Битва за дискредитацію Біблії. Програма 2

 

Диктор: Сьогодні в «Шоу Джона Анкерберга». Наскільки слушні заяви тих, хто каже, що ми не маємо точного перекладу Біблії? І як щодо тих, хто стверджує, що протягом багатьох років писарі втручалися в рукописи, тим самим спотворивши послання споконвічних авторів? Чи є в Біблії помилки? Сьогодні ви довідаєтеся про це в програмі «Битва за дискредитацію Біблії». Приєднуйтеся до нас у цьому випуску «Шоу Джона Анкерберга».

Анкерберг: Ласкаво просимо на нашу передачу. Сьогодні наше запитання звучить так: «Якщо ми не маємо оригінальних рукописів Нового заповіту, то як знати, що це оригінальні слова апостолів?» Це запитання, яке обговорюється сьогодні в суспільстві: по телевізору, в романах, у підручниках. Певен, що ви також хочете знати відповідь на нього. Ми маємо людей, які зможуть дати її вам. Друзі, я дуже радий, що ви тут.

На початку передачі ми показали зображення бестселера Барта Ермана «Перекручені слова Ісуса». Ти навчався разом з ним, Дене. Ти його знаєш? Ти знайомий з ним?

Уолес: Я познайомився з ним у Принстоні, на першому році його докторської програми.

Анкерберг: Розкажи мені про нього та про книгу «Перекручені слова Ісуса».

Уолес: Я завжди вважав Барта спорідненою душею. Він відмінний хлопець. З ним завжди цікаво розмовляти. Але з днів Принстона він пішов у вкрай ліве крило. Він почав з Муді, потім перейшов до Уїтона, одержав ступінь магістра в Принстоні, а потім і ступінь доктора. Книга «Перекручені слова Ісуса» – це його остання заява про те, як він ставиться до питань, які досить дорогі його серцю. Я маю на увазі текст Нового заповіту. По суті, в «Перекручених словах Ісуса» він каже, що ми не можемо знати, що було сказано в оригінальному тексті. Але ми можемо сказати, що він, скоріше за все, не був таким ортодоксальним, як припускає більша частина наших рукописів.

Анкерберг: Так. Люди переживають з приводу тих речей, про які він каже. Вони порушили безліч питань. І тепер на твоїх лекціях… Раніше всі спали на текстології, коли ти розповідав про появу копій. Але тепер вони вже не сплять. І навіть парафіяни в церкві починають ставити запитання. Які саме?

Уолес: Вони ставлять запитання на кшталт «Чи можемо ми напевно знати, що маємо Біблію, яка була написана споконвічно, чи ми маємо щось близьке до цього?» «Чи змінюються доктрини через усі ці відмінності?» Ось про що йдеться. Історія Барта не є рідкою. Вступний розділ до книги Крейга Еванса «Сфабрикований Ісус», яка є чудовою книгою про Ісуса… В першому розділі він проходиться по біографіях багатьох людей, які писали про Ісуса та проти християнства. І практично всі ці історії пов’язані з людьми, які виросли в будинках, в яких мешкали досить консервативні християни, що вірять у Біблію. І коли він проходиться по цих біографіях, то ми бачимо певну подобу, як я його називаю, ламкого фундаменталізму. Це певний погляд на те, як діє Письмо, й якщо відбувається одне порушення, то воно не просто змінює погляд, а руйнує його. Таким чином, людина швидко переходить від одного кінця спектра до іншого. Від цього досвіду людина одержує такий опік, що хоче зробити все можливе для того, щоб інші не проходили через те, через що пройшла вона. Я вважаю, що це частина історії Барта. Мені здається, що ми бачимо таке в багатьох авторів, які пишуть на цю тему та викладають в університетах. Ці запитання заслуговують на відповіді, заслуговують на реакцію. І це не означає, що досить сказати: «Це просто лібералізм» або «Це неповага». Ні, в деяких випадках це щирі запитання, які заслуговують на пильну увагу.

Анкерберг: Так. Тут порушуються різні питання. Почнімо з самих копій рукописів. Барт висловлює критику в тому, що йому здається – й вам потрібно буде пояснити мені, чи дає він приклад, чи насправді розуміє це – й його запитання звучить так: «Ми не маємо оригінальних копій, не маємо копій оригінальних копій і не маємо копій тих копій». Усе це звучить так, немов нам довелося пройти чималу частину історії, перш ніж ми одержали копію. Після цього він каже про той факт, що в тексті була певна кількість слів та що ми маємо по три варіації для кожного слова в тексті Нового заповіту. І він каже: «Вуаля! Як ви після цього можете казати, що ми знаємо, що саме це казали апостоли?» І після цього він робить висновок, що це впливає на історичний образ Ісуса, а також на християнську доктрину. Почнімо ось із чого: «Чи маємо ми рукописи, які з’явилися незабаром після Ісуса та апостолів?»

Уолес: Я вважаю, що ми маємо сказати ось що: Барт намагається переконати людей у тому, що ми не маємо рукописів практично на кілька сотень років. І одного разу, коли він виступав на телебаченні або радіо, він так і сказав. Але він знає, що це не так. Я не певен, що він зможе сказати, що ми не маємо копій копій копій. Ми не знаємо, скільки поколінь було між копіями, й ми не маємо оригіналу. Але ось що ми знаємо. В другому столітті ми маємо близько десяти – п’ятнадцяти копій рукописів. Усі вони фрагментарні, всі вони написані на папірусі. Але вони всі з Нового заповіту. Це абсолютно нечувано для будь-якої іншої греко-римської літератури. Немає іншого прикладу греко-римської літератури, копії якого з’явилися всього через десятиліття після появи оригінальних документів. І при цьому люди кажуть: «Ми не можемо знати, що було сказано в оригіналі Нового заповіту». І якщо це справедливо відносно Нового заповіту, то має бути справедливо й щодо інших прадавніх документів.

Анкерберг: Так. Як сказала одна людина: «Якщо ви збираєтеся відкинути документи Нового заповіту на цій підставі, то вам доведеться зробити те саме з усім античним періодом історії».

Уолес: Якщо справа стосується доказів на користь рукописів, то безумовно.

Анкерберг: Так. Гаразд. Розкажи мені про ці докази та про те, наскільки вони повні.

Уолес: Якщо можна, я б хотів розібратися з питанням про копії копій. Барт намагається представити образ, з яким ми всі добре знайомі. Це гра в зіпсований телефон. Усі ми грали в неї в дитинстві. Ти шепочеш щось на вухо одній людині, після чого ці слова передаються через дев’ятьох – десятьох людей і остання людина розповідає те, що почула, і всі сміються. Суть цієї гри в тому, щоб побачити, як сильно спотвориться історія. І це не означає, що ми починаємо зі зв’язного послання. Люди кажуть, що ми не маємо копій копій копій копій, доки ми не доходимо до цього моменту. Складається якесь відчуття єдиної лінії передач…

Анкерберг: Як у грі в зіпсований телефон.

Уолес: Як у грі в зіпсований телефон. Але з цією аналогією є безліч проблем, незалежно від того, яке значення надає їй Ерман: буквальне чи переносне. По-перше, ми маємо справу з письмовими документами. Ми не маємо справу з усним переказом у салонній грі.

Анкерберг: Іншими словами, якби ви попросили людину, ви б сказали: «Слухай, замість передавати все усно, просто запиши й передай це послання мені».

Уолес: Саме так! Якщо ми маємо документ на кшталт записаної Євангелії від Івана й інша людина має переписати її, чи спотворить вона її в такій самій мірі, як той, хто почув ці слова? Це малоймовірно. По-друге, ми маємо безліч ліній передачі. Питання не лише в оригінальному авторі та одній його лінії. З нього виходить три-чотири лінії.

Анкерберг: Все тому, що Євангелію від Івана писали три, чотири, п’ять, шість разів, відправляючи рукописи в різні частини імперії.

Уолес: Саме так. Ми бачимо лінії передачі оригінальних документів. І якщо ми порівняємо останніх учасників у кожній з ліній з їхніми документами й порівняємо їх один з одним, то зможемо набагато краще зрозуміти, що було сказано в оригінальному документі. Але по-третє, ми маємо не лише останню людину, з якою ми можемо проконсультуватися. Ми можемо проконсультуватися з кількома посередниками, щоб наблизитися до оригіналу. Якщо я скажу, що виберу третього з цієї лінії, четвертого з тієї та шостого з третьої, з трьохсот людей загалом, то ми наблизимося до оригіналу. Це дозволяє нам провести порівняння. І останнє: оригінальні документи мали переписуватися більше одного разу. Знов-таки, ми кажемо не про одну лінію передачі, а про кілька ліній. Можливо, їх було навіть десять або двадцять, коли переписували документ. І в усіх цих копій з’явилися свої лінії передачі. Коли дивишся на все це в такому світлі, то розумієш, що це ніяк не схоже на гру в зіпсований телефон і далеко від того враження, яке одержуєш від читання «Перекручених слів Ісуса». Я вважаю, що те, що ми маємо, свідчить нам про те, що було сказано в оригінальному тексті.

Анкерберг: Гаразд. Ти їздив по світу й фотографував ці копії з різних часових періодів. Скільки відмінностей та скільки подібностей ти знайшов?

Уолес: Я вважаю, що Ерман цілком правий, коли каже, що в наших рукописах існує чотириста тисяч текстуальних варіантів. Але він не каже, що ці відмінності в більшості випадків абсолютно не важливі. Сімдесят п’ять відсотків цих відмінностей становлять відмінності в написанні або нісенітниці. Наприклад, одна з них міститься в першому до Солунян два, сім, де є одна відома текстуальна проблема. Там Павло каже, що ми були «тихі» серед вас, або як «маленькі діти». А різниця між «тихими» та «маленькими дітьми» в грецькій криється в одній літері. Там або епіой, або непіой. Є один манускрипт, який каже: «ми були хіпіой», що означає «ми стали кіньми серед вас». Це те, що ми називаємо нісенітницею. Ніхто не подумає, що це написано в оригіналі. Але це однаково вважається текстуальним варіантом, хоча писар явно випив того дня забагато кави й не розумів, що робить. Але справа в тому, що всі ці варіанти – безглузді й ні – вважаються текстуальними варіантами. І сімдесят п’ять відсотків з них є нісенітницею або різними варіантами написань. Найпопулярніше з них, так зване «переставне ЕН». Це те «н» наприкінці слова, яке використовується як невизначений артикль «е» або «ен» в англійській: е бук, ен епл. І «н» у невизначеному артиклі не змінює сенсу, а лише вказує на те, наскільки людина розбирається в граматиці.

Анкерберг: Я вважаю, що нам варто розповісти людям, чому ми кажемо «чотириста тисяч» та чому це не тривожить тебе. Вся справа в тому, що споконвічно ми маємо справу з тридцятьма тисячами рукописів, які необхідно порівняти.

Уолес: Саме так. Я готовий посперечатися, що від текстології Нового заповіту розбігаються очі. Будь-який фахівець із класичної філології віддав би очі, зуби та ліву руку за те, щоб одержати стільки рукописів, скільки маємо ми, щоб на їхній основі побачити оригінал. Якщо розглядати тільки грецькі рукописи, то з минулого тижня ми кажемо про п’ять тисяч сімсот п’ятдесят два існуючих рукописи. П’ять тисяч сімсот п’ятдесят два! Порівняйте це з будь-яким класичним греко-римським автором. Тут ми маємо справу менш, ніж з двадцятьма копіями.

Анкерберг: Здається, коли я навчався, було всього дві копії Катулла.

Уолес: Так. Їм доводиться мати справу з мінімальною кількістю матеріалу.

Анкерберг: Так. ось що цікаво. В моєму класі в школі були відмінники, хорошисти, трієчники та мої друзі. Так? Припустимо, що нам задали переписати Гетісбергську промову. Так? Це одна сторінка й ми переписали її. Відмінники легко розібралися з цим завданням. Вони написали б усе правильно, з необхідною пунктуацією. Хорошисти не дуже відстали від них. А ось варіанти трієчників та двієчників були б досить цікавими. Але якби ми взяли всі варіанти разом, то, маючи два варіанти, написаних відмінником та двієчником, ми мали б серйозні неприємності. Але якщо в класі було п’ятдесят людей… Що більше, то краще. Іншими словами, що більше ми маємо документів, то більше ми можемо порівняти. І не всі роблять помилку в одному слові, в одній літері, в одному реченні. Так? І якщо ми починаємо з п’яти тисяч грецьких рукописів і додаємо до них… що?

Уолес: Ми маємо понад десять тисяч копій латинських рукописів. Ми маємо практично вдвічі більше латинських рукописів, ніж грецьких. Крім того, є коптські та сирійські копії. Ми не знаємо, скільки було коптських та сирійських копій, але, скоріше за все, вони теж обчислюються тисячами. Ми маємо грузинські, вірменські та старослов’янські варіанти. Ми маємо мови, яких ніхто не знає й ніколи не чув, крім двох хлопців, які сьогодні в них розбираються. Ось і все. Але разом, коли ми кажемо про різні версії та грецькі рукописи, то в підсумку ми виходимо на двадцять – тридцять тисяч рукописів.

Анкерберг: Гаразд. Крім того – виправ, якщо я помиляюся – але ми маємо мільйон цитат отців церкви.

Уолес: Понад мільйон цитат з Нового заповіту. Так.

Анкерберг: Гаразд, співставмо числа. Там ми маємо мільйон, а тут ми маємо сто тридцять вісім тисяч слів та тридцять тисяч разів. Так?

Уолес: Не зовсім. Усе тому, що не всі ці рукописи містили в собі Новий заповіт цілком. Більшість із них були лише вибірковими посланнями.

Анкерберг: Але це допоможе людям краще уявити собі те, про що ми кажемо, бо ми даємо їм числа. Ми бачимо величезну кількість слів. Я не знаю, що це за число, але воно має бути величезним.

Бок: І більшість із них, як ми казали, мали друкарські помилки. Якщо ти одержиш імейл від мене і в ньому не буде друкарських помилок, то це означає, що його писав не я.

Уолес: Тільки там були не друкарські помилки, а описки.

Бок: Саме так.

Анкерберг: Справа в тому, що в усьому цьому якщо і є якісь відмінності в літерах, то це стає варіантом рукопису.

Уолес: Це вважається варіантом. Кожна відмінність у літері вважається варіантом.

Анкерберг: І чотириста тисяч із цього числа, яке дорівнює десь трьом з чимось мільярдам… це досить мале число. І, як ти казав, сімдесят п’ять відсотків із цього мають помилки в написанні та нісенітниці.

Бок: Це ті речі, які читач у більшості випадків помічає відразу ж, розуміє, в чому проблема, й знає, як її виправити.

Уолес: Саме так. Ми робимо це щодня, коли читаємо газету й бачимо результати матчів у спортивному стовпчику. Ми кажемо: «А, вони переплутали місцями голи команд». Це природня тенденція. Ми нальоту виправляємо ці помилки, читаючи якийсь матеріал. Найбільша категорія – це помилки в написанні та нісенітниці. Але друга за розміром категорія також не дуже відрізняється. Вона пов’язана з перестановками та використанням синонімів. Наприклад…

Бок: Іншими словами, з порядком слів.

 

Уолес: Так. Коли ми кажемо про синоніми, то можемо взяти Івана чотири, один, де сказано «Господь» або «Ісус». Текстологи сперечаються про те, яке слово є оригінальним. Але там не сказано «Господь» або «Петро». Там стоїть «Господь» або «Ісус». В обох випадках сказано про одну особистість. Але це важливий текстуальний варіант, який потрібно внести до переліку.

Анкерберг: Гаразд. Зупинімося. Нам потрібно перерватися. Після перерви ми порозмовляємо про те, чим є сто відсотків із цих чотирьохсот тисяч варіантів рукописів, про які каже Барт Ерман. Ми вже відокремили сімдесят п’ять відсотків. І тепер ми кажемо про решту пирога. Я хочу порозмовляти про речі, які є дуже важливими. І ми зробимо це після перерви. Залишайтеся з нами.

Анкерберг: Отже, ми знову з вами. Ми розмовляємо з доктором Дерелом Боком та доктором Деніелом Бі Уолесом про рукописи Нового заповіту. Чи знаємо ми напевно, що ми маємо слова, які апостоли писали в Новому Заповіті? «Семінар Ісуса» каже ось що: «Навіть акуратні писарі припускаються помилок, як знає кожен редактор. Ми ніколи не зможемо заявити, що напевно знаємо, яким був оригінальний текст будь-якого Біблійного твору». Дене, вони кажуть, що є чотириста тисяч варіацій рукописів, відмінностей у цих текстах. Ми маємо тридцять тисяч текстів, сто тридцять вісім тисяч слів у кожному тексті або десь так. До всього цього ми додаємо мільйон цитат отців церкви й одержуємо чотириста тисяч відмінностей. Ти починав з… Пройдімося ще раз переліком. Зі ста відсотків пирога, що представляє чотириста тисяч варіацій рукописів, ми кажемо, що сімдесят п’ять відсотків є чим?

Уолес: Сімдесят п’ять відсотків – це помилки або відмінності в написанні, а також нісенітниці. Наступна категорія становить майже двадцять п’ять відсотків. До неї входять зміни в порядку слів, бо в грецькій можна змінювати порядок тексту, не змінюючи предмет розмови. Якщо ви кажете: «Ісус любить Івана», ви можете висловити це в зворотному порядку слів: «Івана любить Ісус». Але будь-хто, хто знає грецьку, розуміє, що Ісус є підметом, а Іван об’єктом. І це видно з закінчень цих слів.

Анкерберг: Ти також казав, що щоразу, коли з’являється відмінність у порядку слів, хоч зміст і не змінюється, як у фразі «Ісус любить Івана»… якими варіантами можна написати грецькою «Ісус любить Івана», щоб усі вони були різними?

 

Уолес: Є щонайменше вісімнадцять способів написати «Ісус любить Івана», при цьому не змінюючи написання слів. Якщо ж додати варіанти з написанням слів, ми одержуємо тридцять шість способів (це варіанти одного з імен). Крім того, є інші дрібні пункти, а також відмінності в тому, як написати слово «любов». Я припускаю, що є від п’ятисот до тисячі способів написати грецькою «Ісус любить Івана», при цьому не змінюючи змісту речення. Ось яке потенційне число варіантів дає нам це речення з трьох слів.

Анкерберг: І ми маємо тридцять тисяч рукописів.

Уолес: Так.

Анкерберг: Гаразд. Крім того… Я хочу повернутися назад. Можливо, ти вже казав про це, але вони використовували визначений артикль перед іменами. В такий спосіб ми кажемо про Івана, Марію та Пилипа з визначеними артиклями. Так? Але коли ми перекладаємо це, то не бачимо ніяких відмінностей у тексті. Всі ми розуміємо, що йдеться про Івана, Марію та Пилипа. Так?

Уолес: Так.

Анкерберг: Гаразд. Що ще?

Уолес: Наступна за розміром іде категорія з текстовими варіаціями, які несуть зміст, але не придатні. Під придатністю я маю на увазі те, що вони не відсилають нас до оригінального тексту, бо ми бачимо їх у рукописах чотирнадцятого або дванадцятого століття. Вони не мають історії, яка припускала б, що все це бере початок в оригіналі. Це відносно велика група. Найменша група текстових варіантів, з якою ми стикаємося зараз (вона становить менше одного відсотка) – це варіації, які мають сенс і придатні. Це означає, що ми маємо справу менш, ніж з одним відсотком з усіх чотирьохсот тисяч текстових варіацій, які впливають на нас. Виникає запитання: «На що може вплинути таке число?»

Бок: Тобто, ти кажеш, що дев’яносто дев’ять відсотків тексту чисті, як сніг, чисті на дев’яносто дев’ять та чотири десятих відсотка.

Анкерберг: Так. І якщо зупинитися на цьому, то це дивовижно. Але ми можемо піти ще далі. Я хочу навести нашим глядачам приклад. Послухайте, що я скажу. Якщо я скажу, що Івана три, шістнадцять звучить: «Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне». Припустимо, що ми маємо двадцять дев’ять тисяч рукописів, які містять ці самі слова. Так? А інші тридцять тисяч кажуть: «Бог так полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне». Ми маємо двадцять дев’ять тисяч варіантів, які залишають слово «бо», а в інших його немає. Ви, будучи текстологами, просто вибираєте навмання. Так? Якщо в двадцяти дев’яти тисячах воно є, то, скоріше за все, воно має бути. Але навіть якби його не було, то від цього зміст Івана три, шістнадцять однаково не змінився б.

Уолес: Так. Це лише змінює явний зв’язок з попереднім віршем та й тільки. Ми маємо багато варіантів, у яких використовуються різні союзи. Це варіанти, які мають сенс і придатні. Чи сказав він «бо» чи «так» Ось про що ми кажемо.

Анкерберг: Гаразд. Я хочу, щоб ти підбив підсумок усього того, про що він казав.

Бок: Він казав про те, що все вирішене. До речі, він не один, хто так каже. Практично всі текстологи за останні кілька століть казали про це. По суті, жодна доктрина, жодна з ключових доктрин християнської віри не зачіпається цим залишком. Ми можемо обговорювати те, чи має певний вірш певне вчення. Ось на що впливають ці відмінності. Але загальна сума того, чого навчає християнство, ніяк не змінюється від безлічі варіантів.

Анкерберг: Так. І це відсилає нас назад до критиків. Ці варіанти рукописів мали змінити наш історичний погляд на Ісуса або торкнутися якихось християнських доктрин. Чи відбувається це?

Уолес: Я вважаю, що саме такого враження й намагається домогтися Ерман, але він не має доказів, які підтверджують це. Люди читають його книгу і в них складається менталітет, як у Ципи: «Овва! Небеса падають! Я вже не знаю, в що вірити». Але потрібно звернути увагу на докази. І ми кажемо, що Божественність Христа не змінюється від цих варіацій, непорочне народження не змінюється, воскресіння Христа не змінюється. Все, чого навчає Біблія, що є кардинальною істиною, ключовою істиною, міститься в рукописах і не змінюється від варіацій.

Анкерберг: Гаразд. Ми залишимо це для нашої наступної передачі, бо ми маємо розглянути наступний важливий аспект, про який він каже. В багатьох християн виникають запитання про це. Вони не повинні виникати, але виникають. Ерман каже, що в Біблії немає місця історії про жінку, пійману на перелюбі. Він також каже, що останніх дванадцяти віршів Євангелії від Марка також не повинно бути в Біблії. Він каже, що перше Івана п’ять, сім, де ясно сказано про трійцю, також не є частиною Біблії. Він каже, що ті речі, які написані про Ісуса в посланні до Євреїв про те, що Він закричав і помер на хресті, а також те, що сказано в Євангеліях про те, що Він зцілює прокажених: «Чи зробив Він це, бо Йому було небайдуже, чи бо Він був злий?» Так? Ерман каже, що ці приклади, про які ми поговоримо наступного тижня, що це приклади того, що хтось серйозно наламав дров і серйозно змінив текст. Він каже, що в деякому змісті писарі робили це навмисно. І тому ви не можете довіряти своєї Біблії. Це неправда, і ми розповімо вам у наступному випуску, чому.

 

+++

 

Якщо ви хочете знайти взаємини з Ісусом Христом, заходьте на наш сайт за адресою джей-ей-шоу крапка орг і натискайте на вкладку «Помолитися, щоб визнати Ісуса Христа, як Рятівника».