Бог допомагає в стражданнях. Програма 3

 

Диктор:Сьогодні в «Шоу Джона Анкерберга»:

 

Доктор Майкл Іслі:Є місця, куди потрапляють усі, Джоне, коли не залишається ніякої опори, ти залишаєшся наодинці з Богом і усвідомлюєш, що є лише ти та біль. Я не можу. Сінді не може мені допомогти. Ніхто не може мені допомогти. Ліки не можуть мені допомогти. В такій ситуації нормально сказати: «Господи, я самотній, я зламаний і мені потрібна Твоя допомога».

 

Диктор: Як Бог допоможе вам, коли ви чуєте погані новини від своїх лікарів? Коли ви розумієте, що вам доведеться жити в болі та стражданні до кінця свого життя? Як Бог допоможе вам жити день у день в таких непростих обставинах? Або коли ви розумієте, що кінець близький? Як Бог допоможе вам тоді?

 

Джоні ЕріксонТада: Я почала згадувати всі ті рази, коли Бог допомагав мені в малому, в незначному та в великому. І якимось чином це допомогло мені продертися крізь дивну, перекручену, запаморочливу реальність мого паралічу, яка заплутує та приголомшує.

 

Диктор:Сьогодні я маю в гостях доктора Майкла Іслі, почесного президента Біблійного інституту Муді та головного пастора церкви ФелоушіпБайбл у Брентвуді (Тенесі) та Джоні ЕріксонТада, фундаторку міжнародного служіння для людей з інвалідністю «Джоні та друзі». В цьому особливому випуску «Шоу Джона Анкерберга» вони розмовлятимуть про те, як Бог допомагає під час страждань.

 

Анкерберг: Ласкаво просимо на нашу передачу. Я маю в гостях доктора Майкла Іслі та Джоні ЕріксонТада. І сьогодні ми почнемо з тебе, Джоні. Наш цикл передач присвячений тим нашим глядачам, які страждають. Спочатку ви чуєте погану новину. Ми розмовляли про це. Що проходить через ваш розум? Що Бог робить для вас? Потім була програма про довжину. І тепер ми дійшли до факту фінішу. Смерть настає. Для декого з наших глядачів вона може настати цього тижня. Вона може настати через двадцять чотири місяці. Вони не знають, коли вона настане, але вона настане. Так? Ми порозмовляємо про наближення до фінішу, бо ви обоє багато разів гадали, що помрете. Особливо ти, Джоні. Я хочу повернутися до деяких із цих подій. Я хочу представити їх так. Ти поламала шию, коли тобі було сімнадцять, і просиділа в інвалідному кріслі сорок шість років. Останні дванадцять років ти страждала від жахливого болю й ніхто не міг тобі в цьому допомогти. Потім, в дві тисячі десятому, на додачу до всього цього тобі сказали, що ти маєш рак грудей. Так? Про що ти подумала тоді?

 

Тада: Щойно я почула діагноз, моя депресія пішла, бо я вирішила, що це мій квиток на небеса.

 

Анкерберг: Я їду звідси!

 

Тада: Не може бути! Я позбудуся свого інвалідного крісла після стількох років, десятиліть боротьби з болем. Але тієї самої миті я поглянула в очі мого чоловіка й побачила сльози. Я чула, як він сказав моїй сестрі Джей, яка приїхала до Каліфорнії, щоб допомогти мені з мастектомією та хіміотерапією: «Я можу втратити свою найкращу подругу» – сказав він. І коли я почула ці слова, вони цілком змінили моє мислення. Я почала інакше дивитися на свій рак. Я дивилася на свої роки хронічного болю та паралічу, як на дванадцятий розділ Єремії: якщо ти не можеш успішно змагатися в бігу з людьми, то чому думаєш, що зможеш змагатися з кіньми?

Попереднє десятиліття я брала участь у суворому забігу з хронічним болем. Але тепер, з раком – це була гонка проти коней. І всі уроки, які я засвоїла – як покладатися на Ісуса, Письмо, яке так багато означало для мене, гімни, які я співала собі, щоб зміцнити свою душу посеред ночі – все це допомогло мені подивитися на рак і сказати: «Знаєте що? Бог зробить тут щось велике». Я часто цитувала доктора Джона Пайпера: «Цей рак не переможе, якщо я помру. Він переможе лише тоді, коли я припиню цінувати Ісуса Христа. Але помру я чи ні – я триматимуся за Ісуса».

Протягом останніх трьох років рак неймовірно зблизив мене з моїм чоловіком на особистому рівні. Він сплавив наші серця в єдиний союз, заснований на Божому Слові. Я знаю, що дивно казати таке, але я б це ні на що не проміняла. Крім того, я маю чудову надію на небеса, Джоне. Я дуже люблю Джонатана Едвардса, великого американського теолога. Одного разу він сказав, що все, що ми робимо тут, на землі, має прямий зв’язок з нашою можливістю радіти, служити та вклонятися на небесах. Я не хочу, щоб страждання виявилися даремними. І вже точно не хочу, щоб це сталося з моїм болем. Мій рак не буде даремним. Я активно співпрацюватиму з Богом, вкладатиму в славу на небесах і не лише для себе, а й для свого чоловіка. Він дуже важливий для мене.

Я ношу цю корону на шиї, на ланцюжку. Я не знаю, чи бачать її наші глядачі, але це маленька корона. Я не дозволю раку, болю або паралічу виявитися даремними, бо я здобуваю корони або вінці на небесах для того, щоб скласти їх біля ніг Ісуса. Це буде чудовий день.

 

Анкерберг: Гадаю, знадобиться вантажівка, щоб привезти їх усі. Але порозмовляймо про тебе та Кена. Перейдімо до особистих речей. У своїй книзі «Нерозказана історія любові» ти розповідаєш про це. Люди мають про це почути. Люди, смерть яких не за горами. Ми повернемося до них. Але перед цим я б хотів, щоб ти розповіла про біль, про жахливий біль та щоденну рутину, які штовхали вас за межу. Вони розділяли вас. Розкажи про те, як Бог почав змінювати вас двох та як рак зміг знову об’єднати вас.

 

Тада: Я пам’ятаю, як одного разу вночі я мала проблеми з пневмонією. Моєму чоловікові доводилося багато разів підійматися, щоб постукати мені по грудях і натиснути на шлунок. Він допомагав мені кашляти. Він мав у руках безліч мокрих серветок. Він казав: «Дихай, дихай, Джоні, ну ж бо, дихай». Я намагалася зробити вдих, але мені здавалося, що не зможу. Я часто казала Кенові, що якщо помру, то, скоріше за все, від пневмонії. Така, як мені казали, статистика щодо людей з травмами хребта. Я пам’ятаю один конкретний випадок із пневмонією. Це було жахливо. Безумовно, погано, коли ти лежиш паралізована на спині, а гравітація стає твоїм ворогом. Але коли ти не можеш дихати й сидіти – все це призводить до клаустрофобії. Вночі Кенові доводилося багато разів уставати, щоб посадити мене в ліжку, стати позад мене, натиснути на шлунок, постукати по грудях. Він мав у руках безліч мокрих серветок. Усі його руки були в слизу. Він змушував мене кашляти знову й знову. А коли він клав мене назад, я була геть виснажена. Він теж лягав спати виснаженим. Я пам’ятаю, як молилася: «Ісусе, я маю побачити Тебе сьогодні. Мені потрібно відчути Твій дотик. Я маю знати, що Ти тут. Ісусе, яви мені Себе».

Я заснула на кілька хвилин, а потім слиз знову підійшов до горла й мені довелося знову кликати Кена. Він встав і підійшов до мене. І в приглушеному світлі лампи я дивлюся на нього й кажу: «Ти – це Він. Ти – це Він». А він каже: «Хто?» А я кажу: «Ти – Ісус». Це був найбільший момент, коли я подивилася в очі чоловіка й побачила обличчя Ісуса. Для мене це було об’явленням. Бог дав мені чоловіка, щоб він був моїм рятівником, моїм рятівником. Він як посланець Ісуса Христа, земний порятунок цього чудового небесного духовного Спасіння, яке Христос запропонував мені. Кен пропонував його мені, коли стояв поруч зі мною в ролі захисника. Він був моїм рятівником, принаймні, на землі. Він чудово представляв Ісуса в момент мого болю.

 

Анкерберг: Поділися словом з людьми, які хворі та про яких дбають люди на кшталт Кена. Деякі люди, які дбають про хворих, почуваються немов у пастці. Вони не можуть вибратися. Їхня сила скінчилася. І після десяти разів «підійми й поверни мене» вам вже не хочеться просити водинадцяте або вдванадцяте. Що хворі мають сказати тим, хто дбає про них? Ми докладніше розглянемо це питання пізніше. Але торкнімося його зараз.

 

Тада: «Дякую. Дякую!» Наші життя мають бути одним довгим проявом подяки всім тим, хто полегшує нам біль, хто ділить з нами наші тягарі, хто береться за наші турботи, хто клопочеться про нас. «Дякую». І це має йти з самої глибини вашого серця. Дух подяки – це дивовижна річ, коли тобі боляче, коли ти страждаєш. Але ми маємо не лише дякувати цим людям, а й стверджувати людей, які нас оточують, визнаючи їхні жертовні зусилля. Я часто казала Кенові: «Любий, ти дивовижний. Мені стає соромно. Я так захоплююся твоєю наполегливістю. Я визнаю цю якість у тобі. І для мене вона свідчить про те, якою наполегливою можу бути я. Дякую, любий». Є безліч шляхів висловлення подяки. Це підтвердження того, що Бог робить у їхньому житті. А ми, хворі, ослаблені, маємо неймовірну можливість підбадьорювати їх у Христі, зміцнювати їх, співпрацювати зі Святим Духом і ставати частиною їхнього освячення, їхнього зростання в Христі. Це чудова робота для когось на кшталт мене, хто сидить в інвалідному кріслі: від щирого серця дякувати тому, хто дбає про нас.

 

Анкерберг: Що б ти сказала людині, яка помирає просто зараз? Як їм заспокоїтися в серці? Що б ти хотіла розповісти їм про Ісуса? Якщо наступного тижня ти «впадеш у штопор», то на що ти покладатимешся?

 

Тада: Я б попросила таких наших друзів тримати біля ліжка перелік місць Письма, які стануть їхнім якорем посеред виру. Наприкінці «Подорожі Пілігрима» є дивовижний розділ, де Пілігрим зустрічається з бурхливою річкою, яку йому потрібно перейти, перш ніж він увійде до небесного міста. Його вірний компаньйон Сподіван ішов з ним багато кілометрів. Він тримав руку на плечі Сподівана. І разом вони ввійшли в цю вируючу річку смерті. Течія така сильна, а вири такі великі, що Пілігримові здається, що він потоне. Сподіван ніколи не озирається назад. Він постійно дивиться вперед – на небесне місто. І Пілігрим розуміє, що йому потрібно тримати руку на плечі Сподівана.

Ці місця Письма біля ліжка можуть стати для вас способом покласти руку на плече надії. Простягніть руку Господові Ісусу, прийміть Його як свою благословенну надію, яка переведе вас через вируючу річку смерті до славного моменту, коли ви станете на небесних берегах, залишите позаду смерть, хвороби, інвалідності, біль, горе й народитеся в небесах. Тоді ви почнете сміятися й плакати. Ви скажете: «Я здогадувалася, що буде добре, але не уявляла, що все буде так добре». Ці думки підтримують вас, дозволяють вашому серцю зосередитися на тому, на чому потрібно зосередитися. Зафіксуйте свій погляд на Ісусі, не лише на начальнику, а й виконавці нашої віри.

 

Анкерберг: Я завжди думаю про те, що Ісус кладе Свою руку на мене, й Він не забере її. Я можу бути заслабким, щоб триматися, але мені не потрібно переживати про це, бо Він триматиме мене, ведучи мене через річку.

Майкле, ти теж ледь не помер. Візьми те, в що ти вірив того часу, й застосуй до цієї ситуації, коли ти заходиш до кімнати і в ній лежить людина, яка перебуває при смерті: чоловік, дружина або дитина. Родина перебуває біля ліжка. Той, хто помирає, хоче знати, як він може бути впевнений у тому, що потрапить на небеса? Там можуть бути інші члени родини, які, можливо, скептично ставляться навіть до розмов про Бога, бо ця людина страждає. Яке послання ти, в першу чергу, передаси людям, які помирають або бачать свою смерть найближчим часом? Що Бог хоче, щоб вони знали?

 

Іслі: Доктор Говард Хендрікс, чудовий друг та людина, яка навчала мене тридцять років, казав, що ми гадаємо, немов переходимо з землі живих до землі мертвих, коли насправді все навпаки: ми переходимо з землі тих, хто помирає, до землі живих. Джоне, я вражений тим, що в Євангелії від Івана Ісус кілька разів був стривожений. Він був стривожений у дусі, був стривожений у Гефсиманії, в місці, де чавили масло. Але після промови в світлиці, коли Юда зрадив Його й пішов, перше, що Він сказав учням: «Нехай серце вам не тривожиться, віруйте в Мене і в Мого Батька. Там, куди я йду, багато осель».

Мене вражає, що розв’язок проблеми тривоги, переживання та страху – це довіра. Христос пережив болісну смерть. «Екскруціо» – це розп’яття латиною. Це була болісна смерть за нас. Усі ми починаємо боятися, коли бачимо цей поріг. Ми йдемо до порогу й одного разу ми переступимо його. Як і в Джоні, в мене бували часи, коли я хотів померти. Я б волів померти, ніж жити з цим. Але є люди: Кен, Сінді, мої діти. Хтось має сказати про те, що ми маємо жити вірно так довго, як можемо.

По-перше, я б сказав: «Немає нічого страшного в тривозі». Христос теж був стривожений. Але розв’язком цієї проблеми є довіра Богові. Ми добре знаємо, що під час цієї промови в шостому вірші Він сказав: «Я дорога, і правда, й життя. Ніхто не приходить до Батька, якщо не через Мене». Ми покладаємося на справи Христа, на стривоженого, який взяв усі наші гріхи – мої гріхи, ваші гріхи, гріхи Джоні. Всі наші гріхи опинилися на хресті. Божий гнів вилився на Нього замість нас. І коли ми віримо в Його життя, смерть, поховання й, важливіше за все, воскресіння, Він дає нам не лише пробачення гріхів, а вічне життя. Це життя приглушене, похмуре. Це туман, це роса. Ми так тримаємося за своє здоров’я, так тримаємося за життя без болю. Я вважаю, що коли ми прокинемося на небесах, то скажемо: «Чому ми так сильно трималися за це життя?» Бо це не життя. Це перехід з землі тих, хто помирає, до землі живих. І та надія, яка є в Христі – це єдине, чим я можу поділитися.

Тому, чи це дитина, чи батько, чи злий родич у залі чекання, я завжди ділюся простим посланням, яким Христос поділився зі Своїми учнями: «Не тривожтеся, вірте. Не бійтеся – довіряйте Мені». Коли ви перейдете поріг і, як співається в старому гімні «речі світу потьмяніють»… Нам варто змінити ці рядки на «речі світу вже не матимуть ніякого значення для нас». Ми будемо здивовані, коли зустрінемося з Ним віч-на-віч. Я вважаю, що надія небес – це те, що потрібно запалити знову. Ми тримаємося не за те, що потрібно. Ми намагаємося зробити землю небесами. Але земля ніколи не зможе стати чимось кращим, ніж чиста автобусна станція, бо ми подорожуємо до недослідженої країни, до нової країни, до нової надії з Ним.

 

Анкерберг: Людина, яка лежить на ліжку, може сказати тобі: «Майкле, в моєму житті немає Ісуса. Як мені прийняти Його? Що мені потрібно зробити?»

 

Іслі: До Ефесян два, вісім – дев’ять каже нам: «Бо спасені ви благодаттю через віру, а це не від вас, то дар Божий». Благодать – це незаслужена прихильність замість заслуженого гніву. Ми всі були на поїзді, який мчить до пекла. Незаслужена прихильність замість заслуженого гніву. Благодаттю ви спасенні через віру. Віра – це засіб, через який ми приймаємо, ми беремо Спасіння. Мені подобаються слова «вірити», «покладатися», «мати віру в Христа». «Бо спасені ви благодаттю через віру, а це не від вас». Ми не можемо нічого зробити, щоб привернути Божу увагу. «не від діл». Чому? Бо я можу подивитися на Джоні й сказати: «Вона зробила це набагато краще за мене. Живіть, як Джоні. Джон зробив усе набагато краще за мене. Живіть, як Джон». Ні, так не можна. Немає індексу, який би казав: «Роби так, як ця людина». «не від діл». Чому? Бо ми б хвалилися цим. Чиніть, як я, чиніть, як Джоні. Це Божий дар, дар, який приймають, беруть, довіряючи Тому, Хто дає.

Простими словами: я вірю в Христа з благодаті, я вірю Йому з віри й справа не в тому, що я зробив, а що зробив Він. І дивовижно те, що Він дає вам, дає мені вічне життя, вічне життя. Не життя з інвалідністю, не життя з болем, не життя з депресією, не розпач, а вічне життя з Ним. Джоне, реальність така, що всі ми житимемо вічно: або з Христом, або відокремлені від Христа. Ці тіла не були створені для того, щоб жити вічно, але ми створені за Божим образом і житимемо вічно або з Христом, або без Нього. І цей дар доступний всім, хто повірить.

 

Анкерберг: Сьогодні багато хто почув тебе й вони кажуть: «Я хочу прийняти Ісуса». Адже якщо твої слова правдиві й вони вірять в них у своєму серці, то вони хочуть цього. Вони хочуть потрапити на небеса й хочуть Ісуса. Майкле, вони знають, що є грішниками. Вони розуміють, що не можуть постати перед Богом і сказати, чому Він має прийняти їх на небо. Вони знають, що рухаються в інший бік. Я хочу, щоб ти повів їх у молитві, яку вони б могли повторити зараз і яка б дозволила Христу ввійти в їхнє життя, щоб вони могли запросити Христа в своє життя, якщо вони справді цього хочуть. Вони хочуть, щоб Він увійшов. Помолись такою молитвою. Друзі, я хочу, щоб ви помолилися цією молитвою з Майклом, якщо ви справді хочете запросити Ісуса в своє життя, щоб Він став вашим Спасителем, взяв на небеса й пробачив гріхи.

 

Іслі: Все дуже просто. Це не молитва до мене, Джона або Джоні. Це молитва до Бога, вашого Батька. І вона може звучати так: «Любий Батьку, я визнаю, що я – грішник. Ніякі мої справи не можуть привернути Твою увагу або Твою прихильність. Але Ти любиш мене й Ти послав Христа померти за мене, заради мене, замість мене. Я вірю Тобі, покладаюся на Тебе і приймаю безплатний дар за назвою вічне життя. Ти пробачив мені мої гріхи й переніс мене з місця смерті та відокремлення до вічних взаємин із Христом. Дякую Тобі за цей невимовний дар: пробачення гріхів та взаємини з Христом. Тепер Ти живеш у мені через Твій Дух. Нехай моє життя буде подякою Тобі за все, що Ти зробив. Я молюся в ім’я Христа, могутнього та воскреслого». Амінь.

 

Анкерберг: Дякую. До Римлян десять, тринадцять – це обіцянка для тих, хто помолився цією молитвою. Там сказано: «Бо кожен». Хто такий «кожен»? Це ви. Вставте своє ім’я. «хто покличе Господнє ім’я». Якщо ви покличете, якщо помолитеся, то що Бог обіцяє зробити для вас? Це останнє слово в вірші – «буде спасенний». Ось що Бог зробив для вас.

Друзі, хоч би якими чудовими були ці три передачі з нашими гістьми, зачекайте, коли ви побачите наступні три. Ми запросимо до себе їхні сім’ї. І порозмовляємо про ті самі ситуації, але очима сімей. Хто з вас дбає про свою матір, свого батька, свого чоловіка або свою дружину? Вони страждають, а ви дбаєте про них. Так? Ці люди страждають. А я хочу порозмовляти з людьми, які дбали про них. Як все виглядало в їхніх очах? Ми хочемо підбадьорити тих, хто дбає. Я сподіваюся, що ви зателефонуєте знайомим і скажете, щоб вони подивилися нас. Це буде дивовижний цикл. Мені не терпиться провести ці передачі з Сінді Іслі та КеномТада. Вони прийдуть до нас вчотирьох. Дивіться нас наступного тижня.

 

 

+++

Якщо ви хочете знайти взаємини з Ісусом Христом, заходьте на наш сайт за адресою джей-ей-шоу крапка орг і натискайте на вкладку «Помолитися, щоб визнати Ісуса Христа, як Рятівника».

лян 10:13