Загадка зниклих скам’янілостей Програма 4

Загадка зниклих скам’янілостей

 

 

Програма 4

 

 

 

 

 

Доктор Стівен Маєр

Доктор Джон Анкерберг

Копірайт 2015 АТРИ

Джон Анкерберг Показати

JAShow.org

Загадка зниклих скам’янілостей

 

Диктор: Сьогодні в «Шоу Джона Анкерберга». Звідки ми з’явилися? Як ми сюди потрапили? Що дало нам життя? В більшості шкіл та коледжів теорію еволюції Чарльза Дарвіна представляють, як науковий факт, а не як теорію. Але сьогодні багато видатних учених у своїх працях відкидають теорію Дарвіна. Однією з головних причин є «Кембрійський вибух», коли в скам’янілостях знаходили сформованих тварин, але при цьому не виявляли якихось предків, які існували перед ними. Чому деякі вчені вважають, що ці тварини є доказом існування всемогутнього розуму, який створив життя?

Сьогодні я маю в гостях доктора Стівена Маєра, якийодержав ступінь доктора філософії від Кембриджського університету. Він автор бестселера «Сумніви Дарвіна». Приєднуйтеся до нас.

+++

Програма 4

+++

 

 

Доктор Джон Анкерберг: Ласкаво просимо на нашу передачу. Я Джон Анкерберг. Дякую, що приєдналися до нас. Сьогодні ми порозмовляємо про те, чому багато сучасних учених відкидають стандартну теорію еволюції, відому як неодарвінізм, якої навчають у школі та коледжах? І звідки взялися проблеми з сучасною теорією еволюції?

Докторе Маєр, я радий, що ви з нами. Я хочу почати цей випуск із прохання. Поясніть нам, як геологічна табличка стала проблемою для еволюції Дарвіна. Насправді в ній не одна, а дві проблеми.

Маєр: Так. Ми казали про те, що Дарвін сумнівався в адекватності своєї теорії, в її здатності пояснити знахідки. Його сумніви стосувалися важливої події, яка в історії життя на Землі відома, як Кембрійський вибух. Раптово в скам’янілостях з’явилися перші групи складних тварин. Через це виникло дві проблеми або дві загадки, які так і не змогла розв’язати теорія Дарвіна. Першу я називаю «таємницею зниклих скам’янілостей». Ці тварини з’явилися в Кембрійськомушарі досить раптово. Але якщо подивитися на докембрійські шари, то в них немає предків цихтварин, простіших форм, яких варто було б очікувати згідно з теорією Дарвіна. Дарвін вважав, що перші складні форми життя мали з’явитися поступово в результатінагромадженнябезлічідрібних варіацій або змін від покоління до покоління. Але нижні шари не показують таких змін.

Анкерберг: І це проблема.

Маєр: Серйозна проблема. Але є ще одна більш фундаментальна проблема, глибину якої ми усвідомили лише в двадцятому та двадцять першому століттях – проблема інжинірингу. Як еволюційний процес створив би ці складні форми тваринного життя, особливо якщо вони з’явилися так раптово й протягом такого короткого проміжку геологічного часу? В своїй книзі я розглядаю ці дві таємниці. Друга таємниця є ще більш фундаментальною й останнім часом стала досить актуальною через те, що сучасна біологія відкрила в другій половині двадцятого століття, починаючи з тисяча дев’ятсот п’ятдесятих років. Я маю на увазі здатність переносити інформацію за допомогою живих організмів, а точніше такі можливості в одній дивовижній молекулі за назвою ДНК.

Анкерберг: Так. Коли Крік та Уотсон зробили це відкриття, то що воно показало нам?

Маєр:Уотсон та Крік зробили це унікальне відкриття в тисяча дев’ятсот п’ятдесят третьому році. Вони змогли пролити світло на структуру молекули ДНК. Вони показали, що молекула ДНК має двоспіральну структуру та що у внутрішній частині спіралі рухаються чотири хімічних речовини. І як багато з нас знають завдяки урокам біології, ДНК – це молекула, яка містить спадкоємну інформацію та має спіральну структуру. На зовнішньому боці ми бачимо подвійну спіраль, яка складається з цукру та фосфату. На внутрішньому боці молекули є чотири хімічні речовини, відомі, як азотисті основи.

В тисяча дев’ятсот п’ятдесят сьомому році, через чотири роки після відкриття структури ДНК, Френсіс Крік презентував, як я вважаю, одну з найважливіших гіпотез в історії науки. Це гіпотеза послідовності. Крік припустив, що ці чотири основи, які хіміки позначають літерами А, Т, Г, Ц, насправді працюють за принципом літер в алфавіті або як нулі та одиниці в комп’ютерномукоді. Таким чином, їхня хімічна форма або структура відходять на задній план, а наперед виходить порядок цих речовин, за допомогою якого вони передають інструкції для побудови важливих протеїнів, які допомагають клітинамжити. Таким чином, у молекулі ДНК ми бачимо фактично цифровий код, який дає інструкції для створення важливих частин клітини, що дозволяють їй існувати.

Анкерберг:Скільки інформації міститься в цих спіралях?

Маєр: В людськомугеномі близько трьох мільярдів нуклеотидів. І навіть в одноклітинномуорганізмідосить інформації, щоб створити… Одноклітинний організм вимагає щонайменше чотириста-п’ятсот протеїнів. Це в підсумку дає кілька сотень тисяч базових пар або окремих літер-нуклеотидів у генетичномупосланні.

Анкерберг: Кожна з яких має перебувати в конкретному місці.

Маєр: Вони мають бути на своїх місцях, бо набір інструкцій керує створенням протеїнів, різних видів протеїнів, необхідних для підтримки життя в клітині. А протеїни, по суті, є інструментальним набором клітини. Частина з них обробляє інформацію, інша частина створює структурні формування. Ми знаходимо мініатюрні машини всередині клітин. Це справжні нанотехнологічні пристрої, накшталт роторних двигунів, рухливихзатисків та протеїнових роботів. Це ензими, про які ми часто чуємо. Протеїни роблять усе для того, щоб підтримувати життя в клітині. Але вони можуть давати вказівкилише тоді, коли мають правильний набір вказівок. А він зберігається в ДНК.

Анкерберг: А що сказав Біл Гейтс, коли довідався про це?

Маєр: Біл Гейтс сказав, що ДНК схожа на комп’ютерну програму, тільки в багато разів складніша за всете, що ми можемо створити. Багато біологів дійшли таких висновків. Відомий піонер біотехнологій Лерой Худ, прямо сказав, що в ДНК зберігається цифровий код.

Анкерберг: Гаразд. Поясни, як ДНК пов’язана з Кембрійським вибухом, про який ми так багато розмовляємо?

Маєр: Гаразд. Я ставлю своїм студентам запитання: «Якби ви хотіли дати нову функцію своєму комп’ютеру, то що вам довелося б зробити?» Вони відповідають, що їм довелося б писати код, інструкції, програми та все решту. Виявляється, що те саме можна застосувати й до фізичного життя. Якщо ви хочете створити нову форму життя з раніше існуючої форми, то вам потрібна нова інформація. Якщо казати точніше, то вам потрібно, щоб еволюційний процес згенерував нову інформацію, новий код.

І тут виникає запитання: «Як йому зробити це? Як? Як він може зробити щось таке?» Це досить серйозне запитання, адже еволюційним механізмом, рушійною силою еволюційних процесів вважали природний добір та випадкові генетичні мутації, зміни, випадкові зміни в розташуванні А, Ц, Г та Т, цифрових даних у молекулі ДНК.

Але на прикладі комп’ютерного коду ми розуміємо, що якщо випадковим чином змінювати цифрові дані в посланні, в рядку, то ми зруйнуємо існуюче послання набагато раніше, ніж створимо щось фундаментально нове та корисне. Просто поставте собі запитання: «Якщо ви програміст і ви маєте функціонуючу комп’ютерну програму, в якій ви починаєте випадковим чином розставляти нулі та одиниці, то чи вдасться вам одержати з неї нову програму або операційну систему, або ж у вас з’являтьсялишеглюки та баги в існуючій програмі?»

Анкерберг: Так, усікомп’ютерщики розуміють, що так будуть лишеглюки.

Маєр: Так. А вони нікому не потрібні. Таким чином, інформатика дозволяє нам зрозуміти, що ідея випадкових змін у функціональній частині коду або тексту не може згенерувати щось нове. Саме цей аспект найбільше тривожить учених, коли вони розглядають творчу силу механізмів Дарвіна. Чи можуть механізми природного добору та випадкових мутацій Дарвіна створювати новий функціональний код? Адже для створення нової тварини потрібен новий код, нова ДНК з цифровою інформацією з молекул.

Анкерберг: Гаразд. Перейдімо до кліпу, який покаже вам, що відбувається в клітині та як вона наповнюється кодом.

Маєр: Як пояснити те, що Кембрійські тварини з’явилися практично нізвідки? Це не просто проблема відсутності доказів у геологічномустовпчику, а й проблема того, як пояснити все, що ми знаємо про життя, аж до рівня молекул та клітин.

Ведучий: Біологічна структура Кембрійського трилобіта була так само комплексною та складною, як у сучасного краба. Він мав мозок, шлунок, серце та складні очі. Кожен орган створювався з певних видів клітин. Коженвидклітин створювався з десятків спеціалізованих протеїнових молекул. А кожен протеїн створювався з чотирилітерного хімічного коду в відділі ДНК, відомому, як ген.

Маєр: В еволюційному процесі перетворення простих докембрійських організмів, накшталт губки з чотирма або п’ятьма видами клітин на Кембрійського трилобіта з п’ятдесятьма видами клітин – це величезний стрибок. Щоб зробити його, необхідна величезна кількість нової генетичної інформації. Але звідки з’явилася ця інформація? Це головна таємниця Кембрійського вибуху.

Анкерберг: Докторе Маєр, допоможіть нам розібратися в усьомуцьому. Повернімося до питання ймовірності. МюрейЕден з інституту Вістар в тисяча дев’ятсот шістдесятих роках зібрав конференцію. Він був математиком. Він зібрав еволюційних біологів та хіміків, які працюють над атомною бомбою. Він зібрав безліч різних учених і поставив запитання, яке його тривожило. Що це було за запитання?

Маєр:МюрейЕден був програмістом у еМТіАй. В тисяча дев’ятсот шістдесят п’ятому році вони проводили пікнік для компьютерників, фізиків, математиків та інженерів, які спілкувалися зі своїми колегами біологами. Всі ці вчені, які мали математичне мислення, висловлювали сумнів у творчій силі механізму мутаційного відбору. Вони не вірили в те, що він міг генерувати новий генетичний матеріал у такомумасштабі, який був необхідний для пояснення Кембрійського вибуху. Їхнім головним доказом було те, що випадкові зміни в будь-якій формальній мовній системі незворотнопризведуть до втрати значення.

Все тому, що набагато легше помилитися, ніж зробити щось правильно. Якщо ви грали в ерудита й на вашому столі лежала купа літер, то ви знаєте, що якщо просто абияк витягати літери, то в вас вийде нісенітниця, а не слово. І дехто підрахував імовірність усього цього. Співвідношення слів зі значенням до нісенітниці досить мале. Якщо ми кажемо про слово з дванадцяти літер, то співвідношення становить кілька сотень мільярдів до одного. Тобто одне слово на кожну сотню мільярдів наборів літер, з яких виходитьлише нісенітниця.

Якщо ви починаєте зі слова або з набору функціональних генетичних текстів, комп’ютерного коду, й починаєте випадково переставляти все місцями, то ви лише збільшуєте шанс одержати нісенітницю. Саме ця проблема тривожила інженерів Вістаровського університету. Це не найвдаліший спосіб походження генетичної інформації. Цей механізм просто не в змозі створити щось добре протягом того часу, який він має.

Анкерберг: Або, як казав МюрейЕден, це малоймовірно. Скоріше за все, такого не могло статися.

Маєр: Це неймовірність космічного масштабу.

Анкерберг: Гаразд. Повернімося до кліпу й покажімо вам, що відбувається в клітині та як вона одержує код.

Ведучий: В тисяча дев’ятсот п’ятдесят сьомомуроціФренсіс Крік уперше припустив, що хімічні речовини, названі основами, які йдуть по спіралі молекули ДНК, виконують роль літер в алфавіті або цифр у машинномукоді. Ця анімація покаже вам, як цифрова інформація керує процесом синтезу протеїнів.

Спочатку великий протеїновий комплекс відокремлюється від щільно скручених завитків ДНК, щоб приготуватися до копіювання. Під час процесу транскрипції протеїновий комплекс за назвою полімеразаробить одну копію з оригінальних інструкцій.

Тут ми бачимо цю копію, посланця молекули РНК, який створюється всередині полімерази того часу, як індивідуальні основи розташовуються й додаються до зростаючого ланцюга.

Тепер ми бачимо полімеразу в дії зовні. Вона випльовує запис посланця РНК.

Потім запис РНК проходить через молекулярну машину, комплекс ядерних пор, який є пристроєм з розпізнання інформації, що контролює її потік до та з ядра клітини.

Тепер ми бачимо, як інструкції на посланціРНК приходять до двофазного хімічного заводу, відомого, як рібосома, місця синтезу протеїнів.

Коли посланець РНК проходить через рібосому, починається процес перекладу. Під час перекладу механічна виробнича лінія створює певний ланцюжок амінокислот, згідно з інструкцією в посланні.

Амінокислоти транспортуються з інших частин клітини за допомогою молекул, які названі транспортними РНК. Вони зв’язують певні черги основ з відповідними амінокислотами.

Порядок амінокислот визначає тип створеного протеїну. Коли створення ланцюжка завершується, його транспортують до машини в формі діжки, яка допомагає скласти його в необхідну форму, щоб виконувати задані функції.

Після того, як ланцюжок складають у протеїн, він випускається в цитоплазму, щоб виконувати свою роботу в клітині.

Анкерберг:Стівене, це був чудовий ролик, але я певен, що вісімдесят п’ять відсотків наших глядачів не зрозуміли, що вони побачили. Але вони точно зрозуміли кілька речей. По-перше, все це відбувалося в одній клітині. Так, усі ті пристрої, які ви бачили, містилися в одній маленькій клітині. Вони зв’язані. Потім був код. Ти казав, що якщо код буде неправильним, то машини не зможуть виконати своє завдання, адже вони працюють на підставі інформації. Ти порушив питання: «Звідки з’явився цей складний код?»

Маєр: Так. З часівУотсона та Кріка, з п’ятдесятих та шістдесятих років минулого століття, відомих як роки революції в молекулярній біології, ми довідалися багато нового. Ми зрозуміли, що в усіх живих системах балом править інформація.

Це схоже на те, що відбувається на заводіБоїнг у Сієтлі, який є неподалік від мене. Інженери використовують технологію САПР/АСУ – систему автоматизованого проектування та виробництва. Інженери сідають за свої комп’ютери, пишуть код на створення певної частини літака й надсилають цей код по дротах. Він перетворюється на інший машинний код, який можна прочитати в складальномуцентрі. Наприклад, якщо ви створюєте крило літака, то робот маніпулятор прийме ваші команди й поставить клепки саме в тих місцях, які вказав інженер. Таким чином, цифровий код, який пише інженер, використовується для створення механічної частини.

А всередині клітин цифрова інформація керує створенням протеїнів, а не крил для літаків. Але протеїни – це інструменти. Це молекули, які виконують важливі функції з підтримки життєдіяльності клітини.

Усвідомлення того, що в живих системах інформація править балом, змусило нас замислитисяось про що: «Якщо ви хочете створити якусь істоту часів Кембрію, то ви повинні мати багато нової інформації». Кожна нова Кембрійська тварина вимагала низки нових видів клітин. Кожен новий вид протеїну вимагає нового коду. Таким чином, Кембрійський вибух – це не просто вибух нових форм тваринногожиття, а й інформації. Проте, є серйозні причини сумніватися в тому, що неодарвіністичні механізми здатні генерувати таку інформацію. В своїй книзі «Сумніви Дарвіна» я пояснюю, чому ймовірність випадкової появи нових фрагментів функціональних генетичних текстів у контексті історії життя й навіть одного гена або протеїну така мала.

Анкерберг:Стівене, наведи приклад зі злодієм та замком.

Маєр: Так, це досить наочний приклад. Уявіть, що ви залишили на вулиці велосипед. Він замкнений на велозамок з комбінацією з чотирьох цифр. Що ймовірніше: що злодій підбере комбінацію чи що йому не вдасться її підібрати? Це непросте запитання, адже все залежить від того, скількичасу має злодій, щоб спробувати відчинити замок. Ми знаємо, що є багато комбінацій. Чотирицифровий замок дає нам десять у четвертому ступені комбінацій або десять тисяч комбінацій. Але тільки одна з них відчинить замок. Якщо злодій має лише кілька хвилин, то йому вдасться пройтилише малу частину комбінацій. У такому разі велика ймовірність того, що злодій зазнає невдачі.

Але ми можемо уявити ситуацію, коли злодієві дали на це кілька днів і він перепробував більше половини комбінацій. У такому разі він має більше шансів на успіх, ніж на невдачу.

Але що, коли ми трохи змінимо приклад? Що, коли ми дамо злодієві ті самі двадцять чотири години, але тепер дамо йому замок з комбінацією з десяти чисел? Якщо чисел десять, то число можливих комбінацій зростає. З кожним новим числом ми множимовсе на десять. Таким чином, замок з десятьма цифрами дає нам десять в десятому ступені або десять мільярдів комбінацій. Навіть за день, за двадцять чотири години, злодієві вдасться пройтилише малу частину комбінацій з десяти мільярдів. У такому разі він має набагато більше шансів зазнати невдачі, ніж підібрати комбінацію, яка відчинить замок.

У біології виникає суперечка: «Що правдоподібніше в питанні пошуків нових генів або протеїнів: перший випадок, коли замок має мало комбінацій відносно до часу, або другий, коли число комбінацій таке велике, що навіть, маючи досить часу, буде непросто перевірити навіть і частину комбінацій?»

Анкерберг: І що ж?

Маєр:Виявляється, що наша біологічна система більше схожа не на чотирицифровий замок, а на десятицифровий. Насправді вчений на ім’я ДугласЕкс дав нам досить точну оцінку. Він показав, що вона схожа на велозамок з сімдесятьма сімома цифрами, що дає нам десять в сімдесят сьомому ступені варіантів усілякої нісенітниці, нефункціональних амінокислотних ланцюгів, а не функціональних протеїнів. З таким надміром комбінацій навіть три з половиною або чотири мільярди років біологічної історії, витрачені на випадкові пошуки, виявляться недостатніми для того, щоб перевірити навіть частину комбінацій. Таким чином, випадкові пошуки, пошуки, які покладаються на випадкову мутацію, не дозволять нам створити навіть одного функціонуючого гена або протеїну за всю історію життя на Землі. Ось яким є результат підрахунків Екса. Я докладно описую все це в своїй книзі «Сумніви Дарвіна».

Анкерберг: Так. Усі ми ходили до загальноосвітніх шкіл, де нас навчали еволюції, випадкового виникненняжиття. Але дехто каже: «Є мала ймовірність того, що це сталося, то чому ж це неможливо?»

Маєр: Люди дивляться на шанси накшталт десяти в сімдесятсьомомуступені й кажуть: «Існує ймовірність того, що новий ген або протеїн міг виникнути в відомій історії життя на землі». Але в такій логіці криється помилка. Ми не можемо казати, що щось є неможливим, бо є обмежене число можливостей. Але питання в тому, чи є це добрим, чи поганим поясненням. Я наведу приклад того, чому це погане пояснення.

Є відомий комік на ім’я ДжімКері, який в одномуфільмі грає роль роззяви. Він підходить до дівчини, яка йому подобається, й каже: «Яким є шанс того, що дівчина накшталт тебе та хлопець накшталт мене зійдуться?» Він невміло заграє з нею. А вона каже: «Не великий». А він відповідає: «Що означає не великий? Один до ста?» А вона каже: «Ні, один до мільйона». Він починає стрибати й радіти, а потім каже: «Я маю шанс, я маю шанс!»

Іноді мені здається, що саме так і гадають наші друзі дарвіністи. Той факт, що шанс є, не означає, що це сталося. І якщо ми кажемо про випадкові мутації, які дали нову генетичну інформацію, то шанс на невдачу таких процесів набагато вищий, ніж на успіх. Гіпотеза про те, що такий механізм буде успішним, насправді більш помилкова, ніж правдоподібна.

В науці мало хто обирає гіпотези, які скоріше виявляться помилковими, ніж правдивими. Ми хочемо обирати найкраще з пояснень. Ось чому ми маємо відвести погляд від механізмів Дарвіна для пошуків пояснення походження інформації. Так, існує можливість, але вона дуже й дуже мала й тому нам потрібно шукати кращого пояснення.

Анкерберг: Гаразд. Отже, ви чули, що сказав Стівен. Наступного тижня ми порозмовляємо про те, якої думки дотримуються еволюційні біологи накшталт РічардаДоукінса. Вони кажуть, що життя з’явилося завдяки природному відбору та випадковим мутаціям. Ми покажемо вам їхні ідеї в дії. Наступного тижня я хочу почути твою відповідь. Друзі, сподіваюся, ви приєднаєтеся до нас.

 

 

 

 

 

Якщо ви хочете знайти взаємини з Ісусом Христом, заходьте на наш сайт за адресою джей-ей-шоу крапка орг і натискайте на вкладку «Помолитися, щоб визнати Ісуса Христа, як Рятівника».