Божа розрада, коли ви у розпачі, депресії та боїтеся майбутнього. Програма 1

Божа розрада, коли ви у розпачі, депресії та боїтеся майбутнього.

 

Програма 1

 

 

 

Д-р Джон Анкерберг

Доктор Майкл Іслі

Джоні Еріксон Тада

Копірайт 2012 АТРИ

Джон Анкерберг Показати

JAShow.org

Божа розрада, коли ви у розпачі, депресії та боїтеся майбутнього.

+++

Диктор: Сьогодні в «Шоу Джона Анкеребрега». Молода 17-річна дівчина, яка любила їздити на конях, любила хокей та плавання, пірнула в озеро ізламала хребет. Після екстреної операції вона дізналася, що більше ніколи не зможе ходити або користуватися своїми руками. Вона стала інвалідом, прикутим до візка до кінця життя. Як Бог допомагає Джонні Еріксон Тада протягом сорока п’яти років боротися з відчаєм, депресією та страхом перед майбутнім?

Уявіть собі чоловіка, якому під сорок. Він у хорошій формі, грає в рекетбол тричі на тиждень, і навіть займається з особистим тренером. Несподівано він починає відчувати біль у попереку, який призводить його до болючої операції. В результаті лікарям доводиться діставати усі диски та з’єднувати кістки у хребті.

Сьогодні доктор Майкл Іслі, почесний президент Біблійного інституту Муді та Джонні Еріксон Тада будуть говорити про те, як знайти Божу розраду, коли ви в розпачі, в депресії, та боїтеся майбутнього. Приєднуйтесь до нас на цьому спеціальному випуску «Шоу Джона Анкерберга».

 

 

 

+++

Програма 1

+++

 

Джон Анкерберг: Ласкаво просимо на нашу передачу. З нами Джонні Еріксон Тада і доктор Майкл Іслі. Я хотів би почати цей випуск із розмови про страх, з яким стикається кожен з нас. Але деякі відчувають його більше за інших. Це страх смерті. Наприклад, у мене хвороба. Ми стикалися зі смертю, як і наші гості, і ми не були впевнені у тому, чи будемо ми жити далі. Ми опинялися в Божих руках. Я хочу поговорити про те, що Бог зробив для вас. Майкл, я хотів би почати з тебе. Давай поговоримо про страх смерті і про те, яка є Божа відповідь на нього.

Доктор Майкл Іслі: Моєму хорошому другу робили дві пересадки печінки. Це складні операції, що тривають по 12 годин. Він розповідав історію про те, як прийшов у передопераційну, роздягнувся, надів халат. Він розповідав, що перед самою операцією йому дозволили поговорити з дружиною. Він сказав, що зняв свою обручку та віддав її дружині. Потім він поцілував її. Після цього він розповідав мені: «Тебе везуть по коридору. Ти рахуєш лампи на стелі, в той час як двоє незнайомців у масках везуть тебе на операцію».

Він сказав, що в цей момент прощався з усіма: з дітьми, дружиною та іншими. Він сказав: «Залишився тільки я і Христос. І якщо прокинуся – я буду служити Йому. А якщо не прокинусь, то зустрінуся з Ним». Ці слова торкнулися мого серця. І кожного разу, коли лягаєш на операцію, ти думаєш про рівень смертності. Це нагадує мені про те, що навіть зараз ми рухаємося подібним коридором.

Анкерберг: Наприклад, людина говорить: «Я не знаю, чи побачу я Христа, коли прокинусь. Я боюся смерті, бо не знаю, що на іншій стороні». Яка радісна звістка Євангелія?

Іслі: Наша єдина надія – це слова воскреслого Христа «Хто вірує в слово і в Мене, життя вічне той має». Безумовно, багато місць у Писанні пояснюють нам, що ми віримо, покладаємося на Христа, який жив, помер, та воскрес із мертвих. Кожен, хто вірить в Христа, і тільки в Христа, отримує дар вічного життя. Іван говорить: «Оце написав я до вас, щоб ви знали, що маєте життя вічне». Тому я, Джонні, ти, усі ми, хто пережив зустріч із Христом, знаємо, що хоч і можемо відчувати страх перед смертю – хоча я вже і не відчуваю його – будемо жити далі.

А тим, хто ще не пережив цієї зустрічі, залишається лише звернутися до Христа, тому що це єдина надія на спасіння.

Анкерберг: Так. Упевнений, ви чули, як люди говорили: «Я знаю цю людину, і готовий довірити йому своє життя». Згадайте Авраама. Авраам вірив Богові. Бог бачив це, і це зарахували йому в праведність. Я подумав: «Чому ми не можемо просто довіряти Богу?» Він послав Христа. Христос заплатив за все. Він зробив все на хресті, і цього достатньо. Наші справи і поруч не стояли з тим, що Христос зробив для нас. Він прожив досконале життя, та заплатив за всі наші гріхи. Він взяв наші гріхи, та дав нам Свою праведність. Й якщо я можу постати перед Богом зі справами Христа, то у мене все буде в порядку. Ось, що означає та праведність, що дана нам… Ми просто повинні довіритися Богові в тому, що Він дає нам цей дар. Ми довіряємо багатьом людям, але не довіряємо Богу.

Іслі: У нас всередині є ваги добра і зла. Ми робимо погані справи, а потім намагаємося зробити щось хороше, щоб компенсувати їх. Ми постійно намагаємося виправити свій гріх, тим самим спрощуючи його. Як ми вже говорили, усі ми мчимо на поїзді у пекло. Усе людство може піти до пекла, якщо воно не прийме Христа. По суті, я не можу бути достатньо хорошим для того, щоб дістатися до Бога. Але Бог був досить добрий, щоб послати Свого Сина до мене, щоб Він помер за мене, від мого імені, замість мене, і щоб я отримав прощення завдяки тому, що Він зробив на хресті. Це й є чудова новина.

Анкерберг: Це чудова новина.

Іслі: Це дуже просто. Іноді люди спотикаються, бо їм потрібно щось зробити, але насправді вони не можуть нічого зробити.

Тада: Знаєте, це одна з причин, чому, як я вважаю, Бог допускає страждання, особливо в житті невіруючих. Адже коли ти проходиш через страждання, то це як будильник, як червоний прапор, як червоне світло, як сигнал «ту-ту-ту». Прокинься, прокинься від духовної дрімоти. Я вважаю, що страждання – це як холодне умивання для невіруючого. Його суть у тому, щоб вони запитали себе: «А що станеться, коли я опинюся на іншій стороні могили? Як я ставлюся до всього того, про що говорив Христос». Я не думаю, що ми, будучи людьми в фізичному тілі, думали б про це, якби не страждання, які пробуджують нас від духовного ступору.

Анкерберг: У тебе є чудовий приклад – твоя подруга Деніз. Вона боялася смерті.

Тада: Деніз була моєю знайомою. Вона лежала зі мною в шестимісній палаті. Вона лежала на середньому ліжку навпроти мене. У неї була дивна нервово-м’язова хвороба. Вона була паралізована і сліпа. Одного ранку вона, як зазвичай, прокинулася активним підлітком, а до вечора вже не могла ходити. Коли я познайомилася з нею, вона не могла рухатися, і її тільки возили на ліжку по лікарням. Вона була доброю людиною. Її мама практично кожен день сідала на автобус, щоб приїхати до неї з іншого кінця міста та почитати Біблію. Я постійно слухала її. Я захоплювалася цією молодою дівчиною, але ніяк не могла прийняти ту віру, яку вона показувала.

Я покинула ту лікарню, й повернулася до свого життя, до університету Меріленда. Вона ж залишилася в тій лікарні.

Я щороку відвідувала її на регулярних оглядах. І ось, на восьмий рік після того, як мене паралізувало, я знову пішла провідати Деніз, але її не було. І коли я запитала медсестру, де вона, та сказала: «Напевно, ти не чула, але вона померла». Я була шокована. Вона завжди була там. Я пам’ятаю, як пішла до своєї подруги, з якою ми разом читали Біблію, і сказала: «Я не розумію. У цієї дівчини була лише її мати. Не схоже, що її свідчення могло б торкнутися багатьох. До неї взагалі мало хто приходив. Вона вісім років лежала сліпа і паралізована у ліжку. У чому сенс всього цього?»

Я пам’ятаю, як моя подруга показала мені один фрагмент Писання – до Ефесян 3:10: «щоб тепер через Церкву була оголошена початкам та владам на небі найрізніша мудрість Божа,». Простими словами можна сказати, що життя Деніз було як дошка, на якій Бог малював крейдою дивовижні уроки про Себе. Уроки, на кшталт «Досить тобі Моєї благодаті»; «Я дам їй сили, щоб підтримати її», «Я дам їй мир, що вищий від усякого розуміння». Моя подруга сказала: «Джонні, ангели і демони стоять на пальчиках в очікуванні твоєї реакції, в очікуванні реакції Деніз. Не думай, що її страждання були марні. Всі ці вісім років вона збирала собі вічну нагороду, яка переважить сліпоту та параліч. Те ж саме стосується і тебе. Якщо це стосувалося її, то стосується і тебе».

 

Не думайте, що ви самотні у своїх стражданнях. Ангели, демони, мільйони і мільярди невидимих істот дізнаються щось про велич Божу через вашу покору та віру в Нього. Кожен день, кожен наш вчинок на Землі має неймовірне значення для нашої радості, поклоніння та служіння на Небесах. Мені не терпиться побачити Деніз й ті нагороди, що вона отримає, коли опиниться біля ніг Ісуса.

Анкерберг: Давай трохи докладніше поговоримо про це, тому що останні кілька днів багато людей з паралічем питали мене: «У чому цінність мого життя?» Вони говорили мені: «Джон, я прикутий до ліжка. У моїх дітей проблеми, й я нічого не можу вдіяти з цим. Моя дружина виснажена турботою про мене. Я відчуваю себе таким безпорадним, і нічого не можу зробити. То яка ж мета та сенс мого життя? »Що ти скажеш таким людям?

Тада: Цікаво, що ти запитав про це. Я саме нещодавно говорила зі своєю подругою, яка паралізована і не може встати з ліжка, й також відчуває хронічний біль. Я процитувала їй Псалом 9:38 – «Бажання понижених чуєш Ти, Господи, серця їх зміцняєш, їх вислуховує ухо Твоє…». Цей вірш, і багато інших говорять мені, що молитви понижених та смиренних мають неймовірну силу. Нас чекає особлива аудієнція з Богом. Ми приходимо у внутрішнє святилище, в тронну залу, у яку не пускають інших. Коли пригноблені приносять свої клопотання від імені інших до Господа, то Бог нахиляє Своє вухо і слухає, що вони говорять. Я сказала своїй подрузі, що навіть найслабша молитва перед Богом може потрясти долі народів, викорінити гріх, знищити твердині, підбадьорити святих і зробити служителів успішними.

Не зменшуйте та не недооцінюєте силу молитви у вашому житті. Він чує плач пригноблених. Він підтримує хворих на їхніх ліжках, тому що їх плач перед Богом має неймовірну вагу, неймовірну силу і значення. Молитва – це серйозна робота. Я не хочу потрапити на Небеса, щоб потім битися головою об стіну, кажучи: «Боже, чому я не зробила цього?» Я не хочу потрапити туди і думати: «А чого досягли мої молитви? Лише ось цього? А чому я не молилася більше? »Я вважаю, що страждання піднімають межу важливості молитви. І тоді ми стаємо на коліна і молимося.

Анкерберг: Деякі з вас дійшли до того, що ваше тіло почало розкладатися ще за життя, й ви нічого не можете з цим вдіяти. Ви розумієте, що кінець близький. Яка ж тоді ваша цінність? І що вам робити? Чому вам потрібно рухатися далі? Джонні, поясни, як людина може по-справжньому прославляти Бога і бути Його руками в подібних ситуаціях?

Тада: Я згадую свою знайому на ім’я Карла, Карла Ларсон. У неї був ювенільний діабет. Вона втратила кілька пальців, обидві ноги. У неї була пересаджена нирка. Вона пережила серцевий напад, водянку. У неї були проблеми з судинами, і вона була сліпа. Я просто повинна була зустрітися з нею. І ось, я пішла до неї і сказала: «Карла, я не можу повірити у те, що ти пройшла через усе це».

А вона відповіла мені: «Джонні, я вирішила, що мені варто зустрітися з тобою, поки я не втратила інші частини тіла». Ця жінка побувала на ритриті. Вона чудово провела там час, і прислала мені подарунок. Це був її ніжний протез. На ньому була записка, у якій я прочитала: «Так як вся я не можу бути постійно з тобою, я вирішила, що нехай з тобою буде частина мене». Дивовижна жінка!

Але на першому ритриті вона не була такою вже радісною. Вона була пригнічена. Вона багато втратила. Її чекали нові операції та неминуча смерть. Їй було важко. Мої руки не допомогли їй, так що я сказала: «Знаєш, у тебе залишилося кілька пальців, так що візьми свою Біблію, і відкрий послання до Филип’ян. Я хочу, щоб ти прочитала, що говорить Павло. Він говорив, що не знав, краще йому померти та бути з Христом, або залишитися. Він розривався між цими варіантами. А тепер, Карла, подивися на наступний вірш. Він каже: «а залишатися в плоті корисніше для вас». Я сказала: «Карла, якщо тобі цікаво, в чому твоя мета – читай далі. Твоя медсестра, яка займається трансплантацією, не знає Ісуса. Інші дами в клініці, які люблять тебе і твоє почуття гумору, теж не знають Ісуса. У Бога великі плани для тебе, Карла. Тебе оточує багато людей. Для них корисніше, щоб ти залишилася, а не померла так швидко.

Карла, ти можеш бути зі мною, з іншими, такими, як я, які борються. Чи можеш ти потерпіти трохи більше заради Христа, заради розширення Його царства серед тих, хто перебуває у смертельній небезпеці?

Вона не думала про це. Але її торкнулися слова апостола про те, що іншим буде краще, якщо ми залишимося в наших побитих і наповнених болем тілах. Це корисніше для інших, для наших рідних, друзів, сусідів, співробітників, учнів, прибиральників у тих місцях, де ми працюємо; офіціанток у тих місцях, де ми їмо. Є безліч людей. Працівниці хімчисток, касири в продуктових магазинах. Нас оточує безліч людей, які жадають того, що є у нас. Карла провела з нами ще 4 роки, перш ніж відправитися до Ісуса. І вона взяла з собою на небо цілий склад врятованих душ.

Анкерберг: Я пам’ятаю, як моя мати, у якої була хвороба Лу Геріга, втратила здатність говорити. А потім вона втратила здатність ходити. Доводилося все робити за неї. Я пам’ятаю, як подзвонив їй додому.

Я звик чути згенерований комп’ютерний голос, який читав слова, які вона друкувала. Вона набирала невелику молитву за мене, і я слухав її згенерований комп’ютером голос. Я не пам’ятаю все те, що робила моя мати, але це я пам’ятаю. Упевнений, що люди, які опиняються у подібних ситуаціях, думають, що це дурниця. Але я ніколи не забуду її слова.

Джонні, я знову хочу змінити тему. Я хотів би поговорити про людей, які піклуються про рідних з інвалідністю, на зразок хвороби Лу Геріга або склерозу. Це виснажує їх. Ти любиш цю людину, але тобі доводиться дбати про неї день у день. Деякі люди доходять до того, що одного разу у них просто не стає сил більше робити це. Вони кажуть: «Я здаюся. Я більше не можу робити це». Проблема у тому, що здаватися не можна. Що б ти порадила їм?

Тада: По-перше, я хотіла б звернутися до тих, про кого дбають. Вам варто говорити: «Дякую». Ви повинні добре поводитися з цією людиною, і не грубити. Бог дав вам в життя цю людину, щоб годувати вас, щоб повертати вас у ліжку, підкладати подушку, міняти білизну, прати.

Вам варто бути добрим до неї. Хтось сказав мені: «Джонні, твоя сестра робить усе, щоб твоє життя було якомога краще, а ти навіть не можеш сказати їй дякую». Після цього ця людина відвернувся і пішла. Я дуже розлютилася на неї. Але вона зробила мені послугу. Я люблю свою сестру, і навіть сьогодні я кажу їй «дякую».

А тому, хто піклується про таку людину, я б хотіла розповісти про те, як важливо просити про допомогу. Ми горді люди. Ми тягнемо себе вгору за свої ж шнурки, випинаємо груди, втягуємо животи і задираємо носи. Ми робимо це. Але ми не можемо, і не повинні. Бог створив духовну громаду, щоб ми могли служити та допомагати один одному. Немає нічого поганого в тому, щоб звернутися за допомогою, тому що ви робите те ж, що може зробити людина, що сидить поруч з вами в церкві. Ви послужите йому, звернувшись за допомогою. Ісус прийшов не для того, щоб Йому послужили, а щоб Самому послужити. Інші члени зборів повинні приходити до вас у будинок, на вашу кухню, в вашу спальню, і допомагати з прибиранням, покупками, пранням, миттям підлоги. Вам потрібна допомога, тому просіть про неї. Якщо вам некомфортно в тій церкві, де ви знаходитеся, знайдіть іншу церкву, де ви зможете попросити про допомогу, і де вам її нададуть.

Ніхто не повинен страждати на самоті, чи то людина з проблемами, або та, хто піклується про неї. Ніхто, ніхто не повинен страждати сам. Ось для чого існує церква.

Анкерберг: Моя дружина дбала про мене, коли я проходив через різні операції. Розкажи про те, що Сінді зробила для тебе, та про тих, хто допомагав тобі. Ти горда людина. Ти міг робити все сам. Ти був розумний і сильний. Але ти опинився в положенні, коли більше не міг сам піклуватися про себе.

Іслі: Мені важко говорити про це. Я робив усе по дому: лагодив машини, обігрівачі, займався сантехнікою, електрикою. Не було такого, чого б я не вмів. І тепер мені доводиться платити, щоб хтось зробив це. Одного разу я був у Чикаго. Я застряг у пробці на Ейзенхауера, яка рухалася зі швидкістю 5 км / год. Я подзвонив їй і запитав: «Як ти, люба?» Ця жінка може стояти перед тисячами інших людей та вчити їх. А вона відповідає: «Я саме закінчила стригти газон». Я був шокований. Я подумав: «Що ти за чоловік?» Але вона ні разу не дорікнула мені.

Мені досі важко говорити про це. Вона ніколи не скаржиться. Я знаю, що бувають часи, коли їй важко. Іноді вона перетравлює все всередині себе. Але вона ніколи не скаржиться. Вона ніколи не злилася на мене. Вона ніколи не втрачала витримки. Коли приїжджаєш додому після операції, то багатьом доводиться допомагати тобі. Тобі здається, що втрачаєш почуття гідності. Тобі боляче. Але ти вдячний. Як говорила Джонні – і це відмінна порада – піклуйтеся і любить тих, хто піклується про вас.

Тада: Безумовно.

Іслі: Іноді буває важко навіть тим, хто лежить у лікарні.

Тада: Знаєте, я дуже сильно люблю свого чоловіка. Це може прозвучати дивно, але я найбільше люблю його, коли він водить мене в туалет. Він не завжди робить це. У мене є подруга, яка допомагає мені з цим. Але він також часто водить мене в туалет. Він витирає мені все туалетним папером. І я не можу повірити в те, як сильно він любить мене, що робить все це. Я назавжди в боргу у нього.

Іслі: Ми відчуваємо прийняття і говоримо про це. Ми готові відплатити тим самим в будь-яку секунду: ти – Кену, я – Сінді.

Тада: Безумовно.

Іслі: Приймати не завжди легко, особливо коли ти гордий і сповнений сил.

Тада: Це правда.

Анкерберг: Друзі, наступного тижня я хочу задати ось яке питання Джонні і Майклу: «Ви коли-небудь молилися в вірі, щоб Бог зцілив вас? Чи хочете ви зцілення? Чи очікували ви, що Він дасть його? Що сталося?» Ми поговоримо про зцілення. Сподіваюся, ви приєднаєтеся до нас.

Диктор: Залишайтеся з нами, щоб подивитися фрагменти з наступного випуску.

 

 

 

 

 

 

Якщо ви хочете знайти взаємини з Ісусом Христом, заходьте на наш сайт за адресою джей-ей-шоу крапка орг і натискайте на вкладку «Помолитися, щоб визнати Ісуса Христа, як Рятівника».