Де Бог, коли життя ранить нас? Програма 5

 

Диктор: Сьогодні в «Шоу Джона Анкерберга». Життя може бути повним несподіванок. Одного дня в вас усе прекрасно, а наступного дня лікар діагностує в вас хворобу, яка назавжди змінює ваше життя. Нещасні випадки, природні катастрофи, злочини та хвороби можуть в одну мить цілком змінити наше життя. І коли це відбувається, люди питають: «Де Бог, коли життя так сильно ранить?»

Такі люди хочуть почути відповіді від справжніх людей, які пережили стільки ж або навіть більше, ніж вони. І сьогодні ви почуєте історії двох таких людей. Джоні Еріксон Тада під час пірнання в сімнадцять років пошкодила свій хребет і її паралізувало. Вона прикута до інвалідного крісла вже п’ятдесят років. Крім того, вона зіткнулася з раком грудей і щодня страждає від хронічного болю. Доктор Майкл Іслі був президентом Біблійного інституту Муді, але пішов із цього поста, коли зіткнувся з неймовірним болем у спині. Його страждання призвели до болісних операцій. Лікарі розібрали всі диски й з’єднали всі кістки в хребті, щоб врятувати його життя. Зараз він є головним пастором Біблійної церкви «Спілкування» в Бредвуді (Тенесі).

Але він щодня живе з хронічним болем.

Ці двоє дадуть відповіді на запитання, які стосуються теми «Де Бог, коли життя ранить нас?» Приєднуйтеся до нас на цьому особливому випуску «Шоу Джона Анкерберга».

*****

Анкерберг: Ласкаво просимо на нашу передачу. Я Джон Анкерберг. Дякую, що приєдналися до мене. Як ви чули, нашими гостями є двоє прекрасних людей: доктор Майкл Іслі та Джоні Еріксон Тада.

І сьогодні наша тема звучить так: «Як утриматися від відчаю й не впасти в депресію, коли ви стикаєтеся з постійними проблемами?»

Друзі, не обманюйте себе. Дехто з вас страждає від певних недуг і постійно стикається з проблемами. Запам’ятайте наразі це запитання. Я хочу почати з запитання, яке передує йому. Що було, коли ви вперше почули про це, коли вам повідомили неприємну звістку? Ось як усе це зазвичай виглядає. Лікар каже: «Пробачте, але я маю для вас погані новини. Ви маєте ранню стадію БАС». Або «Ви сліпнете». Або «Здається, ви пережили напад». Або «Ви маєте травму хребта й ви будете паралізовані». Джоні та Майкле, коли люди вперше чують погані новини – ви обоє чули такі новини вперше – то що б ви їм порадили?

Майкл: Я був шокований. Я побував у багатьох лікарів і нарешті знайшов одного, який діагностував у мене хворобу дисків.

Він хотів об’єднати досить велику частину моєї спини. Він поспішав з МРТ. Його манери поводження були не найкращими. І коли я побував у його офісі, то довідався терміни, яких не чув ніколи в своєму житті. Я ніколи не знав, що таке Ен чотири,п’ять Ес один. Я не знав, що таке «апостеріорний» та «антеріорний». Я нічого не знав про свою анатомію. Коли я сів у свою машину, то заплакав, як школяр. Я сказав: «Що все це означає?» Джоне, мені знадобилося чимало часу, щоб усвідомити все це. І все, що я міг – це зробити наступний крок. Я не міг переживати про всі потенційні речі в майбутньому, які очікували мене. Все, що я міг – це зробити наступний крок. Безумовно, будучи віруючими, ми звертаємося до своєї віри, до друзів-християн. Ми шукаємо в них підтримки. На щастя, ми обоє маємо віруючих друзів, які займаються медициною. Відповідно, ми зверталися до них по поради. Але зрештою, ви самі собі адвокат. Ніхто не може зробити цього за вас.

Анкерберг: Джоні, коли ти довідалася, що, крім усього решти, ти ще маєш і рак… Розкажи нам про цей день.

Джоні: Ну… Моя подруга помітила велику пухлину в моїх грудях.

Того самого понеділка я пішла на перевірку. Мені зробили мамограмму та УЗД. А потім лікар вийшов, щоб поділитися зі мною жахливою новиною. І коли вона прочитала її мені, то я з тремтінням сказала: «Дозвольте, я повторю те, що, як мені здалося, ви щойно мені сказали. Мені здається, що ви щойно сказали, що я маю велику пухлину зі звичайними краями, яка виглядає вкрай підозріло. Можливо, це рак. І мені потрібно піти до онколога. Я маю рацію?» Вона кивнула, здивована тим, що я змогла повторити все це. Джоне, я знала, що могла провалитися в емоційну діру, якби не схопилася за факти. Але хоч би як я намагалася, мене не вистачило надовго. Після того, як мені зробили мастектомію, я довгий час лежала в ліжку, відновлюючись після операції. І коли я прийшла до лабораторії онкологів, щоб обговорити хіміотерапію – ми з моїм чоловіком Кеном були там разом – онколог почав розглядати записи, а потім сказав: «Джоні, тобі доведеться пройти кілька сеансів хіміотерапії. Тобі доведеться повернутися до лікарні.Там тобі через операцію встановлять катетер у груди. Тобі даватимуть вкрай токсичні препарати. Це послабить твої й без того слабкі кістки. В тебе може з’явитися інфекція в легенях та сечовому міхурі». Після цього його викликала медсестра й йому довелося піти. Він зачинив двері, а я сказала Кенові: «Я не можу цього зробити. Я не можу цього зробити. Я не можу цього зробити». Я в сльозах упала на груди свого чоловіка, а він міцно обійняв мене. Я не знала, що робити. І тоді я зробила те, про що Майкл уже кілька разів казав на наших передачах. Вам просто потрібно зробити наступний крок. Я повернулася додому й зателефонувала трьом своїм подругам, справжнім молитовницям. Я перелічила їм те, що сказав мені радіолог та яким буде мій розклад терапій. Я благала їх: «Мені потрібні ваші молитви». І одна з цих подруг показала мені на друге до Коринтян один. Вона сказала: «Джоні, ти маєш супутника в особі апостола Павла». А потім вона прочитала мені ці слова по телефону. Апостол сказав: «Бо не хочемо, браття, щоб не відали ви про нашу скорботу, що в Азії трапилась нам, бо над міру й над силу були ми обтяжені, … Та самі ми в собі мали присуд на смерть».

І я подумала: «Оце так! Апостол Павло почувався так, як і я? Що краще померти, ніж зіткнутися з таким?» Ось що таке колючка або присуд на смерть у серці. Але наступний вірш каже… Це друге до Коринтян один, дев’ять. Але це все відбулося длятого, «щоб нам не покладати надії на себе, а на Бога, що воскрешує мертвих».

Я не пам’ятаю решти. Майкле, ти її маєш?

Майкл: Друге до Коринтян один, дев’ять і далі: «Та самі ми в собі мали присуд на смерть, щоб нам не покладати надії на себе, а на Бога, що воскрешує мертвих, що від смерти такої нас визволив і визволяє, і на Нього й покладаємося, що й ще визволить Він, як поможете разом і ви молитвою за нас».

Напис: «Та самі ми в собі мали присуд на смерть, щоб нам не покладати надії на себе, а на Бога, що воскрешує мертвих, що від смерти такої нас визволив і визволяє, і на Нього й покладаємося, що й ще визволить Він, як поможете разом і ви молитвою за нас, щоб за дар ласки, що нам виявлений багатьма, багато-хто дяку складали за нас».  2 до Коринтян 1:9-11.

Джоні: Я в захваті від цієї частини.

Майкл: «щоб за дар ласки, що нам виявлений багатьма, багато-хто дяку складали за нас».

Джоні: Знаєш, тут сказано про це. І я сама кілька разів казала про це.

Ми не можемо зробити цього самі. Я не можу зробити цього сама. Мені потрібна допомога. Мені потрібні друзі, на кшталт тих, про яких щойно читав Майкл у другому до Коринтян один. Я хочу, щоб людидопомагали мені своїми молитвами. І коли люди моляться, наші серця відкриваються. В нас зростає віра. Раптом ми починаємо вірити в те, в що, як нам здавалося, ми не можемо повірити. І це речі, які стосуються Бога та нас. І ми можемо йти вперед, роблячи наступний крок. І цей наступний крок є величезним стрибком до християнської зрілості.

Анкерберг: Наступне запитання я хочу поставити тобі, Майкле. Наскільки я пам’ятаю, ти мав престижну роботу, прекрасний кампус, дивовижне служіння. І тобі довелося піти. Наступний крок дався тобі непросто. Тобі довелося пройти через серйозні зміни. Що дало тобі сміливість пройти ці зміни?

Майкл: Знаєш, Джоне, до цього моменту я так довго страждав від болю, що, почувши жахливий діагноз про те, що попереду на мене чекають непрості операції (не якийсь дріб’язок)…

Анкерберг: І якби ти не зробив їх, то міг померти.

Майкл: Через стан мого хребта існувала небезпека, що якщо я потраплю в аварію й пошкоджу хребет, то можу загинути, мене може паралізувати. Коли я вперше почув цю інформацію від одного невролога, то було таке відчуття, немов мене облили цебром холодної води. Такі речі важко сприймати спокійно. І тоді я вирішив порозмовляти з іншими людьми. Ми з Сінді мали, як ми його називали, «медичний тур». Ми проїхали всю країну й побували в п’яти найкращих хірургів, які роблять операції на хребті. І всі вони сказали те саме. Коли ми повернулися до Чікаго, то я сказав Сінді: «Це не важке рішення. Так, це серйозне рішення. Але це не важке рішення. Бо насправді я не маю вибору». Для мене все це стало наступним кроком, у якому я мав покластися на Господа. Але для мене та Сінді все було гранично ясно.

Анкерберг: І ти прийняв рішення. Але ти не знав, що на тебе чекає далі. І з цим рішенням прийшла безліч проблем.

Майкл: Так. Так. Ми мали важкі часи. Але мали й добрі часи. В ті дні ми з Сінді жили з трьома нашими дітьми, які тоді ще ходили до школи. Ми мали свій звичай. Ми ходили по району стільки, скільки я міг ходити – півгодини або сорок хвилин – і уявляли, немов перед нами була порожня біла дошка. І ми казали: «Як Бог може використовувати нас у майбутньому?» Ми не намагалися вигадати рецепт. Ми просто казали: «Що Бог може робити з нами?» Ми не знали, чи був я «зайвим вантажем», чи був це кінець, чи було це все? Але Бог зі Своєї милості відкрив можливості, яких ми навіть не уявляли, Джоне.

Анкерберг: Так. Я хочу поставити вам непросте запитання. Ви однаково час від часу стикаєтеся зі стіною на шляху і впадаєте в депресію. Ви мали досить непростих ситуацій. Почнімо з того, що день у день ви стикаєтеся з неймовірним болем. І до цього додаються й інші речі. Як вам вдається рухатися далі? Як вам вдається перемагати постійні нападки, залишатися добрими й служити Господові?

Майкл: Це його припущення.

Джоні: Так, це його припущення. Я маю подругу, якій я завжди телефоную в таких випадках. Її звати Вікі Олівес. Вона має параліч. Вона була паралізована під час спроби зґвалтування. Ґвалтівник дістав пістолет і вистрілив їй у шию. Вона впала на підлогу в калюжу крові. Ґвалтівник запанікував і потяг її до свого авта, а потім залишив біля входу в відділення швидкої допомоги. Але ця жінка понад тридцять років є життєрадісною та оптимістичною християнкою. І коли я впадаю в депресію, то звертаюся до Вікі. Я телефоную їй. І ця жінка завжди має слова розради для мене. Вона з тих, хто спить у своєму інвалідному кріслі в тому разі, якщо доглядальниця не прийшла ввечері. Боже мій, вона спить в інвалідному кріслі! На що мені тоді скаржитися? І коли вона розповідає мені про те, як Божа благодать підтримує її, коли я чую її прекрасний голос на іншому кінці слухавки, то розумію, Джоне, що всього лише стаю на день ближчою до небес. Будьмо наполегливими, не зганьбімо Ісуса Христа, відвернувшись від Нього. Рухаймося вперед. Як сказав би Майкл, зробімо наступний крок. І коли я бачу таку перспективу, то надихаюся й депресія йде. Знов-таки, я залишаю себе й бачу іншу людину, яка пройшла через це, яка розуміє й яка молитиметься про мене.

Анкерберг: Майкле, ти також стикався з депресіями. Ти навіть не міг боротися з ними. Ти відчував такий біль, що тобі було важко навіть розмовляти. Так? І ти йшов до свого підвалу. Що ти там робив?

Майкл: Я йшов і закопувався в своїй норі. Перед четвертою операцією на спині я лежав на підлозі на двох матрацах, тримаючи ноги під кутом сорок п’ять градусів протягом двадцяти трьох з половиною годин на день. Я, в буквальному значенні, повз по килиму в туалет і повертався назад. Сінді міняла мені білизну й я знову лягав. Мені довелося чекати три-чотири тижні, перш ніж мені могли зробити наступну операцію. Це був темний час. Я не був веселим. Так, я читав Біблію, але вона не впливала на те, як я почувався. Я знаю досить багато про себе та стан людини, щоб розуміти, що не варто бити себе через те, що зараз я пригнічений. Я знав, що я маю надію на майбутнє. Є одне місце в Якова, яке всі ми хибно цитуємо.

«Майте, брати мої, повну радість, коли впадаєте в усілякі випробовування, знаючи, що досвідчення вашої віри дає терпеливість. А терпеливість нехай має чин досконалий, щоб ви досконалі та бездоганні були, і недостачі ні в чому не мали». Це не означає, що я маю бути радісним, коли відчуваю нестерпний біль. Яків каже: «майте в цьому повну радість», – ось як, – «бо терпіння пізніше вплине на вас. І коли ви озирнетеся назад, то скажете: «З Божої милості я пережив ці три-чотири тижні, лежачи на спині». З Божої милості ти пережила два роки життя на рамі Страйкера. З Божої милості. І це дає нам сміливість дивитися вперед і казати: «Це не перше родео й з великої Божої милості я роблю вибір бути наполегливим, робити наступний крок, бути вихованим». Я не зобов’язаний бути наддуховним. І це правда, Джоне. Але, як уже сказала Джоні, я маю шість близьких друзів, які для мене ближчі за братів. І коли я опиняюся в таких темних місцях, то саме вони можуть звернутися до мене. Як каже один з них: «Тобі потрібен духовний ляпас». Так? А інші підбадьорять мене. Вони знають мою душу. Вони знають мої таємниці й вони люблять мене. Вони поруч, коли я занадто слабкий та пригнічений, щоб зробити це самому. Вони кажуть про дивовижну перспективу короткочасного страждання, підбадьорюючи інших віруючих. Ці люди знають, що тобі боляче. Вони не можуть цілком зрозуміти братерство стражденних. Але вони знають, що тобі боляче. І, як уже казала Джоні, це унікальні друзі, які для мене ближчі за братів. Вони кажуть мені істину в любові. Я маю чотири або п’ять таких друзів. І якщо я зателефоную їм сьогодні, то вони вже ввечері будуть у мене вдома або коли буде перший найближчий рейс. Вони приїдуть заради мене.

Анкерберг: Майкле, я хочу, щоб ти звернувся до тих людей, які підійшли до кінця. Так? Я хочу, щоб вони ясно зрозуміли, що небеса – це земля живих. І я не хочу, щоб вони пропустили це. Так? Це все не вічне. Ми йдемо в вічність, якщо знаємо Господа Ісуса. Я переживаю з приводу того, що багато тих, хто слухає нас зараз, не знають Господа Ісуса особисто. Майкле, я хочу, щоб ти простою мовою пояснив, як вони можуть особисто пізнати Господа Ісуса й вирушити на небеса після смерті.

Майкл: Джоне, є безліч способів розповісти про це. Але мені подобається, що Павло каже в посланні до Римлян три, двадцять три: «бо всі згрішили й позбавлені слави Божої».

Ми маємо розуміти, що Бог – це досконала та свята істота. Ми створені за Його образом. Він знає про всіх нас. Він добре знає нас. Він любить нас. Але хоч би якими добрими ми були, ми не досягнемо мети. Якби я дав тобі бейсбольний м’яч і сказав: «Я хочу, щоб ти закинув його до Вашингтона». Ти можеш закинути м’яча далі за мене. Я можу закинути м’яча далі за тебе. Але ми обоє будемо геть далекі від того, щоб закинути м’яч до столиці нашої країни з Чатануги, Тенесі.

Анкерберг: Так.

Майкл: Ми не досягнемо мети. Павло продовжує казати про цей гріховний стан у посланні до Римлян шість, двадцять три: «Бо заплата», – або платня, – «за гріх – смерть».

Ми з тобою одержуємо зарплатню. Ми маємо прибуток. Більшість людей, так чи інакше, заробляють собі на життя. Того, що ми заробляємо, може бути не досить. Нам може хотітися більшого. Але з теологічного погляду ми заробили собі на смерть.

І бо ми не досягаємо мети, є грішниками, ми заслуговуємо на смерть. А в посланні до Римлян п’ять, вісім, одному з ключових віршів… Насправді, Мартін Лютер звернув увагу на цей вірш, коли ще був католицьким священиком.

«А Бог доводить Свою любов до нас тим, що Христос умер за нас, коли ми були ще грішниками». І це дивовижні слова. Немає більшого прояву любові, ніж те, що Він зробив, доки ми ще були в гріху. Часто в релігійних системах, у церквах, у деномінаціях, в «ізмах» та «логіях» нам розповідають про те, що ми маємо бути добрими. Ми маємо переважити все погане добрим. Але не в цьому разі. В цьому разі Він показав нам, як сильно Він полюбив нас, пославши Христа на смерть перед тим, як ми зрозуміли, хто Він. І десь дорогою ми пережили зустріч з Ним. І це прояв любові ожив. Пізніше Павло сказав у посланні до віруючих в Ефесі: «Бо спасені ви благодаттю через віру, а це не від вас, то дар Божий, не від діл, щоб ніхто не хвалився».

Хоч би якими добрими ми були, ми не можемо заслужити Його любові. І цей дивовижний дар за назвою «спасіння» є даром, який ми одержуємо вірою. Коли хтось дарує щось нам, ми не дістаємо свою чекову книжку й не кажемо: «Скільки я винен?» Ми кажемо: «Дякую». Ми приймаємо цей подарунок. Усі ми грішники. І бо ми грішимо, то позбавлені Божої слави. Ми заслуговуємо на смерть. Ми заслуговуємо на відокремлення від Нього. Але Він полюбив нас. Він помер замість нас, за нас. І коли ми віримо в Христа, ми одержуємо вічне життя та пробачення гріхів. Мені подобається сцена розп’яття, де на хрестах висіли два розбійники. Ми не знаємо, що саме вони зробили. Але їхній злочин призвів до смертної кари. Їх розіп’яли разом із Христом. І один з розбійників звинуватив Його: «Якщо Ти Син Божий, то зроби щось!» Це мої слова. Він казав: «Врятуй нас. Врятуй Себе й нас».

«: «Обізвався ж той другий, і докоряв йому, кажучи: Він не зробив нічого поганого. Ми заслужили це. Згадай мене, коли прийдеш у Царство Своє». Джоне, мені здається, що це прообраз усього людства.

Ми або показуємо Богові свої кулаки, кажучи: «Зроби щось із моїм паралічем. Зроби щось із хронічним болем. Зроби щось із моєю хворобою. Зроби щось із моєю проблемою. Зроби щось із моїм чоловіком або з моєю дружиною». Або ми кажемо: «Згадай мене» в заклику покаяння, в заклику грішника, який каже: «Я нічого не заслужив». І це, можна сказати, гріє Богові серце. Це приємно Йому. Він не шукає досконалих людей. Він шукає грішників, які визнають свою гріховність, визнають свою потребу, покладаються на Христа, й тільки на Христа. А потім Він дає нам найбільший з дарів – вічне життя. В цьому немає ніяких мінусів. За всі ті роки, що ти, Джоні та я ділилися цією новиною, ми не побачили ніяких мінусів. Покладіться на Христа, й тільки на Христа в своєму спасінні. Відкладіть убік свою пиху. Відкладіть убік свої проблеми. Відкладіть убік свої тривоги та запитання «а що, коли?». Він любить вас. Він помер за вас, замість вас. Він пропонує вам безкоштовний дар вічного життя та пробачення гріхів. І коли ви перетнете цей рубіж, підете з цього боку, перейдете від смерті до вічного життя, то Він покаже місця й дасть вам речі, яких ви не розуміли ніколи раніше. Це дивовижні взаємини з люблячим Богом, який послав Свого Сина, щоб Він помер за нас із вами.

Анкерберг: А зараз я б хотів, щоб ти повів наших слухачів у молитві. Якщо вони хочуть знайти особисті взаємини з Христом, то Бог почує їх, подивиться на них, спасе їх. Майкле, поведи нас у молитві.

Майкл: Батьку, хоч би хто слухав та дивився нас, нехай вони довідаються, що Ти любиш їх, що вони не байдужі Тобі. Хоч би в якому розпачі, злості, страху або образі вони перебували – покажи їм, що Ти любиш їх. Нехай вони приймуть це в вірі. Нехай вони покладуться на Тебе. Нехай вони покладуться на Христа, й тільки на Христа. Ти обіцяв їм пробачення гріхів та вічне життя. Ти народився й помер, щоб ми жили. Все, що їм потрібно – це визнати Тебе. Отче, я вірю в Тебе. Я розумію, що я – грішник. Я нічого не заслуговую. Але зі Своєї великої милості Ти прийшов замість мене, за мене, й помер, щоб показати, як сильно Ти любиш мене. Ти показав шлях, який не лише може розв’язати мої фізичні проблеми, а й змінити мій духовний стан. Просто зараз я покладаюся на Тебе. Я вірю в тебе. Я вірю в Ісуса Христа, який зробив для мене те, що я не міг зробити сам. Дякую за те, що почув мої молитви. Дякую, що дав мені дар за назвою «вічне життя». Допоможи мені рости в благодаті та пізнанні Ісуса. Я молюся в Його ім’я. Амінь.

Анкерберг: Друзі, коли я вперше повторив цю молитву, одна людина сказала мені: «Подивися на цей вірш із Біблії». Це був вірш із послання до Римлян десять, тринадцять.

І я прочитав цей вірш. У ньому було сказано: «Бо кожен». Тоді він спитав: «Як гадаєш, що це означає?» Я сказав: «Напевно, це означає «всі» й я теж». Хто покличе Господнє ім’я. А що ти щойно зробив? Ти помолився й покликав Господнє ім’я. А тепер подивися, що написано наприкінці. Що Бог обіцяє зробити після того, як ти зробиш усе це? «Бо кожен, хто покличе Господнє Ім’я, буде спасений». Це Божа обіцянка вам. До Римлян десять, тринадцять. Це був чудовий цикл. Джоні, Майкле, я дуже радий, що ви були зі мною. Певен, що нашим глядачам було цікаво з вами. Ми відповіли на безліч важливих запитань. Ми підбадьорили велику кількість людей. Я хочу подякувати вам за те, що прийшли. Вам нелегко було приїхати сюди й я дуже ціную це.

 

*****

Якщо ви хочете знайти взаємини з Ісусом Христом, заходьте на наш сайт за адресою джей-ей-шоу крапка орг і натискайте на вкладку «Помолитися, щоб визнати Ісуса Христа, як Рятівника».