Боже підбадьорення для сучасних християн Програма 5

Боже підбадьорення для сучасних християн

 

Програма 5

 

 

Д-р Джон Анкерберг

Копірайт 2012 АТРИ

Джон Анкерберг Показати

JAShow.org

Боже підбадьорення для сучасних християн

+++

 

 

Ведучий: Чи потребуєте Ви Божого підбадьорення в речах, із якими зустрічаєтесь? Багато людей живуть день-у-день із відчуттям, немовби увесь світ лежить на їхніх плечах. Їм здається, що неприємності оточують їх. Від цього їм сумно, і вони збентежені. Вони дуже хвилюються. Іноді життя «накриває» їх хвилею. І потім їм стає важко контролювати свої почуття. Вони рідко відчувають радість. Чи переживаєте ви щось подібне зараз? Інших людей “з’їдають” сумніви. Як знати напевне, що Бог пробачив ваші минулі гріхи? Або, можливо, ви запитуєте себе: «Як мені жити в перемозі, радості та мирі Христовому щодня?»

 

У цьому випуску «Шоу Джона Анкерберга» ми дамо відповідь на запитання: «Як знати напевне, що Бог пробачив ваші гріхи?». Ми запрошуємо вас приєднатися до нас.

 

+++

Програма 5

+++

 

Анкерберг: Ласкаво просимо. Сьогодні ми порозмовляємо про цікаву тему – покарання Божих дітей. Чому воно трапляється та чому ми не повинні зневірятися під час його? Всі християни знайомі з віршем з послання до Римлян вісім, двадцять вісім: «І знаємо, що тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре». Зазвичай християни цитують цей вірш, коли настає трагедія, коли вони втрачають роботу, коли приходять труднощі. Чинячи так, ми кажемо: «Так, ми віримо, що Бог на чолі й дозволив цим речам прийти в моє життя заради мого добра».

Сьогодні я хочу уважніше дослідити це питання, щоб зрозуміти, що Бог каже про те, що відбувається в нашому житті. Я б хотів почати з другого до Коринтян, першого розділу, де великий апостол Павло каже нам про свої проблеми. Він каже: «Бо не хочемо, браття, щоб не відали ви про нашу скорботу, що в Азії трапилась нам, бо над міру й над силу були ми обтяжені» (друге до Коринтян один, вісім)

Я хочу зупинитися тут і сказати, що християни стикаються з труднощами. Сьогодні в церкві дехто помилково навчає, що, хоч би з якими обставинами ви стикалися, Бог дасть вам цілковиту перемогу. Тобто, якщо ви хворі – ви будете зцілені, якщо ви маєте проблеми з фінансами – ви одержите більше грошей, ніж потрібно на оплату рахунків, якщо ви маєте проблеми в шлюбі – все вирішиться. Але це не те, з чим стикався апостол Павло. Він каже, що пережив скорботу в Азії. Павло страждав не тому, що недостатньо молився або забув попросити в Бога забрати важкі обставини. Ні, Павло був тим, хто в першому Солунянам п’ять, сімнадцять – вісімнадцять сказав християнам постійно молитися, а в посланні до Ефесян шість, вісімнадцять – молитися повсякчас. На підставі Павлового життя ми можемо зрозуміти, що іноді християнин може молитися й просити в Бога забрати труднощі, але Бог не зробить цього. Проте, Він обіцяє нам Свою силу та Свій мир, якщо ми долатимемо труднощі.

Потім Павло пише: «над міру й над силу були ми обтяжені». Іншими словами, обставини, з якими він зіткнувся, висмоктали з нього всі соки. Він не мав сил і здатності витримати їх самотужки. Він каже, що все було так погано, що вони «не надіялися навіть жити» (друге до Коринтян один, вісім). Іншими словами, він не думав, що переживе це. Він дійшов до того, що вже не був впевнений у тому, що переживе ці обставини. Чи стосується це вас?

Потім Павло каже: «Та самі ми в собі мали присуд на смерть» (друге до Коринтян один, дев’ять). Зверніть увагу, що він почував смерть, подих смерті над собою. Можливо, ви почуваєте те саме? Ви впали так низько? Ви не маєте сили та енергії? Можливо, ви впали в відчай? Саме це переживав апостол Павло.

Але зверніть увагу на його слова. Він каже, чому до нього прийшли ці важкі часи. Ось причина: «щоб нам не покладати надії на себе, а на Бога» (друге до Коринтян один, дев’ять). Ті жахливі почуття, які переживав Павло, розпач, важкі обставини, прийшли для того, щоб Павло зрозумів, що досяг межі своїх ресурсів – сили та енергії – і цілком поклався на Бога. Труднощі настали для того, щоб Павло припинив покладатися на себе. Він розумів, що не міг пережити це все за допомогою своїх сил. Так само й ми маємо довіряти Богові щохвилини, в усіх подіях нашого життя. Можливо, ви усвідомлюєте це зараз?

У контексті цього Біблія навчає нас у посланні до Євреїв дванадцять, п’ять – одинадцять: «Мій сину, не нехтуй Господньої кари, і не знемагай, коли Він докоряє тобі. Бо Господь, кого любить, того Він карає, і б’є кожного сина, якого приймає! Коли терпите кару, то робить Бог вам, як синам. Хіба є такий син, що батько його не карає? А коли ви без кари, що спільна для всіх, то ви діти з перелюбу, а не сини. А до того, ми мали батьків, що карали наше тіло, і боялися їх, то чи ж не далеко більше повинні коритися ми Отцеві духів, щоб жити? Ті нас за короткого часу карали, як їм до вподоби було, Цей же на користь, щоб ми стали учасниками Його святости. Усяка кара в теперішній час не здається потіхою, але смутком, та згодом для навчених нею приносить мирний плід праведности!».

Тут є кілька моментів. По-перше, Біблія навчає, що кожен християнин, кожен справжній Божий син або дочка стикатимуться в своєму житті з Божим покаранням. Подумайте про це хвилинку. Якщо ви мати або батько й маєте дітей, і ви бачите, як вони тягнуть руку до вогню в печі, або намагаються засунути палець у розетку, або бігають біля сходів, з яких можуть упасти, що ви зробите? Бо ви любите їх, ви забороните їм це робити й покараєте їх. Ви скажете: «Не роби цього» й поясните чому.

Деякі діти коряться відразу. Вони довіряють словам батьків. Інші не коряться й через це вам доводиться карати їх знову, можливо бити різкою, щоб донести до них суть ваших слів. За першим разом покарання може бути слабким. Але, якщо дитина не слухатиметься, воно стане сильнішим. Ваше завдання – позбутися поганої поведінки. Це потрібно для їхнього же добра. Іноді, навіть коли ви караєте дітей з любов’ю, вони однаково не слухаються й їм доводиться навчатися «по-поганому». Вони сунуть руку в вогонь і одержують опік. Або вони падають зі сходів і одержують синці. Після того, як вони відчувають біль, вони розуміють, що батьки лише хотіли вберегти їх.

Це підводить нас до другого пункту. Батьки виправляють своїх дітей не тому, що хочуть покарати їх або засмутити їх. Навпаки. Вони виправляють своїх дітей, бо люблять їх. Те саме стосується й Бога. Бог любить нас. Коли ми визнаємо, що є грішниками, визнаємо Христа, як Спасителя, то що робить Бог? Він робить нас Своїми дітьми й починає відповідно ставитися до нас.

Біблія каже: «А всім, що Його (Христа) прийняли, їм владу дало дітьми Божими стати, тим, що вірять у Ймення Його». Івана один, дванадцять.

Ісус сказав: «Усе прийде до Мене, що Отець дає Мені, а того, хто до Мене приходить, Я не вижену геть. Бо Я з неба зійшов не на те, щоб волю чинити Свою, але волю Того, Хто послав Мене». Це означає, що воля Батька полягає в тому, щоб ми не йшли від Христа.

«Оце ж воля Того, Хто послав Мене, щоб з усього, що дав Мені Він, Я нічого не стратив, але воскресив те останнього дня. Оце ж воля Мого Отця, щоб усякий, хто Сина бачить та вірує в Нього, мав вічне життя». Івана шість, тридцять сім – тридцять дев’ять.

Бог зі Своєї благодаті вилив на нас Свою любов, дав нам дар вічного життя й пробачив нам наші гріхи завдяки тому, що Його Син помер на хресті, сплативши за покарання, на яке ми заслуговували. Щойно ми це приймаємо, Бог дає все це нам і ми входимо у взаємини любові з Ним. Він – наш люблячий Небесний Батько. Ми починаємо ходити з Ним, довіряючи Йому в тому, що Він покаже нам, як жити на добро, на вічне добро для нас.

Це підводить нас до третього пункту. Якщо ми будемо чутливими до Божого проводу й коритимемося Йому, Його покарання буде слабким. Він просто хоче, щоб ми йшли за ним. Читаючи Боже Слово й дозволяючи Святому Духові використовувати Письмо, щоб спрямовувати нас, ми одержуватимемо силу, необхідну для того, щоб жити з Богом.

Третє. Боже Слово так само каже нам у посланні до Римлян вісім, двадцять дев’ять (Ось ще одна мета для нас): «Бо кого Він (Бог) передбачив, тих і призначив, щоб були подібні до образу Сина Його». Божа мета – зробити нас подібними до образа Христа. Що це означає? Як нам бути подібними до Христа? Багато людей вважають, що Ісус Христос був найнезалежнішою людиною в світі, адже Він мав усю силу та мудрість і Йому не потрібно було ні на кого покладатися. Так, Він був Богом Сином, але, згідно з Біблією, Ісус показував нам, як жити, покладаючись на Небесного Батька.

Наприклад, в Івана шість, тридцять вісім Ісус сказав: «Бо Я з неба зійшов не на те, щоб волю чинити Свою, але волю Того, Хто послав Мене». Він сказав: «Наука Моя не Моя, а Того, Хто послав Мене». Івана сім, шістнадцять.

Ісус жив на землі, покладаючись на Батька в усіх аспектах Свого життя, Своїх справ та Своїх вчень. Навіть Ісусові дива та Його жертовна смерть на хресті за гріх людства були частиною волі Батька для Ісуса. Коли Письмо каже, що Бог хоче, щоб ми перетворювалися на образ Його Сина, то ось що воно має на увазі. Бог хоче, щоб кожен християнин навчився покладатися на Батька так само, як це робив Ісус.

Як і Ісус, ми маємо дозволити Небесному Батькові вести та спрямовувати нас, дозволити Йому бути джерелом усіх наших потреб. Наше почуття безпеки має виходити від Бога Батька. Ми маємо шукати мети життя в Нього, шукати в Нього роботи, шукати собі чоловіка або дружину, питати про те, як виховувати дітей. В усіх цих ситуаціях ми маємо покладатися на Батька й коритися Його волі. Коли ми бунтуємо, коли ми грішимо, ми відштовхуємо волю Батька для нашого життя й Він з любов’ю карає нас, Своїх дітей. Він робить це нам на добро, щоб спрямувати нас на шлях, яким нам потрібно йти.

 

Перерва

 

Мені подобаються слова, які Біл Гілльям написав у книзі «Довічна гарантія» про те, коли християни бунтують або йдуть із потрібного шляху через незнання. Тоді Бог допускає, щоб багато «всього» з послання до Римлян вісім, двадцять вісім увійшло в наше життя. Це «все» або обставини, привертають нашу увагу й повертають нас на шлях, на якому ми покладаємося тільки на Бога. Апостол Павло визнає, що йому довелося вивчити цей урок. Кожен християнин, згідно з посланням до Євреїв дванадцять, переживав таке покарання. (До Євреїв дванадцять, п’ять – шість). Це означає, що Бог так само каратиме й нас із вами.

В цьому разі на кону не стоїть наша вічна доля. Ні. Питання в наших взаєминах з Богом, у нашій подібності до Божого Сина.

Подивімося на приклад з життя апостола Петра. Я вважаю, що він являє дивовижний приклад. На підставі того, що письмо каже про Петра, він був самовпевненою людиною, яка покладалася на свою силу. Він мав свій кодекс законів. Здавалося, що він ніколи не підведе в важкій ситуації. Якщо Петро не міг доручити роботу іншим, то завжди розумів, що може розраховувати на себе. Він ніколи не здавався, завжди йшов до кінця. Він був готовий померти, але не здатися. Схоже на вас?

В Луки двадцять два, тридцять три Петро сказав Господові: «Господи, я з Тобою готовий іти до в’язниці й на смерть!». Коли Петро це казав, то покладався на свої сили. Він був впевнений у своїх силах. До цього вони ніколи не підводили його. Проблема в тому, що його віра ґрунтувалася на неправильному джерелі. Вона мала йти від Бога, а не від нього самого. Мене вражає Ісусова відповідь Петрові. В Луки двадцять два, тридцять чотири Він сказав йому: «Говорю тобі, Петре, півень не заспіває сьогодні, як ти тричі зречешся, що не знаєш Мене».

Невже Петро пускав дим в очі, коли казав Ісусові, що готовий заради Нього, якщо знадобиться, піти до в’язниці або на смерть? Ні. Якщо подивитися Івана вісімнадцять, то ви побачите, що Петро щиро мав це на увазі. В Євангелії від Івана ми бачимо, як Юда йде зраджувати Ісуса. Там сказано: «Отож Юда, узявши загін війська та службу від первосвящеників і фарисеїв, приходить туди із смолоскипами, та з ліхтарями, та з зброєю» (Івана вісімнадцять, три).

Деякі богослови заявляють, що загін складався з шестисот людей. Уявіть собі: шістсот збройних солдатів вийшли за Ісусом. І що робить Петро? Біблія каже: «Тоді Симон Петро, меча мавши, його вихопив, і рубонув раба первосвященика, і відтяв праве вухо йому» (Івана вісімнадцять, десять). Подумайте про це. Петро вийшов і вихопив меча, готуючись поборотися з шістьмастами воїнів. Один проти шестисот солдатів. Він не мав шансів. Але це каже мені, що, коли Петро сказав Ісусові, що готовий померти за Нього – він не жартував. Що зробив Ісус? Він зцілив вухо раба й сказав Петрові: «Всунь у піхви меча!». Потім солдати взяли Ісуса й повели Його. Письмо каже: «Петро ж здалека йшовслідкома» (Луки двадцять два, п’ятдесят чотири). Він був стривожений і збентежений, думаючи про те, що ж станеться далі.

Далі ми читаємо про Петра, коли він опинився біля багаття на подвір’ї біля того місця, де судили Ісуса. Маленька служниця побачила його й сказала: «Хіба ти не один з Ісусових друзів?»

І що зробив Петро? Він зрікся. Він сказав: «Жінко, я не знаю Його»

За годину підійшла ще одна дівчина й сказала: «Точно, ти був з галілеянами».

Петро сказав: «Я не знаю, про що ти кажеш». Він виявився боягузом. Подумайте про це. Двоє дівчат змогли його перемогти. І щойно він зрікся Христа, заспівав півень і Петро згадав Ісусові слова. З жахом він згадав свої слова, сказані Ісусові: «Якби й усі спокусились про Тебе, я не спокушуся ніколи».

То що ж трапилося? Ісус сказав Петрові «Симоне, Симоне, ось сатана жадав вас, щоб вас пересіяти, мов ту пшеницю». Тут стоїть «вас», множина. А отже, тут сказано й про інших учнів. «Я ж молився за тебе (однина – за Петра), щоб не зменшилась віра твоя; ти ж колись, як навернешся, зміцни браттю свою!». (Луки двадцять два, тридцять один). Вочевидь, сатана попросив у Бога дозволу, щоб спокусити Петра. Об’явлення дванадцять, десять каже: «сатана – той, хто братів наших скаржив, хто перед нашим Богом оскаржував їх день і ніч!».

В Йова один, дев’ять сатана звинувачує перед Богом Йова, праведну та чисту людину. В Захарії три, один сатана намагається звинуватити перед Богом первосвященика Ісуса. Якщо подивитися на всі ці ситуації, то видно, що Бог залишається на чолі. Сатана має спитати дозволу в Бога, щоб спокушувати нас. Бог знав, що Петро покладався на свої сили, свою самовпевненість, свої здібності, щоб іти за Христом і працювати для Нього. Бог забрав у нього сміливість і помістив його в ситуацію, де Петро не міг тримати все під контролем. Петро повівся, як боягуз. Він завжди гадав, що в нього вистачить сил та здібностей, щоб пережити будь-яку ситуацію. Можливо, ви гадаєте так само?

Він вірив, що якщо обіцяв Богові покору, то зможе виконати обіцянку сам. Іншими словами, він мав силу духу, якою він хотів здивувати Бога. Він гадав, що самовпевненість допоможе йому пройти будь-які випробування на шляху. Петро створював і дотримувався цих ідей вже багато років. Але тепер він втратив усе це. Після того, як він тричі зрікся Ісуса, проспівав півень і він згадав Ісусові слова. Тепер він зрозумів і гірко заплакав.

Пізніше Петро правильно відреагував на стан зламаності. Господь дивовижним чином пробачив йому, забрав боягузтво й повернув сміливість. Але Він сказав: «Тепер ти покладатимешся тільки на Мене, Мою силу. Твоя сміливість не буде тільки твоєю. Вона буде від роботи Мого Святого Духа в тобі. Вона буде люблячою та ніжною, а не нахабною та егоцентричною. Люди побачать в тобі Христа й ти принесеш честь та славу Моєму Імені».

Можна поставити вам запитання: «Чи досягли ви межі своїх сил? Чи можете ви сказати, що в будь-якій потребі покладаєтеся лише на Божу силу?» Коли ми залишаємо щось, коли робимо щось по-своєму, наш люблячий Батько каже, що каратиме нас, доки ми не зрозуміємо, що потребуємо Його. Є багато сфер, у яких Він це робить. Він може дозволити нашій впертості, бунтарству вплинути на нас. Він навіть може дозволити сатані доторкнутися до якоїсь сфери нашого життя. Бог усе контролює. Він виставляє межі. Але Він карає нас у любові. Він розбирається з кожним особисто.

Послання до Євреїв каже, що, коли ми стикаємося з Божим покаранням, то не повинні його ігнорувати, не повинні його відштовхувати. Ми не повинні зневірятися або здаватися, адже Бог карає тільки тих, кого любить. Що нам робити? Ми маємо підкоритися Богові, запам’ятати урок і продовжити рухатися далі. Це добре. Біблія каже, що якщо ми так чинитимемо, то Боже покарання виробить плід праведності та миру в тих, хто прийняв його. (До Євреїв дванадцять).

Якщо ви сьогодні стикаєтеся з труднощами, то просто скажіть: «Господи, я підкоряюся Тобі. Чого ти намагаєшся навчити мене?» Якщо в вашому житті є гріх – сповідуйте його. Бог не хоче карати вас. Він робить це з любові та на добро вам, щоб повернути вас до розуміння того, що Він є вашим джерелом всього.

Наступного тижня ми розглянемо іншу тему, про яку каже Письмо: «Страх смерті: Що Бог дав тим, хто за крок від смерті й боїться її? Що Бог обіцяв тим, хто вірить у Христа, після смерті?» Сподіваюся, ви приєднаєтеся до мене наступного тижня.

Дякую, що були сьогодні з нами. Якщо вам сподобався сьогоднішній випуск і ви б хотіли подивитися його знову або хочете подивитися наші програми на інші теми, встановлюйте додаток «Шоу Джона Анкерберга» або заходьте на наш сайт за адресою джей-ей-шоу крапка орг. Ви можете безкоштовно дивитися всі випуски через додаток «Шоу Джона Анкерберга» або завантажити будь-який випуск для особистого користування за п’ять доларів через сайт джей-ей-шоу крапка орг

Друзі, ми хочемо підбадьорити та зміцнити вас у ходінні з Господом. Можливо, сьогодні Бог звертається до вас. Якщо ви хочете довідатися, як стати християнином, або хочете помолитися й визнати Ісуса Христа, як Спасителя, заходьте на наш сайт і натискайте на вкладку «стати християнином». Вона розміщена вгорі сторінки. Ми розповімо вам, як помолитися й попросити в Господа Ісуса Христа спасти вас від гріха. Ви можете особисто пізнати та пережити Його.

Ми раді, що ви були сьогодні з нами. Сподіваємося, ви приєднаєтеся наступного тижня. Ми підготуємо ще один випуск, який надихне вас і дасть потрібну інформацію для щоденного ходіння з Господом. Нехай Бог поблагословить вас. До зустрічі наступного тижня.

 

 

 

 

 

Якщо ви хочете знайти взаємини з Ісусом Христом, заходьте на наш сайт за адресою джей-ей-шоу крапка орг і натискайте на вкладку «Помолитися, щоб визнати Ісуса Христа, як Рятівника».