Де Бог, коли життя ранить нас? Програма 2

 

Диктор: Сьогодні в «Шоу Джона Анкерберга». Життя може бути повним несподіванок. Одного дня в вас усе прекрасно, а наступного дня лікар діагностує в вас хворобу, яка назавжди змінює ваше життя. Нещасні випадки, природні катастрофи, злочини та хвороби можуть в одну мить цілком змінити наше життя. І коли це відбувається, люди питають: «Де Бог, коли життя так сильно ранить?»

Такі люди хочуть почути відповіді від справжніх людей, які пережили стільки ж або навіть більше, ніж вони. І сьогодні ви почуєте історії двох таких людей. Джоні Еріксон Тада під час пірнання в сімнадцять років пошкодила свій хребет і її паралізувало. Вона прикута до інвалідного крісла вже п’ятдесят років. Крім того, вона зіткнулася з раком грудей і щодня страждає від хронічного болю. Доктор Майкл Іслі був президентом Біблійного інституту Муді, але пішов із цього поста, коли зіткнувся з неймовірним болем у спині. Його страждання призвели до болісних операцій. Лікарі розібрали всі диски й з’єднали всі кістки в хребті, щоб врятувати його життя. Зараз він є головним пастором Біблійної церкви «Спілкування» в Бредвуді (Тенесі).

Але він щодня живе з хронічним болем.

Ці двоє дадуть відповіді на запитання, які стосуються теми «Де Бог, коли життя ранить нас?» Приєднуйтеся до нас на цьому особливому випуску «Шоу Джона Анкерберга».

*****

Анкерберг: Ласкаво просимо на нашу передачу. Я Джон Анкерберг. Дякую, що приєдналися до мене. Як ви чули, ми маємо двох чудових гостей: доктора Майкла Іслі та Джоні Еріксон Тада. І в цьому випуску ми поставимо нашим гостям таке запитання: «Як нам знайти сили від Бога, щоб жити з хронічним болем?»

Друзі, дехто з вас живе з хронічним болем. Ви знаєте, що хронічний біль ніколи не покине вас. Він буде з вами завтра, післязавтра й післяпіслязавтра. І, скоріше за все, згодом біль стане ще сильнішим. Як вам жити з цим? Як Бог може допомогти вам? Іноді хронічний біль призводить до депресії. Перед нами виростає стіна й ми впадаємо в відчай. Адже тепер наш біль не дозволяє нам робити те, що ми робили раніше. Так? Майкле, я хочу почати цю передачу з запитання «чому?» Чому Бог допускає, щоб ми страждали?

Майкл: На те є безліч причин, але я можу скоротити їх до трьох. По-перше, я вважаю, що іноді наш гріх, наш особистий гріх може стати причиною страждань.

Не завжди. Не в усіх випадках. Але тому, що ми – пропаще створіння, ми грішимо й припускаємося помилок, не влучаємо в ціль, час від часу ми починаємо жити в гріху.

І тоді Бог може зробити «болісне щеплення», щоб привернути нашу увагу. Клайв Льюїс, якщо я не помиляюся, сказав: «Біль дає білий прапор фортеці бунтівного серця».

І коли ми починаємо грішити, то через біль Він може привертати нашу увагу. По-друге, ми – пропащі істоти, які живуть у занепалому контексті.

Відтоді, як Адам та Єва з’їли плід і порушили заборону в саду, все занепало, погіршилося. Багато хто з нас носить окуляри. Багато хто з нас страждає від артриту. Багато хто з нас стикається з болем та неміччю, коли старіє. І справа не в тому, що ми постійно грішимо. Вся справа в тому, що ми – пропащі люди, які живуть у занепалому світі. І третій, найнеприємніший пункт – іноді Він допускає біль з причин, яких ми не можемо зрозуміти. Але я вірю, що Він допускає це заради вищої мети або заради непояснених причин, яких ми не в змозі зрозуміти.

І якщо ми страждаємо від хронічного болю або інвалідності, ми маємо прийняти рішення: «Як я пройду через цей жахливий біль?» Ми знаємо, що Бог добрий та люблячий, але наше життя цієї миті може виглядати зовсім інакше .

Анкерберг: Так. Мені на думку спадає вірш: «Бо вчинено вам за Христа добродійство, не лише вірувати в Нього, але і страждати за Нього, маючи таку саму боротьбу, яку ви бачили в мені», – каже Павло, – «а тепер чуєте про мене».

Або, як записано в Діях чотирнадцять, двадцять два: «через великі утиски треба нам входити у Боже Царство».

Або, як сказано в посланні до Коринтян один, п’ять: «Бо поскільки намножуються в нас терпіння Христові, так через Христа й потішення наше намножується».

хочеш прокоментувати ці три місця Письма?

Майкл: Якщо дивитися на життя Павла через цю призму, то ми повертаємося до дороги до Дамаску, до його покликання через Ананія.

Анкерберг: Це дивовижна історія й чудовий приклад.

Майкл: Це жахлива історія. Це дивовижна жахлива історія.

Анкерберг: По-перше, хто такий Ананій?

Майкл: Савл ішов з паперами для того, щоб саджати у в’язниці християн, які додержувалися Божих шляхів. Він ішов до Дамаску, коли Бог осліпив його. Ананій був пророком, який займався своїми справами. Він був вдома й займався своїми пророчими справами. І раптом Бог звернувся до нього й сказав: «Я хочу, щоб ти пішов і порозмовляв з людиною на ім’я Савл, який перебуває в Дамаску». Я прочитаю частину Письма. «Відповів же Ананій: Чув я, Господи, від багатьох про цього чоловіка, скільки зла він учинив в Єрусалимі святим Твоїм! І тут має владу від первосвящеників, щоб в’язати усіх, хто кличе Ім’я Твоє. І промовив до нього Господь: Іди, бо для Мене посудина вибрана він, щоб носити Ім’я Моє перед народами, і царями, і синами Ізраїля».

І ось найцікавіше: «Бо Я покажу йому, скільки має він витерпіти за Ім’я Моє». Ми бачимо людину, яку багато хто називає рабином «ліги плюща».

Він мав документи та владу, щоб забирати людей назад до Єрусалиму. Він осліп. Ананій виконує свою непросту роботу: приходить до нього й розмовляє з ним. Як ми знаємо, потім завіса спадає з очей Павла. Але ми бачимо неймовірну заяву про його місію – «він страждатиме за ім’я Моє».

Він був найзавзятішим євреєм, але тепер йому слід зробити розворот на сто вісімдесят і стати апостолом для поган. Він проведе роки у в’язниці, переживе аварію корабля, каменування, укус змії, переслідування. Йому доведеться ховатися в кошиках, щоб уникнути суду розлюченої юрби. Його життя постійно проходитиме в перегонах та у в’язниці, аж до самої смерті. І це великий святий Павло, який був вибраний, щоб постраждати. Якщо ви хочете, щоб я вибирав між успіхом та стражданнями, то, безумовно, я виберу успіх. Але не схоже, щоб Божий план був таким згідно з Письмом. Ми страждатимемо. Всі ми переживемо страждання в тій або іншій формі.

Анкерберг: Так. В двадцять шостому вірші того місця, яке ти цитував, він використовує фразу «у небезпеках».

Вісім разів в одному вірші. Так? Ось із чим він постійно жив. Він був вибраним інструментом, який використовував Бог. Але той час, що він пережив у в’язницях, ті каменування, переслідування, образи – все це було його життям. А ми кажемо про великого апостола Павла. І що ж нам робити?

Майкл: Ми дивимося на життя Павла. І хоч ми не були обрані так, як він, ми Божі обранці.

Я сумніваюся, що коли Павло був вибраний, він мав хоча б найменше уявлення про те, як Бог використовуватиме його для Своєї слави. І коли Джоні дивиться на своє життя, коли я дивлюся на своє життя з хронічним болем, коли люди, які дивляться цей випуск, стикаються з набагато серйознішими ситуаціями, ніж ми, усвідомлення того, що ви Його вибраний інструмент, що Він любить вас і дбає про вас та що Він використовуватиме вас, допомагає жити. Найскладніше – це коли ми втрачаємо здатність робити те, що робили раніше. «Я вже не можу бути корисним». Я не знаю, як, Джоне, але в нашій немочі Він виявляє силу.

Якимось чином Він долає обмеження тіла й використовує нас попри все. Я не знаю, чи здатні ми усвідомити це в нашому житті. Я вірю, що розуміння прийде до нас пізніше.

Анкерберг: Повернімося до твого особистого прикладу. Гаразд? Ти мав усе й ти міг робити все, що хотів. Ти грав у ракетбол, міг полагодити будь-яку машину, міг полагодити все в будинку, міг постригти газон. Розкажи нам, що сталося далі.

Майкл: Я ціную те, що ти згадав про це й зробив так, щоб мені знову стало погано. Знаєш, ти втрачаєш свою сутність. Твоя особистість самодостатня. Твоя особистість каже: «Я можу навчитися цього. Я хлопець із руками. Я можу полагодити це». І коли ти втрачаєш будь-яку опору, як ми казали раніше, тобі доводиться перебудовуватися. Моя особистість – це не те, що я роблю або чого досягаю в цьому світі. Моя особистість прихована в особистості та справах Христа. Ми найкраще виконуємо своє призначення, коли кажемо про особистість та справи Христа, про те, як Він працює, попри наші обмеження, попри наші немочі, попри те, чого ми не маємо.

немудре та неблагородне світу, щоб посоромити мудрих, сильних та шляхетних. Я вважаю, що ми маємо постійно усвідомлювати своє становище в Христі. Мої переживання не повинні казати мені про Бога. Нехай Слово каже мені про мого Бога.

Анкерберг: Джоні, ми маємо порозмовляти про те, що робити, коли люди впадають у відчай та депресію через те, що вони постійно живуть із хронічним болем. І один з віршів, який тобі добре відомий, записаний у посланні до Филип’ян один, три.

Джоні: Цей вірш дуже надихає мене. Просто подивіться на контекст. Павло пише своїм друзям у Филипах. Він пише з в’язничної камери.

Він міг почати свого листа зі слів: «Любі друзі, ця камера жахливо смердить. Тут собачий холод. Їжа просто жахлива. В’язничний вартовий злий. Сусіди по камерах – затяті хулігани. Ланцюги натирають мені щиколотки та зап’ястя. Тут жахливий холод ночами, але ніхто не дає мені ковдри». Але він цього не робить. Він не починає своє послання з переліку скарг, як це зробила б я. Ось чому я черпаю таке натхнення від цього маленького вірша в посланні до Филип’ян один, три. Павло починає своє послання зі слів «Дякую Богові своєму при кожній згадці про вас».

Як же це надихає мене! Адже це каже мені про те, що в моїх стражданнях я маю звертати увагу на інших, звертати увагу на інших людей, яким ще гірше, ніж мені. Я хочу показати вам фотокартку, яка висить у мене на стіні поруч зі столом. Щоразу, коли я приїжджаю до офісу служіння «Джоні та друзі», то дивлюся на цю фотокартку. На ній зображений африканець, з яким ми зустрілися в Гані. Він упав з дерева й поламав хребець. Він лежав біля дороги в місці, де немає лікарень або клінік. По нього не приїхала «швидка». Він пролежав там кілька годин, перш ніж друзі знайшли його й притягли додому. І тепер він сидить у такому стані й відчуває нестерпний біль. І коли я під’їжджаю до свого столу й дивлюся на цю фотокартку, то ясно розумію слова, записані в посланні до Филип’ян два, чотирнадцять: «Робіть усе без нарікання».

«Робіть усе без нарікання…»  До Филип’ян 2:14.

Оце так! Невже Біблія очікує, що я чинитиму так? Усе робіть без нарікання. Майкл щойно казав про той факт, що ми довідуємося про Бога завдяки Його Слову. Я не скаржитимуся. Я дивитимуся на цю людину й казатиму собі: «Джоні, мене не хвилює, як сильно в тебе болить спина або як сильно тебе обмежує параліч, сьогодні ти витиснеш максимум зі свого паралізованого тіла, щоб зробити все, що в твоїх силах, щоб підбадьорити, надихнути, підійняти, послужити йому та таким людям». Один мільярд людей у світі живе з такими самими інвалідностями, як він. Вісімдесят відсотків таких людей мешкають у країнах, що розвиваються. А я мешкаю в Америці з гарним інвалідним кріслом, з їжею за столом, з друзями, які підтримують мене. Я не маю права залишати ці благословіння тільки для себе. Я хочу бути, як Авраам. Я хочу бути благословінням для народів. Я хочу передати їх. Я хочу перекинути благословіння, як гарячу картоплю, й підбадьорити когось, чия ситуація набагато складніша за мою. Джоне, ніщо не допомагає мені так добре від депресії, як це. Депресія просто зникає, коли я встаю вранці, приймаю душ, одягаюся, виходжу на вулицю й знаходжу когось у громаді, кому гірше, ніж мені. Це порада, яку я даю людям з інвалідностями набагато серйознішими, ніж у мене. Цю саму пораду я дам сьогодні й нашим глядачам. Це найкращі ліки від депресії.

Анкерберг: Ми розмовляємо з доктором Майклом Іслі та Джоні Еріксон Тада на важливу тему, яка стосується всіх нас. Що робити, коли ви живете з хронічним болем?

Це той біль, який не покине вас до кінця життя. Так? Скоріше за все, він стане лише сильнішим. Він стоїть на чолі розпачу та депресії. Як Бог може допомогти нам у такі часи? Ось вірш, який варто написати на інвалідному кріслі Джоні. В ньому сказано про те, як Бог розраджував Павла та як ця розрада допомогла Павлові розрадити інших. Ось як він звучить: «Благословенний Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, Отець милосердя й Бог потіхи всілякої, що в усякій скорботі Він нас потішає, щоб змогли потішати й ми тих, що в усякій скорботі знаходяться, тією потіхою, якою потішує Бог нас самих».

Джоні, для мене це ти.

Джоні: Насправді, саме про це я й казала перед перервою.

Бог потішає нас у наших труднощах, щоб ми могли потішити тих, хто стикається з іншими труднощами. Це може бути цілковитий параліч, частковий параліч – Бог може використовувати мене для того, щоб потішити кого завгодно. І це справжня радість, честь та перевага. Боже Слово дає розраду. Нещодавно я знову опинилася в жахливій депресії. Я пішла до фахівця з ортопедії й сподівалася на те, що він має чарівну таблетку, миттєву відповідь, операцію, яка спрацює. Але він похитав головою й сказав мені та моєму чоловікові: «Ваші кістки занадто ламкі. Ми не можемо нічого зробити для вас». Це було зовсім нещодавно. А наступного дня мені потрібно було вставати і йти на роботу, але я не хотіла їхати через головний вхід штабу служіння «Джоні та друзі» й комусь посміхатися. Я була пригнічена й змучена. Моє серце було розбите. І дорогою, на сто першому шосе, коли я їхала на роботу, я відчувала кожну купину крайньої смуги на своїй спині. Я була не лише в депресії, а й відчувала неймовірний рівень болю. «Боже, як Ти потішиш мене?» І нізвідки я згадала вірш, який вивчила напам’ять багато років тому. Псалом сто вісімнадцять, п’ятдесят. Там сказано: «Це розрада моя в моїм горі, як слово Твоє оживляє мене».

Здається, деякі переклади кажуть «повертає мені життя», «зберігає моє життя». Джоне, всю решту шляху, всі шість з’їздів, я цитувала вголос усі Божі обітниці, які тільки могла згадати. Боже, ти обіцяв, що Твоєї благодаті буде досить для цього болю. Ти обіцяв, що ніколи не залишиш і не покинеш мене.

У книзі Ісуса Навина Ти обіцяв, що підеш і боротимешся за мене. Ти обіцяв, що будеш моїм швидким помічником у небезпеці.

Ти обіцяв, що все це сприятиме мені на добро. Одне за одним. Одне за одним. І на кожному новому з’їзді я мала по 20 нових обітниць. Джоне, я хочу сказати тобі, що до того моменту, як ми під’їхали до паркування біля нашого офісу, Боже Слово оживило мене, освіжило мене, оновило моє життя. Я похитала головою від подиву. Від мого будинку до офісу їхати всього двадцять хвилин. Але коли ми приймаємо Боже Слово… Коли Він каже нам, що наша розрада схована в Його обітницях, що вони оновлять наші життя – ми маємо хапатися за них. І не просто хапайтеся за них. Кажіть їх, проголошуйте їх, діліться ними вголос. Виголошуйте їх. Давайте їм кров та тіло. Кажіть їх так, немов ви справді маєте це на увазі. Тоді Бог дасть вам Свою благодать. Він просто чекає, щоб ми зробили крок віри, щоб вийти з депресії й знайти людину, якій гірше, ніж нам; щоб повірити в щось у Його Слові, в що ми ніколи не вірили раніше, або не приймали в вірі. І коли ми знаємо Бога й покладаємося на Нього в цьому, тримаємося за якір Письма, то вмикаємо вентилятор, який здуває туман депресії. Я вдячна за те, що хоч я іноді і впадаю в депресію й іноді вона пригнічує мене, я маю Боже Слово, маю ті обітниці, які Майкл читав хвилину тому. І все це оновлює моє життя.

Анкерберг: Майкл, я хочу перейти до іншої теми. Гаразд? Коли ми кажемо про страждання, то багато віруючих у церквах вважають, що здоров’я, багатство та успіх є правилом. Є речі, які Бог нам дає. Але є безліч інших віршів, які люди пропускають. Наведи нам деякі з них.

Майкл: До Филип’ян один, двадцять дев’ять – «Бо вчинено вам за Христа добродійство, не тільки вірувати в Нього, але і страждати за Нього, маючи таку саму боротьбу, яку ви бачили в мені, а тепер чуєте про мене».

Джоні також казала про те, що послання до Филип’ян є посланням радості.

Але тут також сказано про те, що на вас чекають страждання. Благословіння – це чудово. Але ви страждатимете так само, як і я. Дії чотирнадцять, двадцять два.

«через великі утиски треба нам входити у Боже Царство». Це буде непросто. Ми матимемо збої. Ми живемо в злому світі. Ми пропащі люди, які живуть у занепалому світі. Друге до Коринтян один, п’ять: «Бо поскільки намножуються в нас терпіння Христові, так через Христа й потішення наше намножується».

І останнє, перше Петра чотири, дванадцять: «Улюблені, не дивуйтесь огневі, що вам посилається на випробовування, немов би чужому випадку для вас. Але через те, що берете ви участь у Христових стражданнях», – і ось найскладніше, – «то тіштеся, щоб і в з’явленні слави Його раділи ви й звеселялись».

Усе Перше послання Петра звернене до людей, які страждають заради Христа. Я не знаю, як люди можуть дотримуватися погляду «здоров’я та багатства», читаючи Перше послання Петра. Адже там сказано про те, що потрібно робити, коли ви страждаєте, бо всі ми страждатимемо.

Анкерберг: Так. У нас залишилося лише кілька хвилин і я б хотів торкнутися ще одного моменту – страху смерті. Всі ми в останні кілька років думали, що помремо. Напевно, мені не варто казати про це, але коли Джоні почула про це, то практично зраділа з того, що нарешті покине це місце й позбудеться страждань. Ми з тобою не могли вплинути на це. Імовірність такого результату була досить великою, але Бог врятував нас. Так? Я хочу, щоб ви звернулися до людей, які зараз перебувають у такому стані. Як їм знайти мир та розраду від Бога, щоб пережити те, з чим вони зіткнулися?

Майкл: По-перше, якщо ви не маєте взаємин із Христом, то я скажу, що це головне, що повинні мати всі ми.

Ми маємо знати, що Христос жив, помер, був похований і воскрес із мертвих. І кожен, хто покладеться на Христа, й тільки на Христа, одержить дар вічного життя та пробачення гріхів. Це основа, фундамент того, що ми називаємо вірою в особистість та справи Ісуса Христа. І коли я опиняюся на роздоріжжі й на мене чекає операція або ще якась процедура – вердикт за Богом. Він знає наші дні. Він знає число волосся на нашій голові. Він знає, як довго ми житимемо. І є певна радість в усьому цьому. Якщо ця операція приведе мене додому, то виходить, що таким був Божий вердикт. Але якщо ми прокидаємося після неї, то виходить, Боже рішення полягало в тому, щоб залишити нас на цій землі. Як уже казала Джоні, багатьом християнам важко це зрозуміти. Джоні живе з невиліковною хворобою. Я живу з конкретним болем. Ми знаємо людей, чиї страждання більші та менші за наші. І коли вона служить мені, то я розумію, що мені немає на що скаржитися. Коли Джоні каже мені щось, то це знезброює мене. Я маю друзів. Десять відсотків свого часу я проводжу з людьми, які мають проблеми зі спиною. Вони тільки починають довідуватися про свій діагноз. Можливо, ти теж зустрічалася з людьми, яких щойно паралізувало. Ти знаєш, що на них чекає попереду, але не можеш розповісти їм про це. І ти кажеш їм: «Слухай, просто зроби наступний крок, зроби наступний крок». Це найкраще, що хтось може зробити. І для мене в цьому й криється різниця між людиною, яка впадає в депресію, саможаль, розпач, та людиною, яка каже: «Ось Він мене вб’є, але я любитиму Його».

Я не знаю, яким буде моє життя, але я спробую вірити Йому. Дай мені віру, щоб вірити в Тебе попри те, що кажуть мої переживання. І дуже часто це допомагає мені, Джоне.

Анкерберг: Ти мала в житті багато несподіванок. Лікарі сказали тобі, що крім усіх твоїх проблем ти маєш ще й рак. Тоді ти сказала: «Ура! Я покину це місце!» Але через любов до свого чоловіка Кена, Бог змінив твій погляд. Що сталося?

Джоні: Твоя правда. Коли в мене діагностували рак третього ступеню, то я відчула полегшення, бо подумала про те, що незабаром Бог покличе мене до Себе додому.

Але коли я побачила неймовірну підтримку, турботу та любов з боку чоловіка, коли побачила те, як сильно він потребував мене… що було досить дивно для мене, бо… я потребую допомоги й йому постійно доводиться робити щось для мене. Але проте він любить мене. І це змусило мене залишитися, щоб він мав ту розраду, яку я давала йому. Я поставила його інтереси вище від своїх. І коли настане час смерті… Мені подобається останній рядок одного старого гімну: «Коли я перейду Йордан, залишу свої страхи позаду, смерті смерть та руйнування пекла дозволять мені опинитися на березі Ханаана». Я маю таке почуття, що коли я опинюся на іншому боці вічності, то співатиму цей гімн і триматимуся за руку свого чоловіка.

Анкерберг: Гаразд. Наступного тижня ми обговорюватимемо питання, яке, як мені здається, зацікавить вас. І ось як воно звучить: «Чи хоче Бог зцілити всіх, хто молиться в вірі про свою хворобу?»

Чи зцілить Бог усіх завдяки такій молитві? Я попрошу наших гостей відповісти на це запитання. Сподіваюся, що ви приєднаєтеся до нас.

 

*****

Якщо ви хочете знайти взаємини з Ісусом Христом, заходьте на наш сайт за адресою джей-ей-шоу крапка орг і натискайте на вкладку «Помолитися, щоб визнати Ісуса Христа, як Рятівника».