Бог допомагає в стражданнях. Програма 1

 

Диктор:Сьогодні в «Шоу Джона Анкерберга»:

 

Доктор Майкл Іслі:Є місця, куди потрапляють усі, Джоне, коли не залишається ніякої опори, ти залишаєшся наодинці з Богом і усвідомлюєш, що є тільки ти та біль. Я не можу. Сінді не може мені допомогти. Ніхто не може мені допомогти. Ліки не можуть мені допомогти. В такій ситуації нормально сказати: «Господи, я самотній, я зламаний і мені потрібна Твоя допомога».

 

Диктор:Як Бог допоможе вам, коли ви чуєте погані новини від своїх лікарів? Коли ви розумієте, що вам доведеться жити в болі та стражданні до кінця свого життя? Як Бог допоможе вам жити день у день в таких непростих обставинах? Або коли ви розумієте, що кінець близький? Як Бог допоможе вам тоді?

 

Джоні Еріксон Тада:Я почала згадувати всі ті рази, коли Бог допомагав мені, в малому, в незначному та в великому. І якимось чином це допомогло мені продертися через дивну, перекручену, запаморочливу реальність мого паралічу, яка заплутує та приголомшує.

 

Диктор:Сьогодні я маю в гостях доктора Майкла Іслі, почесного президента Біблійного інституту Муді та головного пастора церкви Фелоушіп Байбл у Брентвуді (Тенесі) та Джоні Еріксон Тада, фундаторку міжнародного служіння для людей з інвалідністю «Джоні та друзі». В цьому особливому випуску «Шоу Джона Анкерберга» вони казатимуть про те, як Бог допомагає під час страждань.

 

Доктор Джон Анкерберг: Ласкаво просимо на нашу передачу. Сьогодні на вас чекає захоплюючий випуск. З нами доктор Майкл Іслі та Джоні Еріксон Тада. Ми розмовлятимемо про три речі, крізь які можуть пройти багато хто. Перша – якась погана новина. Наприклад, лікар каже: «Знаєте, ви маєте рак, ви маєте БАС, ви сліпнете». Або: «Через нещасний випадок ви матимете проблеми». Або, можливо: «Ви поламали шию й до кінця життя будете прикуті до інвалідного крісла». Це погані новини. Я пам’ятаю, як моя мати спостерігала за тим, як її найкраща подруга проходила через БАС – хворобу Лу Геріга – протягом двох років. Вона пережила жахливі страждання й померла. А через тиждень після того, як моя мати поховала свою найкращу подругу, лікар сказав їй, моїй матері, що вона має цю хворобу. Вона прекрасно уявляла, якими будуть наступні двадцять чотири місяці. Вона «пішла в піке», впала в депресію. Я хочу порозмовляти про цей момент, бо сьогодні з нами експерти з болю, експерти, які стикалися з таким моментом. І коли ви самі зіткнетеся з таким, вам буде на що спертися. Майкле, ти мав такий момент. Ти літав по країні. Ти був президентом Біблійного інституту Муді. Ти мав на навчанні тисячу студентів. І раптом ти почав відчувати біль і тобі повідомили погані новини. Розкажи, що сталося.

 

Доктор Майкл Іслі: Джоне, з дві тисячі першого року я відчував біль від остеохондрозу. Мені спочатку зробили одну операцію, а потім, в дві тисячі восьмому, й другу. Це був ключовий час, коли я вирішив змінити своє життя. Я мав чудового лікаря в Ілінойсі й він сказав: «Докторе Іслі, ви маєте змінити своє життя, інакше все скінчиться погано». Я кажу людям, що це не було важке рішення, але він був серйозним. Мені довелося змінити все те, що я збирався зробити в майбутньому.

 

Анкерберг: То що ж вони з тобою зробили, Майкле?

 

Іслі: Головну операцію мені робили на шийно-комірковій зоні. Вони розпиляли навпіл п’ять хребців, а потім сплавили п’ять рівнів на кожному боці шийно-коміркової зони. Все це тримається на титанових штифтах та болтах, які називають альпіністською системою. Мені подобається ця назва – альпіністська система. Отже, моя шия сплавлена в більшості пунктів згинання. Через остеохондроз та сплавки я живу з хронічним болем, який не припиняється.

 

Анкерберг: Я пам’ятаю, як ти сказав мені, що погодився на операцію. Майкле, тоді ти не знав, виживеш ти чи ні.

 

Іслі: Так.

 

Анкерберг: Про що ти думав?

 

Іслі: Знаєш, Джоне, я людина Слова і всю свою надію я черпаю зі Слова. Люди можуть трохи допомогти й підбадьорити, але я завжди повертаюся до Письма. Псалмяр в тридцять дев’ятому Псалмі – я називаю це ретроспективною теологією – псалмяр каже: «Я озираюся назад на своє життя й цього часу бачу Божу вірність». Ось кілька пунктів з тридцять дев’ятого псалма, де він каже: «Я терпляче чекав на Господа». А я не люблю чекати. Я ненавиджу чекати. Це нестерпно для мене. В єврейському оригіналі тут стоїть два слова: «Я чекав і чекав». І я гадаю, що кожному з нас, хто стикається з непростими або жахливими новинами, з невідомим, то перше, чого нам потрібно навчитися – це терпляче чекати. На івриті це звучить так: «Я чекав і чекав». І ми теж маємо казати: «Я чекав, і чекав, і чекав». Але потім він повертається й каже про Божі справи. «Він прихилився». Той, хто має проблеми, хто переживає біль та труднощі, має чекати на Бога. Потім псалмяр каже: «Я озирнувся назад і Він прихилив Своє вухо до мене». Він повернув Своє вухо до нас. Він каже: «Він прихилив Своє вухо до мене, Він почув мій крик». Ми не розуміємо цього. Бог чує молитви Своїх дітей. Це змінює ситуацію. В сто чотирнадцятому псалмі псалмяр каже: «Я радію, що Господь почув благання моє». Я маю любити Бога просто тому, що Він чує мене.

 

Ось на чому має ґрунтуватися наша надія. Він каже: «Витяг мене Він із згубної ями». Знов-таки, він озирається назад, на подію в минулому. Я знаю, що Бог допоміг мені й визволив мене цієї миті. А потім він каже: «Він поставив на скелі ноги мої». Ми бачимо образ людини, яка чекає в бруді, в ямі, тоне в болоті, якщо так можна сказати. Але Господь ставить її на камінь. Можливо, так не буде буквально, але в духовному плані буде так. Це буде реальна подія в нашому духовному житті. А насамкінець він каже: «і дав пісню нову в мої уста». Ми з тобою казали про це, ми чули історію Джоні. Це трансформація. Ми почуваємося жахливо, живемо в болі, але є місце, де я знову співатиму. Колись я знову знайду радість. Після цього він змінює тему й каже: «Блаженна людина, що Бога вчинила своєю твердинею». Ми бачимо цикл. Коли приходить травма, приходять погані новини – зупиніться, зачекайте, зачекайте на Нього. Подивіться на своє життя та на те, як Він допомагав вам у минулому. Ви були в болоті, а Він поставив вас на камінь. Я можу довіряти Тобі, Боже. Можливо, доведеться довго чекати, але настане день, коли радість прийде в моє серце. А той чоловік або та жінка, які розуміють це – блаженні.

 

Анкерберг: Ти маєш чудовий приклад з підготовкою до операції, з рухом по коридору. Поділися ним з нами.

 

Іслі: Ви лежите в оточенні незнайомців. Ви не бачите їхніх облич. Вони в масках. Їхні голови вкриті. Вони везуть вас коридорами з підвісними стелями, лампами, знаками виходу та дверима. Це коридор смерті або життя. Ви залишаєте все позаду. Ви прощаєтеся зі своїми дітьми. Я написав листи своїм дітям, написав листа своїй дружині, написав листа своїм друзям, останню проповідь. Після цього ви залишаєте все позаду, залишаєте свій одяг, прикраси й вас везуть до кімнати. Там незнайомці кладуть вас на стіл і ви не знаєте, що вони з вами зроблять.

 

Анкерберг: Що Бог робив для тебе, коли тебе везли коридором?

 

Іслі: Життя, всі життєві справи нічого не означають. Є три речі: ти, біль та Бог. Ці люди роблять все, що в їхніх силах. Це правда. Їх навчали для цього. І ти довіряєшся їм, кажучи людською мовою. Але прокинешся ти чи ні – це рішення залежить від Бога. Це Божий вердикт.

 

Анкерберг: Гаразд. Я хочу, щоб ти звернувся до людей, які, як і моя мати, щойно почули щось схоже. Можливо, на них чекає короткий період часу, після якого настане смерть. Ніколи не знаєш напевно. Або, можливо, на них чекає тривалий період часу, але їхнє життя кардинально зміниться. Що б ти порадив їм на підставі Божого Слова?

 

Іслі: Зміни приймати Важко. Я не намагатимуся їх применшити – приймати серйозні рішення нелегко – але що робити? Доводиться навчатися чекати. Чекати. Я чекав. Я терпляче чекаю на Нього. Я переводжу енергію тривоги та страху, депресії та розпачу так, як можу, кажучи: «Господи, мені потрібна Твоя допомога. Ти допомагав мені в минулому. Я тримаюся за це, Господи. Можливо, Ти знову поставиш мене на камінь. І навіть якщо Ти цього не зробиш, я знаю, що Ти – вірний, Ти – добрий». Нам всім важко переносити проблеми та труднощі. Ми намагаємося знайти допомогу в ліках, в сім’ї, в людях. Але ніхто не зможе розв’язати нашу проблему. І коли ти залишаєшся наодинці з Богом, живучи з болем, то розумієш, що це головний вчитель, бо залишається тільки Він та ти.

 

Анкерберг: Так. Ти казав про вірш самотності. Здається, це шістнадцятий вірш. Розкажи нам, чому ти обвів шістнадцятий вірш.

 

Іслі: Ти кажеш про Псалом двадцять чотири, шістнадцять, де псалмяр каже: «Обернися до мене й помилуй мене, я ж бо самітний та бідний!». Є місця, куди потрапляють усі, Джоне, коли не залишається ніякої опори. Ти залишаєшся наодинці з Богом і усвідомлюєш, що є тільки ти та біль. Я не можу. Сінді не може мені допомогти. Ніхто не може мені допомогти. Ліки не можуть мені допомогти. В такій ситуації нормально сказати: «Господи, я самотній, я зламаний і мені потрібна Твоя допомога».

 

Анкерберг: Це дивовижно, Майкле. За хвилину ми повернемося й порозмовляємо з Джоні Еріксон Тада. Вона переживала момент «поганих новин» багато разів у своєму житті. Ми спитаємо в неї, чи стає легше, коли чуєш про це знову й знову? За що вона трималася? Після перерви ми порозмовляємо з Джоні Еріксон Тада. Залишайтеся з нами.

 

 

Диктор:Якщо ви хочете подивитися сьогоднішній випуск в інтернеті або прочитати скрипт цієї передачі, то можете зробити це, відвідавши наш сайт за адресою джей ей шоу крапка орг.

 

 

Анкерберг: Отже, ми знову з вами. Ми розмовляємо з доктором Майклом Іслі та Джоні Еріксон Тада, з унікальною Джоні Еріксон Тада. Джоні, ми звертаємося до глядачів, які одержали «погані новини». Можливо, лікар сказав, що вони мають рак, або що після нещасного випадку вони виявилися паралізованими, або що вони сліпнуть, або що з ними станеться ще щось. Ці люди опиняються в непростій ситуації. Їм потрібне слово підбадьорення, слово надії. В житті людям неодноразово доводиться чути погані новини. Повернімося до першого твого моменту, коли лікар сказав: «Джоні, твоя шия поламана й ти вже не ходитимеш. Ти вже не зможеш користуватися руками». Розкажи нам про це. Що б ти хотіла розповісти людям про ту мить?

 

Джоні Еріксон Тада: Коли лікарі сказали мені, що я ніколи вже не ходитиму, не зможу користуватися руками, то я не знала навіть, як збагнути цю інформацію. Вона просто відскочила від мене. Мені здається, що я втішалася безліччю листівок з побажаннями якнайшвидшого одужання, подарунками, м’якими іграшками та відвідувачами, які приходили до мене, безліччю справ та аналізів… Але коли мене виписали з лікарні, відіслали додому, на ферму, реальність вразила мене. Я сиділа в своєму інвалідному кріслі біля вікна, дивилася на пасовисько, спостерігала за тим, як мої сестри сідлали своїх коней, щоб проїхатися на них. Довкола була тиша й я залишалася сама. Мені здається, що саме тоді весь жах «поганої новини» почав доходити до мене.

 

Я провела безліч довгих днів у жахливій самотності біля того вікна з видом на пасовисько. Мені здається, що я просто била себе спогадами про минуле, про те, що я втратила, що було б, якби я не пірнула, що було б, якби я не пішла на пляж. Десь посеред усього цього я побачила іскру підбадьорення. Я згадала свого друга, який приходив до лікарні провідати мене. Він розгорнув свою Біблію – тоді багато хто це робив – і прочитав першу книгу Самуїла. Він сказав мені: «Джоні, одного разу – я не знаю, коли це станеться – ти подивишся на своє інвалідне крісло й назвеш його Евен-Єзером». Я сказала: «Що?» І він прочитав мені вірш із першої Самуїла, де пророк побачив маршрут филистимлян у втечі від Господа Бога. Тоді Самуїл поставив камінь, як пам’ятник, і назвав його Евен-Єзером. Він сказав: «до цього місця допоміг нам Господь».

У попередній частині я слухала, як Майкл казав про те, щоб ми завжди пам’ятали. Джоне, ти теж згадував про це. Ми маємо постійно пам’ятати, що Бог був там, що Він пройшов через це. Сидячи біля вікна з видом на пасовисько, я думала, як це інвалідне крісло може стати пам’ятним каменем для мене. Я почала згадувати всі ті рази, коли Бог допомагав мені в малому, в незначному та в великому. І якимось чином це допомогло мені продертися крізь дивну, перекручену, запаморочливу реальність мого паралічу, яка заплутує та приголомшує. Я прилипла до хреста. Саме там Господь допомагав мені в минулому. Він спас мене від пекла. Він врятував мене. Я повірила в Нього ще в підлітковому віці. Було лише це, але й цього було досить. Бог допоміг мені там, на хресті, й Він якимось дивовижним чином допоможе мені щодня нести цей хрест. Я не знала, як. Я не знала, з чого почати. Я не знала, яким буде завтрашній день. Але це був початок.

 

Анкерберг: Мені подобається той приклад, який ти наводила. Коли ти не могла рухати руками та ногами, коли лежала на лікарняному ліжку. Ти мала клаустрофобію. Але ти думала про Ісуса на хресті й пов’язувала все це зі словами з послання до Євреїв, де сказано, що Він великий первосвященик, який співчуває, співпереживає нам. Розкажи нам про це.

 

Тада: Я дуже хотіла покластися на Трійцю: на Батька, Сина та Святого Духа. Але Бог здавався мені дуже суверенним і Його суверенність лякала мене тієї миті. Перманентність цього паралічу… Ти хочеш сказати, що Бог може залишити мене в такому стані? Ти хочеш сказати, що моє життя буде таким? Це лякало мене до смерті. Я знаю, що це неправильно з теологічного погляду та що Майкл потім лаятиме мене за це – але тієї миті, тієї миті я не могла охопити своїм серцем, головою або руками Божу суверенність. Пізніше мені вдалося це зробити, але тоді мені було страшно, майбутнє здавалося чимось неймовірним для мене. І я побігла до Ісуса: «Ісусе, Ти зрозумієш. Ти знаєш, через що я проходжу. Ти можеш понести моє горе». Я думала про те, що Ісус був паралізований на хресті. Ця думка прийшла до мене й принесла неймовірну розраду. Мій Спаситель розумів, що означає мати руки й не бути здатним рухати ними. Він був у вигнутому положенні прибитий до хреста й я відчувала, що прибита до свого інвалідного крісла. Я відчувала неймовірну розраду від усвідомлення того, що мій Спаситель розумів. І Він не просто розумів. Він переміг смерть та страждання. І Він дав мені силу, щоб також перемогти їх. Це була віра розміром з гірчичне зерно, якої ледь вистачало. Але її вистачило для того, щоб я пішла в правильному напрямку.

 

Анкерберг: Гаразд. Майкле, про вірш із четвертого розділу послання до Євреїв, де сказано, що Ісус наш великий первосвященик. Поясни нам його.

 

Іслі: «Отож, мавши великого Первосвященика, що небо перейшов, Ісуса, Сина Божого, тримаймося сповідання нашого! Бо ми маємо не такого Первосвященика, що не міг би співчувати слабостям нашим, але випробуваного в усьому, подібно до нас, окрім гріха». Ми бачимо образ Христа, який заступається за нас. Будь-який біль, будь-яке розчарування, все те, чого ми жадали, чого бажали, про що думали – Він пережив усе це. Він заступається за нас. Ми тримаємося за цього великого первосвященика в тому, чого не розуміємо. Ми маємо Того, хто знає про нас усе, хто вже пройшов цим шляхом. Це наша сполучна ланка. Ми тримаємося за первосвященика, який стоїть на моєму місці, за мене. Він розуміє все, через що ми проходимо.

 

Анкерберг: Джоні, мені б хотілося зробити програму для своєї матері. Я не можу повірити, що не зробив цього раніше. Ця думка пролетіла осторонь. Я був вражений тим, через що вона проходила. Але я й ти маємо друзів, так само, як і Майкл, людей в усьому світі, які почули погану новину, яка назавжди змінить їхнє життя. Вона може вкоротити його. На них може чекати час, коли вони відчуватимуть біль та страждання. Певен, що ці люди хочуть почути щось від тебе. Підбадьор їх.

 

Тада: Я хочу сказати людям, щоб вони в першу чергу зробили глибокий видих. Зробіть глибокий вдих, а потім видих. Звичайно, поділіться своїм горем з друзями. Але пам’ятайте, що хоча горе й полюбляє компанію, воно швидко виснажить вас, тому будьте поруч з людьми надії. Оточіть себе людьми надії, які молитимуться про вас, підбадьорюватимуть вас, показуватимуть вам на Боже Слово. Вдихніть Божу благодать і видихніть страх. Вдихніть Божу милість і видихніть тривогу та занепокоєння. Вдихніть Божу любов і видихніть страх перед майбутнім. Майкл сказав чудову річ про боротьбу з болем. Він радить, цитую: «Зробіть щось інше». Просто підіймайтеся й робіть щось інше. Шукайте людей, чиї діагнози можуть бути гіршими за ваш. Вони є. Вони перебувають у вашій лікарні, в вашому районі, в вашій церковній родині. Шукайте зв’язку з ними, моліться про них. Навіть коли Ісус висів на хресті, був на смертному ложі, Він думав про тих, хто перебував ліворуч та праворуч від Нього. Він дбав про Свою матір і давав настанови Своєму найкращому другові, який стояв біля підніжжя хреста, навіть коли помирав. І Він може дати нам благодать, щоб чинити так само. Вас вразить яскрава перспектива, коли ви зможете вийти за рамки свого діагнозу й подивитеся на діагнози інших – саме тоді й почнеться зцілення.

 

Анкерберг: Дивовижні слова. Майкле. Дехто може сказати: «Я не знаю, як можна пізнати Ісуса так, як ви кажете про Нього». Як вони можуть пізнати Ісуса особисто? Як вони можуть довідатися, що саме Він пробачив їхні гріхи, що Він може ввійти в їхнє життя та що буде з ними попри все?

 

Іслі: Іноді валиться те, на що ми спираємося в житті. Нас підводять люди, нас підводять друзі, нас підводять речі, нас підводить здоров’я. І якщо ми не покладатимемося на Христа й тільки на Христа, ми не маємо надії. Він жив, помер і був похований на підтвердження смерті. А потім Він воскрес. Він воскрес для нового життя й пропонує його кожному, хто повірить у Нього й тільки в Нього в якості джерела Спасіння. Ми так прив’язані до того, щоб зробити свою частину, свою половину. Що мені зробити для того, щоб привернути увагу Бога? Я маю стати кращим. Ми орієнтуємося на справи. Але це не привертає увагу Христа. Тільки Його справи. Ми довіряємо тому, що Він зробив за нас, замість нас. І в довірі, в вірі Він дає нам безкоштовний дар, безкоштовний дар за назвою вічне життя. Це один з найбільших дарів, які лише можна дати. Наші тіла, які розкладаються, жевріють, дегенерують загинуть і на нас чекає нове життя, нове створіння й ми назавжди будемо з Христом. Джоні танцюватиме з Кеном, а я не відчуватиму болю. Це «есхатон» – нове царство, яке ми не в змозі уявити. Навіщо нам триматися за гріховний кістяк его та розчарування, коли Бог пропонує нам вічне життя, пробачення гріхів та вічне спілкування з Ним? Це питання довіри. Чи віриш ти в Ісуса Христа?

 

Анкерберг: Друзі, ви можете помолитися й попросити в Ісуса прийти зараз у ваше життя. Просто скажіть: «Я покладаюся на те, що Ти зробив на хресті та що це все, що потрібно мені для того, щоб постати перед Богом, очищеним від гріхів. Я довіряю Тобі в цьому. Прийди в моє життя й дай мені силу, допоможи мені жити в тих обставинах, у яких я перебуваю».

У цій передачі ми розмовляли про «погані новини». Наступного тижня ми порозмовляємо про те, що буває, коли ви приїжджаєте додому після того, як почули першу погану новину, й вам доводиться чекати. Ви страждаєте від болю й вам здається, що так триватиме вічно. Джоні провела в цьому інвалідному кріслі сорок сім років. Майкл страждає вже довгий час. Як Бог може допомогти, коли кожен день наповнений болем та стражданнями? Багато хто з вас їх переживає. Після цього ми порозмовляємо про «фінальну пряму», бо дехто з вас уже на ній.

 

А наступний цикл передач – три передачі – ми проведемо з їхніми коханими. Що робити тим, кому доводиться дбати про хворих? Вони проходять через те саме, коли чують погану новину. Як їм реагувати? Вони дбали про них усі ці роки. Що потрібно знати тим, хто дбатиме? Як їм прийняти допомогу від Бога? І що їм робити, коли людина опиняється біля «фінішної риси»? Ось чому присвячений наш цикл передач. Я сподіваюся, що ви будете з нами. Це дуже коштовна інформація. Дякую, що були з нами. До зустрічі наступного тижня.

 

+++

Якщо ви хочете знайти взаємини з Ісусом Христом, заходьте на наш сайт за адресою джей-ей-шоу крапка орг і натискайте на вкладку «Помолитися, щоб визнати Ісуса Христа, як Рятівника».