Де Бог, коли життя ранить нас? Програма 1

 

Диктор: Сьогодні в «Шоу Джона Анкерберга». Життя може бути повним несподіванок. Одного дня в вас усе прекрасно, а наступного дня лікар діагностує в вас хворобу, яка назавжди змінює ваше життя. Нещасні випадки, природні катастрофи, злочини та хвороби можуть в одну мить цілком змінити наше життя. І коли це відбувається, люди питають: «Де Бог, коли життя так сильно ранить?»

Такі люди хочуть почути відповіді від справжніх людей, які пережили стільки ж або навіть більше, ніж вони. І сьогодні ви почуєте історії двох таких людей. Джоні Еріксон Тада під час пірнання в сімнадцять років пошкодила свій хребет і її паралізувало. Вона прикута до інвалідного крісла вже п’ятдесят років. Крім того, вона зіткнулася з раком грудей і щодня страждає від хронічного болю. Доктор Майкл Іслі був президентом Біблійного інституту Муді, але пішов із цього поста, коли зіткнувся з неймовірним болем у спині. Його страждання призвели до болісних операцій. Лікарі розібрали всі диски й з’єднали всі кістки в хребті, щоб врятувати його життя. Зараз він є головним пастором Біблійної церкви «Спілкування» в Бредвуді (Тенесі).

Але він щодня живе з хронічним болем.

Ці двоє дадуть відповіді на запитання, які стосуються теми «Де Бог, коли життя ранить нас?» Приєднуйтеся до нас на цьому особливому випуску «Шоу Джона Анкерберга».

*****

Анкерберг: Ласкаво просимо на нашу передачу. Я Джон Анкерберг. Дякую, що приєдналися до мене. Як ви чули, ми маємо двох чудових гостей: Джоні Еріксон Тада та доктора Майкла Іслі.

Ми почнемо з того факту, що життя наповнене несподіванками. Ми мали чудового друга, пастора, який поїхав на конференцію «Коув». Він виступив там, поділився чудовим словом. Потім поїхав додому. Він поцілував на ніч дружину, сказав їй: «Я тебе кохаю, люба». А коли вона прокинулася вранці, то він вже був мертвий. Несподіванки. Моя мати два роки піклувалася про свою найкращу подругу, яка мала БАС. Коли вона поховала її, два роки спостерігаючи за її болем та стражданнями, то сама поїхала на огляд до лікаря. І лікар сказав їй: «Ви маєте БАС на початковій стадії». І раптом моя мати зрозуміла, якими будуть її найближчі два роки. Несподіванки. Багато хто з вас чув, як лікарі казали вам: «Знаєте, сьогодні я маю для вас не найприємніші новини». А потім вони казали про те, що ви маєте якусь хворобу. Ви теж живете з несподіванкою. Ви не знаєте, що з цим робити. Можливо, ви втратили дитину або вас покинув чоловік. Ви проходите через емоційний біль та страждання. Мої сьогоднішні гості також проходять через страждання просто зараз, коли ми знімаємо цю передачу. Джоні Еріксон Тада страждає від паралічу.

Її паралізувало, коли їй було сімнадцять років. І з того часу вона пересувається на інвалідному кріслі. І вона стикається з болем, який зростає з кожним днем. Проте, посмішка на її обличчі просто тішить всіх нас. Майкл Іслі був президентом Біблійного інституту Муді, одним з найкращих спікерів у нашій країні.

Раптом у нього почала боліти спина. Він розповість нам про це. Цей біль позбавив його можливості посідати пост президента цієї установи. Майкле, я б хотів почати з тебе. Ти маєш дивовижну цитату, яка звучить так: «Що робити, коли зникає будь-яка опора?»

Ваш чоловік не може вам допомогти. Ваша дружина не може вам допомогти. Ваш найкращий друг не може вам допомогти. Лікарі не можуть вам допомогти. Адвокати не можуть вам допомогти. І церква не може вам допомогти. До кого вам звернутися?

Майкл: Джоне, в двотисячному році я почав відчувати невеличкий біль і він почав наростати. Це має назву остеохондроз. Це універсальний діагноз для всіх проблем з хребтом. Ти кажеш про час, коли людина опиняється з повною полицею ліків. Ти вживаєш максимум ліків. У тебе крутиться голова, тебе нудить, але ти однаково відчуваєш неймовірний біль. Я ніколи не забуду, як сидів у нашому маленькому будиночку в північній Вірджінії. Сльози бігли по моїх щоках. Я відчував неймовірний біль, якого не міг позбутися. Я подивився на Сінді й сказав: «Тепер я розумію, чому люди йдуть на самогубство». Я хотів зстрибнути з мосту. Звичайно, я б ніколи цього не зробив. Але я мав таку думку. Я зрозумів їх. Ми опиняємося в темних місцях. І як каже наш із Джоні друг: «У темному тунелі є лише я, Бог та біль». І коли будь-яка опора падає, то ваша віра або стає реальною, або вам просто нема до кого більше звернутися.

Анкерберг: Ти сказав, що ніколи не просив Бога пояснити це тобі. Ти лише сказав: «Як мені жити з цим постійним болем?» Які відповіді ти одержав?

Майкл: Я ніколи не питав «чому» протягом усіх цих років.

Я заслуговую на пекло. Я заслуговую на осуд. Я знаю це на підставі того, що написано в Письмі. Але я сказав так: «Гаразд, Господи. Якщо це моє нове місце в житті, то як мені жити? Як мені не кидатися на навколишніх? Як мені не звинувачувати навколишніх? Як мені бути добрим та вихованим? Що мені потрібно робити для того, щоб бути такою людиною, якою Ти хочеш мене бачити?» Четвертий розділ до Євреїв став для мене справжнім об’явленням.

Анкерберг: Дозволь, я прочитаю його. А після цього я хочу, щоб ти його прокоментував. Ти сказав, що це один з твоїх улюблених віршів, які дав тобі Бог. До Євреїв чотири, чотирнадцять: «Отож, мавши великого Первосвященика, що небо перейшов, Ісуса, Сина Божого, тримаймося ісповідання нашого! Бо ми маємо не такого Первосвященика, що не міг би співчувати слабостям нашим, але випробуваного в усьому, подібно до нас, окрім гріха. Отож, приступаймо з відвагою до престолу благодаті, щоб прийняти», – кілька речей, – «милість та для своєчасної допомоги знайти благодать». Поясни це нам.

Майкл: По-перше, первосвященик – це заступник. Незалежно від нашого релігійного минулого, незалежно від того, чи виросли ми в культурі, в якій казали або не казали про Бога, в нашому серці є бажання порозмовляти з «Головним».

Ми хочемо знати, що можемо достукатися до Нього. І це місце в посланні до Євреїв ясно каже, що нам не потрібен якийсь посередник. Ми маємо Первосвященика. Ми знаємо, що це Бог і людина: цілком Бог і цілком людина. Це головна ідея. Але суть у тому, що Він прекрасно розуміє, звідки я та хто я, бо Він Сам пережив схожі речі.

Він прекрасно знає, через що ми проходимо, хоч ми й не усвідомлюємо цього. Отже, перше – ми маємо Первосвященика. Друге – ми тримаємося свого сповідання, своєї віри. Це те, в що я повірив, коли поклався на Христа й тільки на Нього. Він жив, помер, був похований і воскрес із мертвих. І тепер кожен, хто повірить у Христа й тільки в Христа, одержує дар вічного життя. Це основа, фундамент. І хоч би що мені казав мій досвід, я повертаюся до того, в що я вірю. Що каже мені Письмо про Ісуса? Він Посередник між мною та Богом. Він співчуває мені. Я можу звернутися до Нього. І ми маємо два продукти всього цього: благодать та милість. Це досить цікаві концепції. Благодать – це незаслужена прихильність замість заслуженого гніву.

Ніхто з нас не кращий за інших. Усі ми заслуговуємо на гнів. Ми можемо вважати, що ми кращі за інших, але це не так. Благодать – це незаслужена прихильність. Ми не можемо заслужити її, заробити її. Ми не можемо бути кращими за інших. А милість – це стримана справедливість, припинена справедливість.

Якщо поліцейський зупиняє тебе або мене (скоріше тебе, ніж мене) й каже: «Джоне, ви перевищили швидкість». А ти кажеш: «Так, перевищив». Тоді він каже: «Цього разу я відпускаю вас». За законом вам мали виписати штраф, покарання. Але милість стримала правосуддя. «Цього разу я не каратиму вас». І автор послання до Євреїв каже, що ми наближаємося до Нього, бо Він співчуває, знає й дає нам благодать, а також стримує правосуддя під час потреби. Джоне, все це допомогло мені зібрати все воєдино. Я наближаюся до Нього й Він прекрасно розуміє мене. Немає нічого такого з того, через що я проходжу, чого б Він не розумів і не знав. І на підставі цього я прошу в Нього милості та благодаті.

Анкерберг: Поясни трохи докладніше, що означає той факт, що Він співчуває нам, співпереживає нам. Я хочу, щоб ти докладніше пояснив це.

Майкл: Грецьке слово «співчувати» або «співпереживати» означає «почувати разом з кимось».

Він прекрасно розуміє все. Та скорбота, яку Він переніс, була набагато сильнішою за все те, з чим стикаємося ми з вами. Але будь-який біль, будь-яке розчарування, будь-яка душевна травма – все це прекрасно відомо Йому. Це не щось нове для Нього. «О, Я не знав, що люди можуть відчувати такі страждання». Ми, люди, не в змозі усвідомити того, що Христос пережив на Голгофі, коли Божий гнів вилився з небес на Його однородженого Сина. Він відвернувся від Нього. Ми бачимо слова Христа, який сказав: «Боже мій, Боже мій, нащо мене Ти покинув?» Ми не можемо усвідомити того неймовірного страждання, яке Христос пережив там. Але це дозволяє нам хоча б частково зрозуміти, що наш Первосвященик пережив весь біль, все розчарування, все насильство, яке ми тільки можемо й не можемо уявити. Цей первосвященик розуміє нас. Він наш заступник перед Богом. Він Бог і людина. Він співчуває нам. І ми приходимо до Нього по благодать та милість під час потреби, коли ми потребуємо Його.

Анкерберг: Бувають часи, коли ти приходиш додому… Який день ти вважаєш добрим, якщо оцінювати біль за шкалою від одного до десяти?

Майкл: Все, що нижче шести – це добре. А якщо ні, то я стаю дратівливим.

Анкерберг: Гаразд. Коли біль досягає восьми-дев’яти й ти приходиш додому (Сінді знає про це), ти спускаєшся в підвал, до своєї особистої кімнати. Як цей вірш допомагає тобі?

Майкл: Я звертаюся до того, що знаю. Я не дозволяю своїм переживанням казати мені про Бога те, в що я не вірю. Коли біль починає тиснути, коли приходить розчарування, коли лікарі не можуть допомогти, коли відбувається все те, про що ти щойно казав і ніхто не в змозі допомогти тобі – залишаєшся тільки ти, Бог та біль. Я продовжую нагадувати собі: мої переживання не кажуть мені про те, який Бог.

Анкерберг: Це дуже важливо. Повтори ще раз.

Майкл: Мої переживання не кажуть мені про те, який Бог. Його Слово каже мені про те, який Він. І це одна з тих проблем, які ми бачимо на заході й в усьому світі. Ми дивимося на свої переживання, щоб зрозуміти, який Бог. Але це неправда. Ми маємо забути про це. Ми не можемо визначити Бога людськими поняттями. Його Слово каже нам про те, який Він, що Він зробив, чого досяг. Для мене все це схоже на кокон: я, Бог та біль. І коли я читаю Його слово, біль не йде. Це не духовний анаболік, скориставшись яким я відразу ж знаходжу радість у серці. Але я знаю в розумі й вірю, що те, що Він сказав у Своєму Слові – істина. І питання в тому, чи вдасться мені зафіксувати на цьому свою душу, своє повсякденне життя?

Анкерберг: Гаразд. Тепер я б хотів перейти до Джоні. Я хочу, щоб ти розповіла історію про те, що з тобою трапилося. В сімнадцять років ти була молодою та прекрасною дівчиною. Так? Що трапилося? А після цього я хочу, щоб ти звернулася до людей, які переживають неймовірний біль. Я попросив деяких своїх співробітників порозмовляти зі своїми чоловіками або дружинами, які переживають жахливий біль, щоб вони поставили чотири запитання для моїх гостей, які будуть на програмі, присвяченій болю, стражданням та тому, що Бог може зробити для нас. І ось які запитання ми одержали. Коли припиниться біль? Коли припиниться біль? Коли припиниться біль? Коли припиниться біль?

Це єдине, що вони хотіли знати. Є люди, які не хочуть чути від Бога щось, що не стосується їхніх страждань. Так? Ти переживала таке протягом двох років. Ти не хотіла, щоб хтось розмовляв з тобою про вірші з Біблії. Так? Розкажи нам цю історію. Почни з того, що трапилося. Розкажи нам свою історію. А потім поділися словом з людьми, які кажуть: «Знаєш, мені немає діла до того, що ти розповідаєш».

Джоні: Я була молодою, спортивною та активною дівчиною. Я робила дурні речі, коли займалася атлетикою.

Я зробила дурний стрибок у мілкій воді, гадаючи, що мені вдасться пірнути «щучкою». Але мені не вдалося. Я вдарилася головою об хвилеріз. Цей удар розбив мій череп, поламав мені хребець тапошкодив хребет. Я лежала обличчям у воді, цілком паралізована. На щастя, моя сестра, яка була зі мною в воді, побачила, що я лежу на воді обличчям вниз. Іронія в тому, що попереднього вечора я пофарбувала волосся перекисом. Вона бачила, як моє світле волосся лежало на поверхні води. Це привернуло її увагу. Вона швидко припливла й врятувала мене. Вона витягла мене з води. Я плювалася водою й намагалася нормально вдихнути повітря. Мене відвезли до лікарні. Вони зрізали з мене купальник і вживили мені в череп гвинти. Вони поклали мене в довге ліжко на рамі Страйкера. Все це відбувалося з неймовірною швидкістю. І коли лікар нарешті сказав мені: «Джоні, ти пошкодила свій хребет. Ти вже ніколи не зможеш рухати руками, ніколи не зможеш ходити», я просто провалилася в яму депресії. Я навіть не могла усвідомити, що означає, що я ніколи не зможу ходити, не зможу тримати пляшку коли, розчісувати волосся або чистити зуби. Це приголомшило мене. Мене охопив суїцидальний розпач. Я лежала ночами в ліжку, повертаючи голову туди-сюди на подушці, сподіваючись на те, що поламаю шию й покінчу з цим життям. Але я боялася це зробити, бо від цього стало б лише гірше. Я відчувала неймовірну самотність. Я слухала, як Майкл читав останню частину послання до Євреїв. Я відчайдушно хотіла вірити Богові. І якщо Він був тим Богом, про якого каже Біблія, то якимось чином Він брав участь в усьому цьому. І як я можу довіряти Йому, якщо Він брав участь у цьому? Але одного разу вночі, Джоне, я була така приголомшена та самотня, вкрай самотня в своєму болю та розпачі, що почала уявляти собі цього Ісуса, про якого казав Майкл. Я уявила, як Він заходить у двері моєї лікарняної палати, проходить повз моїх сусідок, які всі спали. Я уявила, як Він підійшов до краю мого ліжка. Я уявляла. Я не бачила Його. Я просто уявляла, як Він береться за поруччя й обережно опускає їх, а потім сідає на край мого ліжка, прибирає волосся з очей і показує мені Свою руку, Свою долоню, а потім каже мені: «Джоні, якщо Я так сильно полюбив тебе, що помер за тебе, то хіба ти не можеш довіритися Мені в цьому?» І для мене це було втіленням усього того, про що ви щойно казали щодо послання до Євреїв, четвертого розділу. Я маю Первосвященика, маю Бога. Бог Біблії не був медитативним містичним Богом-Гуру на якійсь загадковій та далекій вершині, який займається самоспогляданням або сидить, склавши руки. Він не тримається на відстані від мене та мого болю. Ні. Він був у середині мого болю. І того вечора я побачила, що Ісус іде туди, куди не ходить ніхто. Він іде туди, куди не може потрапити жоден лікар. Він іде туди, куди не може потрапити жоден порадник. Він іде туди, куди не можуть потрапити ліки. І якщо ви… якщо я відкрию Йому своє серце і впущу Його, то почну бачити Його план та мету для мого життя. Це не сталося за ніч, не сталося в одну мить. Але того вечора, коли я уявила собі, як Він прийшов до мене й сказав: «Джоні, ти можеш покластися на Мене», я зробила крок у правильному напрямку.

Анкерберг: Ти намалювала два малюнки. Розкажи докладніше про перший.

Джоні: Це копія з малюнка, який я намалювала, коли лежала в лікарні. Я навчилася тримати олівці зубами, писати та малювати ними. Перед нещасним випадком я малювала. І коли я намалювала цей похмурий малюнок; малюнок, який зображує глибокий біль, то хотіла передати таку думку: «Боже, невже тепер моє життя буде таким? Невже мені доведеться жити з цим до кінця своїх днів? Я не можу так. Не можу. Це неможливо». Я знаю, що мої слова відповідають думкам багатьох наших глядачів, які опинилися в тій самій ямі розпачу. Боже, невже тепер моє життя буде таким? Можливо, ви маєте травму мозку. Вам дуже самотньо. Можливо, ви маєте психічний розлад. Можливо, ваша дитина народилася з інвалідністю або ваш чоловік вас покинув. Або ви одержали поганий діагноз від лікарів, який назавжди змінить ваше життя. Ви думаєте: «І тепер моє життя буде таким? Я не можу так». Я хочу, щоб наші глядачі знали, що ми з Майклом казали те саме. Насправді, я казала це сьогодні вранці. Я сказала: «Ісусе, я не можу цього зробити». Але… і ось за що я люблю Біблію – завжди є надія. І ми маємо безліч якорів надії, за які ми можемо триматися.

І ось за що я трималася сьогодні вранці – «Я все можу в Тім, Хто мене підкріпляє, в Ісусі Христі». До Филип’ян чотири, тринадцять. Я можу це зробити. Я можу зробити все в Христі.

Анкерберг: Цей малюнок завжди переслідуватиме мене. Так. Про що був другий малюнок?

Джоні: Другий малюнок намалювала не я. Його намалював мій друг, коли я вийшла з лікарні. Коли він побачив, як я намагаюся зібрати крутиголовку свого життя в єдине ціле, то хотів передати мені таку думку: «Джоні, я знаю, що ти хочеш, щоб твоє життясходилося в одне ціле, було чітким, добрим та впорядкованим. Я знаю, що ти хочеш, щоб усе було логічно. Я знаю, що ти хочеш, щоб у твоєму житті був сенс. Але знаєш, багато шматочків крутиголовки зникнуть. Ти не знайдеш їх, доки не опинишся на іншому боці вічності». Коли я побачила цей малюнок свого друга, то подумала: «Виходить, мудрість – це не коли ти збираєш усі шматочки крутиголовки воєдино, щоб зрозуміти, чому Бог допустив це. Мудрість – це довіритися Богові, навіть коли більшість частин крутиголовки загублені, навіть коли ти розумієш, що на цьому боці вічності в твоєму житті нема рації».

Але вона здобуде сенс на іншому боці. І ця надія спонукує мене рухатися. Я знаю, що одного разу Бог дасть мені ключ, який відкриє сенс у моєму, як мені здається, безглуздому паралічі. І мені не терпиться побачити цей день. Я з нетерпінням чекаю на нього.

Анкерберг: Майкле, ми кажемо про те, як людям вибратися з депресії після того, як вони почули погану новину. Були часи, коли ти сидів на дивані зі своєю дружиною. Сльози текли по твоєму обличчі. Але вона сказала тобі щось, із чого почався твій підйом з цієї ями. Що вона сказала?

Майкл: Коли я казав про те, що зрозумів, чому люди готові покінчити життя самогубством, то спитав у неї: «Як тобі вдається це робити?» Вона спостерігала за своїм чоловіком, але не могла нічого зробити. Вона замовчала, як мені здалося, на три-чотири хвилини, але, напевно, всього лише на кілька секунд заплющила очі, а потім подивилася на мене й сказала: «Все, що я знаю, так це те, що Бог був вірним до цього дня. Чому ж Йому не бути вірним завтра?» І це була та крапка, якої я так потребував, щоб сказати собі: «Так, Іслі, рухайся далі. Просто зроби наступний крок. Не потрібно лізти в цю діру, бо вона не приведе тебе до чогось доброго». Це була одна з безлічі невеличких змін для мене, Джоне, які допомогли мені вибратися з ями депресії.

Джоні: Знаєш, Майкле, те саме сталося й зі мною. Сінді сказала тобі істину. Я вважаю, що коли люди страждають, коли вони почувають самотність та розпач… Як прекрасно, коли є хтось, хто каже істину в твоє життя.

Я мала безліч друзів християн, які відвідували мене в лікарні, приносили піцу, приносили пончики, приносили лак для нігтів, щоб нафарбувати мої паралізовані руки. Вони розчісували моє брудне волосся. Вони були руками Ісуса. Коли люди страждають, то не повинні страждати на самоті. Бог ніколи не задумував життя так, щоб страждаючі страждали на самоті. Ось чому Він створив духовну громаду. Ось чому Він створив церкву. І сьогодні кожна страждаюча людина може звернутися до християнина. Вам можуть знадобитися всі ваші сили, щоб звернутися до них і сказати: «Мені потрібна допомога». Але це добре. Добре, коли ми кажемо, щонам потрібна допомога не лише Бога, а й Його людей. Нехай вони кажуть істину в ваше життя. Бог справді буде з вами в цьому болю. Він страждав. Ісус страждав. Він пережив усі ваші страждання, щоб стати вашим милостивим Первосвящеником, Заступником перед Батьком, який проситиме за вас. Він виливатиме Свою благодать і наповнюватиме вас Своїм миром, силою та перспективою. Все, що нам потрібно – це зробити крок віри, хоча б як гірчичне зерно. Він може бути геть мінімальним. Але якщо ви дасте Богові сантиметр, Він дасть вам кілометр. Він використає ваш крок віри, щоб дати вам Свою надію та підбадьорення. Для цього потрібен час, але це станеться.

Анкерберг: Майкле, я хочу, щоб ти підбив підсумок. Що б ти порадив людині, яка пережила серйозну несподіванку, але почула те, про що ми казали? З чого їй почати?

Майкл: Вам потрібно дійти до межі своїх сил. Вам потрібно визнати, що вам потрібна допомога. Вам потрібен хтось, хто б міг вам допомогти. Як уже казала Джоні, люди в тілі Христовому покликані бути помічниками. Самодостатнім людям важко прийняти це. Для декого це складніше, ніж для інших. Нам важко просити про допомогу. Але зверніться до Христа. Він – Первосвященик. Людство здатне на багато чого, але воно обмежене. Але глибоко всередині, де ми відчуваємо неймовірний біль, з яким ніхто не може впоратися, глибоко в серці, глибоко в голові, куди не здатні потрапити навіть найкращі ліки, ми маємо пам’ятати, що Христос любить нас. Він Первосвященик. Він досконалий заступник. Покладіться на Нього й Він не підведе вас.

Анкерберг: Друзі, ми тільки почали розмовляти на цю тему. Наступного тижня я попрошу Джоні та Майкла порозмовляти про те, як Бог допоміг їм пережити депресію та розпач.

Бо навіть попри все те, про що ви казали сьогодні, бували часи, коли перед вами виростали стіни й ви впадали в депресію та розпач. Але Бог допоміг вам. Я хочу знати, як це сталося. Так? І що сталося. Я хочу, щоб наші глядачі розуміли, що всі ми стикаємося з цим, і сподіваюся, що ви приєднаєтеся до нас.

 

*****

Якщо ви хочете знайти взаємини з Ісусом Христом, заходьте на наш сайт за адресою джей-ей-шоу крапка орг і натискайте на вкладку «Помолитися, щоб визнати Ісуса Христа, як Рятівника».