадив на небесних місцях у Христі Ісусі» (Ефесянам два, шість).

Я цілком можу сидіти тут, у студії в Чатанузі і вести справу в Лос-Анджелесі, якщо я матиму адвоката, який представляє мої інтереси. Ісус Христос є нашим адвокатом, який представляє нас на небесах. Ось чому апостол Павло каже: «Хто оскаржувати буде Божих вибранців? Бог Той, що виправдує. Хто ж той, що засуджує? Христос Ісус є Той, що вмер, надто й воскрес». (Римлянам вісім, тридцять три – тридцять чотири) Ісус – наш адвокат. Ми можемо уявити, як сатана приходить і каже: «Душа, що грішить, вона помре. Ось грішник, який заслуговує на смерть. Прокляни його». Але Ісус, наш представник, наш адвокат, каже Батькові: «Батьку, Я відкупив цю людину. Я сплатив за неї. Відпусти її». І Батько погоджується.

 

Багато хто використовував цей приклад, але я маю навести його ще раз.

Це історія про людину, яка зашвидко їхала й її оштрафували на сто доларів. І ось вона постала перед суддею, але вона не мала цих грошей. Тоді суддя встає, знімає свій суддівський одяг і стає поруч із підсудним. Після цього дістає сотню доларів зі своєї кишені й кладе на стіл. Потім він повертається, надягає свій суддівський одяг, сідає за стіл, бере сто доларів і каже: «Дякую, сер. Ваш борг сплачений. Ви вільні». Це й є Євангелія. Бог вимагає сплати за нас. І Бог дає те, чого вимагає.

 

Бог Батько вимагає примирення з Його святістю. Ісус помер на хресті й тому порятунок дається нам від Бога. Він пробачив нам. Біблія каже: «Хто оскаржувати буде Божих вибранців? Бог Той, що виправдує». (Римлянам вісім, тридцять три). Якщо це не Радісна звістка, то що? Це й є Євангелія.

 

Анкерберг: Так. Ми маємо ненадовго перерватися. Після перерви ми повернемося, й копнемо ще глибше, бо люди хочуть, щоб ми зробили це. Вони не можуть набути впевненості, доки не одержать відповіді на ці запитання.

 

Що, коли я помру з не сповідуваними гріхами? Це варіація на тему «Що, коли я згрішу завтра? Сьогодні я люблю Господа, служу Йому. Але як щодо завтрашнього дня?» І якщо ми не дамо Біблійних відповідей, то люди не знайдуть упевненості. Залишайтеся з нами й ви одержите відповіді після перерви.

 

Якщо ви хочете подивитися цей випуск в інтернеті, або прочитати його, то все це ви зможете зробити на сайті Джей-ей-Шоу крапка орг.

 

Анкерберг: Отже, ми знову з вами. З нами Ервін Люцер і ми розмовляємо про те, як бути впевненим у тому, що проведеш вічність із Богом. Ми дійшли до непростих питань. Ервіне, ми всі розуміємо, що люди рятуються, бо Бог дає цей дар. Але є люди, які вважають, що можуть неправильно використовувати Божий дар. Ми всі знаємо приклади. Ми не можемо судити серця, але я б хотів порозмовляти про людей зі «слабкою вірою», які кажуть: «Ервіне, я щиро вірю в Господа Ісуса Христа, але я маю гріхи, які я не сповідував, і навіть гірші». Що ти скажеш таким людям?

 

Люцер: Джоне, перш, ніж обговорити це питання, я б хотів повернутися назад і порозмовляти про тих, хто думає: «Знаєте, можна визнати Христа й жити, як душа того бажає». Гадаю, ми зобов’язані порозмовляти про це.

Уявіть собі дівчину, яка закохана в хлопця. Він просить її вийти за нього заміж і вони заручаються. Вона знає, що може цілковито довіряти йому. Вони практично одружені, бо він надійний хлопець. Чи каже вона: «Тепер, коли я знаю, що він одружиться зі мною, я можу спати з будь-яким чоловіком у місті»? Ні, звичайно, ні. Все тому, що вона кохає його. І він теж кохає її. Цілком так само, коли хтось визнає Христа як Рятівника, він каже: «Тепер, коли я знаю, що потраплю на небеса, я можу робити все, що схочу»? Якщо людина так гадає, то це означає, що вона, скоріше за все, не визнала Христа.

 

Попри все це, я вважаю, що благодаттю можна зловживати. Я хочу зробити на цьому наголос.

Я не хочу, щоб ми забували про те, що Бог дав нам Божественну природу, нові бажання та любов до Христа. Це одні з перших ознак справжнього віруючого.

Я знаю жінку, яка страждає від алкоголізму через важке дитинство. Але я вважаю, що вона справжня віруюча. Щоразу, коли вона молиться, то, в першу чергу, каже: «Боже, ти знаєш, як сильно я люблю Тебе. Мені так шкода, що я зробила гріх. Допоможи мені любити Тебе й перемагати цей гріх на славу Твою». Це молитва людини, яка врятувалася, але має проблеми з гріхом. Вона відрізняється від тих, хто каже: «Я визнав Христа й тепер можу робити все, що схочу».

 

Анкерберг: Варто зазначити, що багато хто виріс у будинках, де батьки поводилися суворо й їхні взаємини залежали від їхніх учинків та оцінок.

 

Люцер: Так. Але це зовсім інше питання, Джоне. Я гадаю, що ми можемо приділити йому цілу передачу.

 

Але коли людина звільнюється від цього, вона не завжди звільнюється від гріха. Це дає людям любов, радість, можливість насолоджуватися християнським життям.

 

Люцер: Я б хотів порозмовляти про те питання, яке ти підіймав раніше. Як щодо тих, хто грішить? Чи втрачають вони порятунок? Ми почали цю передачу саме з цієї теми. Послухайте слова Ісуса. Ми цитували Павла, а тепер процитуємо Ісуса. Я прочитаю з Івана десять, двадцять сім – тридцять. «Мого голосу слухають вівці Мої, і знаю Я їх, і за Мною слідком вони йдуть. І Я життя вічне даю їм, і вони не загинуть повік, і ніхто їх не вихопить із Моєї руки. Мій Отець, що дав їх Мені, Він більший за всіх, і вихопити ніхто їх не може Отцеві з руки. Я й Отець Ми одне!». Знаєш, як я це називаю? Одного разу я проповідував на цю тему й назвав свою проповідь «Руки гармонії». Ми бачимо руку Батька та Сина, які тримають вівцю, що належить Ісусові. Джоне, якби ти був пастухом і я довірив тобі сто овець, а ввечері ти повернувся б до мене з дев’яноста трьома, то що сказали б інші пастухи?

Що б я сказав, якби це були мої вівці? Я б сказав: «Джоне, ти поганий пастух». А ти б сказав: «Але ці вівці такі вперті. Вони йшли, куди хотіли. Вони знайшли покинуті стежки й пішли ними». А я б сказав: «Джоне, мене не хвилює, чи були вівці вперті. Використовуй свій ціпок, щоб повернути їх на істиний шлях і привести до мене!»

 

не можу уявити собі, щоб ті, хто належить Ісусові, дар, як каже Біблія, від Батька Синові та від Сина Батькові, врятовані, певне число було загублене в вічності. «Але ж вони мають право вибору. І вони такі бунтівники». Щойно вони рятуються, вони переходять до Бога й Він доведе їх додому.

Дехто каже: «Сказано, що ніхто не може викрасти нас із руки Батька, але ми самі можемо вирватися з Божьих рук». Усе трохи складніше. З Біблійної точки зору ми самі є Божими руками. Не забувайте, що Ісус сказав: «Ви члени Мого тіла, від Мого тіла й від Моїх костей. (Ефесянам п’ять, тридцять)

І ось що я хочу зробити зараз, Джоне. Я хочу дати впевненість тим, хто визнав Христа, як рятівника.

Але я також хочу попередити тих, хто гадає, що визнав Христа, але насправді не зробив цього.

 

Анкерберг: Я б хотів, щоб ми завершили на цьому, Ервіне. Ти маєш відмінний приклад віри, яка рятує. Я хочу, щоб ти розповів нам про нього.

Люцер: Джоне, я наведу свій приклад, але спочатку я б хотів дещо додати, якщо можна.

Анкерберг: Звичайно.

Люцер: Мені часто ставлять таке запитання: «А як щодо християн? Чи може справжній християнин вчинити самогубство?»

Відповідь на це запитання: «Так». Я знаю служителів, які поверталися з євангелізаційних поїздок у депресії й чинили самогубства. Я знаю одного професора Біблійного коледжу, який учинив самогубство. Ви спитаєте: «Що станеться з ним?» Я вважаю, що він буде на небі.

Я не хочу, щоб ви гадали, немов би я кажу вам: «Агов, самогубство – це нормально». Самогубство – це постійна відповідь на тимчасову проблему. Це вбивство. Це життя в поразці. І це не те, що вам потрібно. Я проводив консультації з багатьма такими людьми й казав їм: «Одного разу сонце знову зійде, отже, не смійте так чинити». Але навіть у такому разі, Христос доведе Своїх овець до кінця.

 

Анкерберг: Певен, що багато хто закидає нас листами з приводу того, що ти щойно сказав. Але це правда. Якщо ми кажемо, що самогубство – це гріх, який забирає нас із Божого Царства, з Його руки, то чому ми зупиняємося на ньому? Виходить, що ми можемо додати й інші гріхи до цього переліку. Можливо, серед них виявляться й ваші гріхи. Справа в тому, що це жахливий гріх, але навіть він не може забрати людину з Божої руки. Розкажи нам, чому.

 

Люцер: Все тому, що він належить Ісусові, а Ісус приведе Своїх овець додому. Певен, зараз хтось слухає нас і каже:

«Який жах!» Ви гадаєте, що можете вчинити самогубство? Можливо, зараз нас слухає людина, яка визнала Христа як Рятівника. Я кажу про справжніх християн. Що станеться з ними? Що буде, якщо він учинить гріх, наприклад, гріх пожадливості? Або це буде жадібність, або пиха. Що буде, якщо він не зізнається в цих гріхах перед смертю? Чи потрапить він на небеса? Відповідь – так, потрапить, якщо він віруючий. Інакше кажучи, коли людина визнає Христа як Рятівника, то Христос стає його представником на небі. Ми маємо наголосити на тому, що Божий народ потрапить додому навіть уночі.

Анкерберг: Перш, ніж перейти до останнього прикладу, я б знову хотів сказати, що суть не в наших справах, а в справах Христа.

 

Люцер: Джоне, як ти пам’ятаєш, Тед Тернер казав, що рятувався сім або вісім разів. Ми маємо бути обережні з такими заявами. Послухайте, що ще він сказав.

 

Він глузує з ідеї відкуплення, кажучи, що уявлення про гріх неправильна. Я б хотів прочитати його слова. Тед Тернер сказав ось що: «Якщо сприймати Біблію так, як її подають загалом, то всі потраплять до пекла. Люди гадають, що гріх – це жахливо та огидно. Вони гадають, що Христос мав прийти сюди, щоб обмити наші гріхи Своєю Кров’ю? Все це дуже дивно». Він не зрозумів Євангелії. Ось чому ми зобов’язані сказати про те, що багато хто вважає, що врятувався, але насправді не зробив цього.

Можна, я завершу, навівши приклад віри, яка рятує? Є одна притча. Це вигадана історія, притча. Одного разу людина йшла над урвищем. Вона посковзнулася і, падаючи, схопилася за пеньок. Коли вона підвела очі догори, то побачив ангела. Ангел сказав: «Ти віриш, що я можу врятувати тебе?» Людина подивилася на сильні руки ангела й сказала: «Так, я вірю в те, що ти можеш врятувати мене». Тоді ангел сказав: «А ти віриш у те, що я врятую тебе?» Людина побачила посмішку на обличчі ангела й сказала: «Так, я вірю, що ти врятуєш мене».

Тоді ангел сказав: «Якщо ти віриш, що я можу врятувати тебе, то я врятую. Відпускай руки».

 

Що ми робимо, коли приходимо до Христа? Ми відпускаємо свою самоправедність. Ми відпускаємо все зі своїх рук. Ми забуваємо про свій престиж. Ми відпускаємо свою пиху й жадаємо лише Того, Хто може врятувати нас. Так ми стаємо Божими вівцями.

 

Анкерберг: Друзі, ви хочете, щоб Христос врятував вас? Ви готові відпустити все? Якщо ви готові, то я б хотів, щоб Ервін помолився з вами, бо це дуже важливо.

 

Люцер: Дуже важливо! Наш небесний Батьку, ми дякуємо Тобі за Ісуса, нашого Пастиря. Ми молимося про тих, хто слухав нас. Дай їм силу, щоб помолитися й сказати: «Боже, я грішник. Я вдячний, що Ісус помер за грішників. Я визнаю Його як свого Рятівника. Я визнаю Його вірою». Господи Боже, дай упевненість тим, хто повторив цю молитву. Ми просимо Тебе про це в ім’я Ісуса. Амінь.

Анкерберг: Наступного тижня ми продовжимо нашу розмову, бо в нас залишилося ще багато запитань. Наша темамає назву : «Впевненість у порятунку».

Люцер: Я розповім історію жінки, вчительки Біблії, яку мучили сумніви. Як перемогти ці сумніви, щоб сказати: «Так, я знаю, що потраплю на небеса»?

 

Анкерберг: Крім того, ви побачите, що великі мужі віри – Петро, Іван Христитель та інші –мали сумніви. Ми порозмовляємо про них. Ви можете сумніватися й бути християнином. Але як перемогти сумніви й знайти радість у серці? Це дуже важливе питання, тому приєднуйтеся до нас наступного тижня.

 

 

+++

Якщо ви хочете знайти взаємини з Ісусом Христом, заходьте на наш сайт за адресою джей-ей-шоу крапка орг і натискайте на вкладку «Помолитися, щоб визнати Ісуса Христа, як Рятівника».